Неправильне повідомлення про час та місце розгляду є підставою для невизнання та невиконання арбітражного рішення за клопотанням сторони, що програла (ВСУ від 1 червня 2016 р. у справі № 6-1151цс16)

Фабула судового акту: Хоча у кризу ми вже не часто ініціюємо позови в міжнародних комерційних арбітражних судах і третейські суди щодо спорів про нерухомість вже заборонені, все ж таки у цих провадженнях слід знати цей нюанс, який розтлумачив ВСУ. Відповідач повинен бути не тільки повідомлений саме Арбітражним судом (не позивачем) про подання позову до цього арбітражного суду, а повідомлений про дату, час та місце засідання цього арбітражного суду. При цьому у сторони, яка після виграшу в арбітражі розпочинає примусове виконання рішення, повинні бути докази такого повідомлення для суду, який розглядає її заяву про визнання та виконання рішення арбітражного суду. Більш того, сторона має право надати цьому суду (який розглядає заяву про визнання та виконання) докази того, що вона не отримувала повідомлення від арбітражного суду про дату, час та місце засідання. Які це повинні бути докази – питання відкрите, проте таке право у програвшої сторони є.

Тому, для юристів, які ведуть подібні справи надзвичайно важливо тримати це на контролі, оскільки після 8—24 місяців очікування рішення арбітражного суду на користь клієнта, можна «засипатись» в звичайному суді про поданні заяви про визнання та виконання.

Читайте статтю: Судова практика. Визнання та виконання рішення іноземного суду: участь у провадженні

Аналізуйте судовий акт: Третейські суди не мають права розглядати спори між фінустановами та фіз. особами при стягненні боргу за споживчими кредитами (Постанова ВСУ у справі № 6-856цс15)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-1151цс16: Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.

Згідно зі статтею 9 Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі -Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід’ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги : вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24- 33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Каралевічус проти Литви (Karalevičius v. Lithuania), 6 червня 2002 р., номер заяви 53254/99).

Враховуючи вищезазначене у поєднанні зі статтею 9 Угоди, під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ Банк» про визнання та виконання ухвали Арбітражного суду м. Москви від 24 червня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ Банк» до публічного акціонерного товариства «БТА Банк» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «АМТ Банк» (далі – ТОВ «АМТ Банк») звернулося до суду із клопотанням про визнання та виконання ухвали Арбітражного суду м. Москви від 24 червня 2013 року у справі за позовом ТОВ «АМТ Банк» до публічного акціонерного товариства «БТА Банк» (далі – ПАТ «БТА Банк») про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, якою стягнуто з ПАТ «БТА Банк» на користь ТОВ «АМТ Банк» грошові кошти у розмірі 22 880 132, 55 російських рублів.

В обґрунтування клопотання заявник посилався на те, що вказане рішення ухвалено відповідно до вимог законодавства Російської Федерації, набрало чинності, раніше не виконувалося, й на даний час боржником добровільно не виконується.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2015 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року ухвалу місцевого суду скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання задоволено. Визнано ухвалу Арбітражного суду м. Москви від 24 червня 2013 року про стягнення з ПАТ «БТА Банк» на користь ТОВ «АМТ Банк» заборгованості у розмірі 22 888 132, 55 російських рублів та надано дозвіл на її примусове виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу ПАТ «БТА Банк» задоволено, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року скасовано, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2015 року залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «АМТ Банк» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 10 ЦК України, статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради № 2889-XII від 19 грудня 1992 року (далі – Угода).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що 24 червня 2013 року ухвалою Арбітражного суду м. Москви (Російська Федерація) задоволено позовні вимоги ТОВ «АМТ Банк» та стягнуто з ПАТ «БТА Банк» грошові кошти в розмірі 22 880 132, 55 російських рублів та витрати по сплаті державного мита. Вказана ухвала залишена без змін постановою Дев’ятого арбітражного апеляційного суду від 4 вересня 2013 року.

2 грудня 2013 року Арбітражним судом м. Москви для здійснення примусового виконання ухвали від 24 червня 2013 року видано виконавчий лист серії АС № 005922558.

Відмовляючи у задоволенні клопотання суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ «БТА Банк» не було повідомлено про розгляд вищевказаної справи в арбітражному апеляційному суді.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про задоволення клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 24 червня 2013 року оскаржувалася у Дев’ятому арбітражному апеляційному суді за апеляційною скаргою ПАТ «БТА Банк», що свідчить про обізнаність заявника про процес розгляду справи.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, касаційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що статтею 9 Угоди встановлено можливість відмови у виконанні рішення на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що інша Сторона не була повідомлена про процес, а оскільки ПАТ «БТА Банк» не був повідомлений належним чином про засідання Дев’ятого арбітражного апеляційного суду, що відбулося 4 вересня 2013 року, тому у апеляційного суду не було правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Проте, в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що зі змісту статті 9 Угоди випливає, що сторона повинна бути повідомлена саме про процес розгляду справи, а не про дату судового засідання за результатами якого було винесено рішення у справі.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин статті 9 Угоди.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.

Згідно зі статтею 9 Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі -Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід’ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги : вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24- 33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Каралевічус проти Литви (Karalevičius v. Lithuania), 6 червня 2002 р., номер заяви 53254/99).

Враховуючи вищезазначене у поєднанні зі статтею 9 Угоди, під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Судом встановлено, що наявний у справі документ з ІПС «Кодекс» підтверджує факт неповідомлення ПАТ «БТА Банк» про засідання Дев’ятого арбітражного апеляційного суду, що відбулося 4 вересня 2013 року, а тому, враховуючи положення статті 9 Угоди у поєднанні зі статтею 6 Конвенції, відсутні правові підстави для визнання та приведення у виконання ухвали Арбітражного суду м. Москви (Російська Федерація) від 24 червня 2013 року.

Отже у справі, яка переглядається, положення статті 9 Угоди судами застосовано правильно, судове рішення у справі, яка переглядається, є законним, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ Банк» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема