В порядку цивільного судочинства розглядаються спори про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та її затвердження, передачу з/д у приватну власність, державну реєстрацію з/д (ВСУ від 31 січня 2017р. у справі № 21-1237а16)

Фабула судового акту: Неисповедимы пути юрисдикции или с каждым постановлением Верховного Суда Украины определить в какой суд подавать иск в сфере споров оформления земельных участков и их государственной регистрации становиться всё сложней.

Аналізуйте судовий акт: Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

Знесення самочинного будівництва розглядається судом за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства за позовом власника з/д, в тому числі органу місцевого самоврядування (ВСУ від 9 листопада 2016р. у справі № 6-1403цс16)

Спори про визнання недійсним рішення загальних зборів, які порушують права осіб, які НЕ є учасниками товариства не розглядаються за правилами господарського судочинства –п 4, ч.1, ст. 12 ГПК України (ВСУ від 1 лютого 2017р., № 3-1299гс16)

Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Спір юр. особи з Реєстраційною службою з приводу державної реєстрації права оренди на земельну ділянку підвідомчий адмінсудам (ВСУ від 15 листопада 2016р. у справі № 21-3030а16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Рівненській області, управління Держземагентства у Рівненському районі Рівненської області (далі – ГУ Держземагентства, Держземагентство відповідно), реєстраційної служби Рівненського районного управління юстиції Рівненської області (далі – Реєстраційна служба), державного реєстратора Реєстраційної служби Репетухи Олександри Миколаївни (далі – Держреєстратор), треті особи: Олександрійська сільська рада Рівненського району Рівненської області (далі – Сільрада), ОСОБА_2, про визнання протиправними та скасування наказу, державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов’язання вчинити певні дії,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держземагентства від
13 серпня 2014 року № 17-460/16-14-СГ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2, затвердження цього проекту і передачі земельної ділянки у приватну власність; визнання протиправною та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки.

На обґрунтування позову зазначила, що надання дозволу останньому на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не погоджено із землекористувачем – ОСОБА_3 (чоловіком позивача) та нею (ОСОБА_1). Згоду на вилучення земельної ділянки та розробку проекту землеустрою вона та її чоловік не давали. Через це вважає, що клопотання ОСОБА_2 розглянуто всупереч вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України (далі – ЗК).

Суди встановили, що згідно з довідкою від 9 жовтня 2014 року № 23, виданою Сільрадою, за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обліковуються земельні ділянки загальною площею 0,76 га, свідченням чого є запис у земельно-кадастровій книзі № 435. Зокрема, в межах с. Пухова Рівненського району Рівненської області площею 0,46 га, з них: для ведення особистого селянського господарства – 0,21 га; для обслуговування житлового будинку – 0,25 га, а також згідно із записами в земельно-кадастровій та погосподарській книгах за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства – 0,30 га, які за ними обліковуються з 1986 року.

Згідно з архівною довідкою Сільради від 14 жовтня 2014 року № 1221 у документах виконкому Олександрійської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області у погосподарській книзі № 1 с. Олександрія (с. Пухова) за 1986–1990 роки є відомості про господарство ОСОБА_4, яке станом на 1 червня 1986 року мало у користуванні земельні ділянки площею 10+48+25 сотих га, на 1 червня 1987 року – 10+48+25 сотих га, на 1 червня 1988 року – 10+48+40 сотих га, на 1 червня 1989 року – 10+48+40 сотих га, на 1 червня 1990 року – 10+48+40 сотих га, 1991 року – 76+38 сотих га. За синами обліковувалося: ОСОБА_5 – 10 сотих га землі, ОСОБА_3 – 25+40 сотих га землі.

Відповідно до архівної довідки Сільради від 14 жовтня 2014 року № 1222 у документах виконкому Олександрійської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області у погосподарській книзі № 1 с. Олександрія (с. Пухова) за 1990–1995 роки є відомості про господарство ОСОБА_4, яке станом на 1 червня 1991 року мало у користуванні земельні ділянки площею 0,98 га, на 1 червня 1992 року – 1,47 га (в тому числі під будівлями, чагарниками, ярами, балками і громадським дорогами – 4,6/2,2 га), на 1 червня 1993 року – 1,4717 га (в тому числі під будівлями, чагарниками, ярами, балками і громадським дорогами – 4,6/2,2 га), на 1 червня 1994 року – 0,80/0,67 га, на 1 червня 1995 року – 0,84/0,76 га. За сином ОСОБА_3 обліковувалося 0,76 га землі.

Наказом ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Сільради.

За заявою ОСОБА_2 Держреєстратор вніс до Державного земельного кадастру відомості про вказану земельну ділянку, якій було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1, про що сформовано витяг від 3 вересня 2014 року НОМЕР_2.

Наказом Держземагентства від 6 жовтня 2014 року № 17-663/16-14-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2900 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Сільради та передано вказану земельну ділянку у власність.

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2900 га, що знаходиться на території Сільради, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 8 жовтня 2014 року за НОМЕР_3, про що йому видано свідоцтво про право власності від
8 жовтня 2014 року НОМЕР_4.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 23 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, відмовив у задоволенні позову. Рішення обґрунтував тим, що позивач не довела факт одержання у користування її сім’єю спірної земельної ділянки площею 0,29 га. Вона також обрала не той спосіб захисту щодо вимог про скасування державної реєстрації приватної власності права на нерухоме майно, позаяк згідно з пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію лише у випадках: поділу чи об’єднання земельних ділянок – на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об’єднання; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, – на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

Із наведеним обґрунтуванням погодився Вищий адміністративний суд України й своєю ухвалою від 22 квітня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не поділяючи такі висновки суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України оскарженої ухвали з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2015 року та закрити провадження у справі.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2016 року (справа № К/800/44617/15), у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що прийняті ГУ Держземагентства рішення про передачу у власність земельної ділянки є ненормативними актами, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. У таких випадках захист порушеного права власника земельної ділянки має відбуватися у порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про скасування акта про право суб’єкта владних повноважень.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Із наведеного вище неповного переліку обставин убачається, що предметом спору у цій справі були реєстраційні дії із державної реєстрації за третьою особою права власності на земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту, яка, з позиції позивача ОСОБА_1, не була вільною і тривалий час перебувала в користуванні позивача та членів її родини, тоді як третя особа ОСОБА_2 дотримується протилежної позиції і вважає, що він набув на неї право власності на законних підставах.

Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

Спірна земельна ділянка неодноразово була предметом спору щодо права користування нею.

У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Сільради до ГУ Держземагентства, Держземагентства, Держреєстратора, третя особа – ОСОБА_2, про визнання протиправними та скасування рішення і Наказу, скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності, який постановою від 6 липня 2015 року у задоволенні позову відмовив. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року постанову суду залишено без змін. Оскільки вимоги щодо визнання недійсним рішення про передачу у власність земельної ділянки вповні не захищають порушеного права власника, Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 11 лютого 2016 року вирішив закрити провадження щодо цих позовних вимог.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, про законність реєстраційних дій, ґрунтується на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого і поза зв’язком з яким не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з реєстрацією права власності на землю. Позаяк це рішення, як і рішення судів попередніх інстанцій, помилково були розглянуті в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.

Рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого права на земельну ділянку у порядку цивільного судочинства.

Отже, заява підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від
31 березня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від
22 квітня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко