15.11.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Електронні торги із реалізації нерухомого майна не повинні проводитись, якщо звіт про оцінку цього майна, який дійсний 6 місяців, втратив чинність (ВСУ від 6 квітня 2016 р. у справі № 3-242гс16)

Фабула судового акту: Поки що у справах про проведення торгів із реалізації нерухомого майна, зокрема електронних торгів немає єдиної судової практики. Так,  норма закону передбачає, що ціна за якою повинно відчужуватись майно з електронних торгів повинна відповідати звіту про оцінку майна, чинність якого шість місяців. Проте у судовій та виконавчій тяганині часто трапляється так, що орган виконавчої служби передає майно на реалізацію із чинним звітом, а в сам момент реалізації цей звіт втрачає чинність.

У цій справі звіт про оцінку майна на момент реалізації втратив чинність, проте майно було все одно реалізовано і боржник оскаржив цей правочин. Суди перших трьох інстанцій відмовили боржнику у визнанні недійсними результатів електронних торгів, недійсним протоколу проведення електронних торгів, недійсним акту д/в про проведення електронних торгів, у скасуванні свідоцтва про право власності на покупця та у скасуванні запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на покупця. Проте всі ці рішення судів були скасовані ВСУ та справа направлена на новий розгляд.    

ВСУ однозначно заявив, що проведення електронних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

Аргументи про те що, у законодавстві відсутнє право органу виконавчої служби зняти лот з торгів на підставі того, що на момент проведення торгів звіт втратив чинність, ВСУ не переконали.

ВСУ також заначив, що відчуження майна з електронних торгів прирівнюється до укладання звичайного договору купівлі-продажу і такий договір може визнаватись недійсним із загальних положень Цивільного кодексу.  

Тому, на новому розгляді при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. 

Отже, судова тягина через начебто таку дрібницю як чинність звіту про оцінку майна ще пару років буде тривати.

Читайте статтю: Про чинність оцінки майна у виконавчому провадженні

Аналізуйте судовий акт: Банк БЕЗ торгів може визнати право власності "ЗА СОБОЮ" на предмет іпотеки та таким чином припинити права боржника на це майно (ВСУ від 28 вересня 2016р. у справі № 6-1243цс16)

Стягнення предмету іпотеки допускається без судового рішення, і навіть в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, проте не на підставі постанови держвиконавця (ВСУ у справі № 6-1680цс16 від 28 вересня 2016р.)

Можна отримати і рішення про стягнення заборгованості за кредитом, і  рішення про стягнення предмету іпотеки, і це не свідчить про подвійність стягнення з боржника (ВССУ у справі № 6-11043св14)

Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі № 6-157цс16)

Мораторій на стягнення іпотечного майна НЕ позбавляє банк права виселяти мешканців іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення та письмового попередження ( ВСУ у справі № 6-2947цс15 від 3 лютого 2016р.)

 

                                                                                                             

П О С Т А Н О В А

                                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ                                               

06 квітня 2016 року

                                        м. Київ


                Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                     Барбари В.П.,   

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., –

за участю представників:

 

приватного акціонерного товариства «Київфундаментбуд» –

товариства з обмеженою відповідальністю «Цитадель КМД» –                                                

департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України –

Климчука А.В.,

 

Доброрез А.О.,

Сук О.В.,

Євсєєвої О.А.,

Кузьменка О.С.,

     


розглянувши у відкритому  судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Київфундаментбуд» (далі – ПАТ «Київфундаментбуд») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 лютого 2016 року у справі № 910/23970/15 за позовом ПАТ «Київфундаментбуд» до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі – ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України), Міністерства юстиції України в особі департаменту Державної виконавчої служби України, товариства з обмеженою відповідальністю «Цитадель КМД» (далі – ТОВ «Цитадель КМД»), третя особа – публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Сордант» (далі – ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Сордант»), в інтересах якого діє товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Домініон-Капітал», про визнання недійсними результатів електронних торгів,

в с т а н о в и л а:

Суб’єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 02 лютого 2016 року у справі № 910/23970/15 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), і просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Київфундаментбуд» у повному обсязі.

У заяві про перегляд постанови ПАТ «Київфундаментбуд» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини 5 статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ПАТ «Київфундаментбуд» надано копії постанов Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-227цс14, від 15 квітня 2015 року у справі № 6-42цс15, від 04 березня 2015 року у справі № 6-18цс15, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-205цс14, від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-124цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-147цс14; та копії постанов Вищого господарського суду України від 29 липня 2015 року у справі № 5015/1479/11, від 17 червня 2015 року у справі № 914/3912/14, в яких суд касаційної інстанції, на думку суб’єкта звернення, по-іншому застосував зазначені норми матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Київфундаментбуд», ТОВ «Цитадель КМД», Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є визнання недійсними результатів електронних торгів з реалізації адміністративно-виробничої будівлі (літ. 3), загальною площею 1522,00 кв. м у м. Києві по вул. Куренівській, 16а, проведених 02 вересня 2015 року (далі – електронні торги), визнання недійсним протоколу № 112973 проведення електронних торгів, акта державного виконавця від 18 вересня 2015 року № 23237641/2 про проведені електронні торги, скасування свідоцтва від 18 вересня 2015 року про право власності ТОВ «Цитадель КМД» на придбане нерухоме майно, скасування запису  від 18 вересня 2015 року № 11244312 про право власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов’язання ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України призначити нові електронні торги з реалізації спірної будівлі.

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень та доповнень, обґрунтовано зокрема тим, що електронні торги відбулися з порушенням положень статей 58, 62 Закону № 606-XIV, оскільки початкову ціну предмета реалізації станом на                    13 травня 2014 року встановлено на підставі звіту про оцінку майна від 19 травня 2014 року,  який станом на 02 вересня 2015 року – дату проведення електронних торгів – був нечинним, у зв’язку з тим, що між датою підписання звіту та датою електронних торгів пройшло більше шести місяців.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, у постанові від 02 лютого 2016 року погодився з висновком про те, що на час передачі майна на реалізацію 27 жовтня 2014 року звіт про оцінку нерухомого майна був чинний, та законодавством, що регулює порядок реалізації арештованого майна, зокрема Законом № 606-XIV і Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5 (далі  – Тимчасовий порядок) не встановлено обов’язку організатора електронних торгів чи державного виконавця після передачі майна на реалізацію знімати це майно з реалізації у зв’язку з втратою чинності звітом про оцінку майна. Більше того, положення Тимчасового порядку містять норму, якою прямо зазначено, що організатор електронних торгів не зобов’язаний перевіряти документи на відповідність вимогам законодавства, у тому числі й звіт про оцінку. Отже, при проведенні електронних торгів з реалізації належного позивачеві майна було дотримано вимог Закону № 606-XIV щодо встановлення початкової ціни об’єкта реалізації, оскільки майно передано на реалізацію організатору електронних торгів, коли звіт про оцінку майна був чинний, при цьому на момент проведення оскаржуваних електронних торгів пунктом 1 розділу 5 Тимчасового порядку встановлено, що реалізація майна здійснюється шляхом проведення організатором електронних торгів. Передачею майна на реалізацію вважається момент внесення інформації про лот у систему електронних торгів. Вартість майна, переданого на реалізацію, є дійсною на період реалізації майна. Отже, на момент проведення оскаржуваних електронних торгів у відповідачів були відсутні правові підстави для зняття лота з реалізації, а відтак, підстави для визнання електронних торгів та їх результатів недійсними відсутні.

У постановах від 29 липня 2015 року у справі № 5015/1479/11, від 17 червня 2015 року у справі № 914/3912/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку щодо застосування до аналогічних правовідносин положень частини 5 статті 58 Закону № 606-XIV, наголошуючи,  що звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні згідно з частиною 5 статті 58 Закону № 606-XIV вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Також заявник акцентує на невідповідності оскаржуваної постанови висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-227цс14, від 15 квітня 2015 року у справі № 6-42цс15, від 04 березня 2015 року у справі № 6-18цс15, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-205цс14, від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-124цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-147цс14 про чинність звіту про оцінку майна, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців.

Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

Порядок реалізації арештованого майна регулюється, зокрема, Законом № 606-XIV і Тимчасовим порядком.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що згідно з цим Законом підлягають примусовому виконанню.

Частиною 3 статті 62 Закону № 606-XIV передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 розділу II Тимчасового поряду реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 58 Закону № 606-XIV.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону № 606-XIV визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Частинами 2–4 статті 58 Закону № 606-XIV передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити результати оцінки майна та порядок їх оскарження до передачі майна на реалізацію.

У разі коли сторона виконавчого провадження не реалізувала своє право оскарження звіту суб’єкта оціночної діяльності у передбачений законом строк, цей звіт про оцінку майна набуває чинності та є підставою для реалізації майна з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною у звіті (частина 5 статті 58, частина 3 статті 62 Закону № 606-XIV, частина 2 статті 43 Закону України «Про іпотеку».  

Пунктом 1 Розділу V Тимчасового порядку визначено, що реалізація майна здійснюється шляхом проведення організатором електронних торгів. Передачею майна на реалізацію вважається момент внесення інформації про лот у систему електронних торгів. Вартість майна, переданого на реалізацію, є дійсною на період реалізації майна.

Разом із тим відповідно до частини 5 статті 58 Закону № 606-XIV звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку звіт втрачає чинність і оцінка майна проводиться повторно.

Отже,  виходячи із системного аналізу наведених норм, звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна.

       Проведення електронних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у статтею 16 ЦК, згідно з пунктом 2 частини 2 якої одним із таких способів є визнання правочину недійсним.

Ураховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1–3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв’язку з невідповідністю змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу).

Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити  чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини справи не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву приватного акціонерного товариства «Київфундаментбуд» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року, постанову Вищого господарського суду України від 02 лютого 2016 року скасувати.

Справу 910/23970/15 передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

  Головуючий                                                                  В.П. Барбара 

Судді:             І.С. Берднік

                           

                       Т.Є. Жайворонок

     П.І. Колесник   

     О.І. Потильчак

 

                                    

                                       

                        А.А. Ємець

                                   

 

                            І.Б. Шицький

 

 

 

0
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення