За наявності у спадкоємця позикодавця оригіналу боргової розписки, і відсутності належних доказів повернення боргу, стягнення з відповідачів боргу на користь цього спадкоємця є обґрунтованим (Справа № 761/22776/15-ц, 12.06.17)

Фабула судового акту: Стягнення боргу спадкоємцем позикодавця, - цілком можлива ситуація за умови наявності відповідних доказів укладення договору позики між спадкодавцем та боржником. Ця судова справа про це.

Позивач звернувся просив суд стягнути з відповідачів суму заборгованості за договором позики у розмірі 1 077 459,90 грн, що за офіційним курсом Національного банку України було в той час еквівалентно 51 000 доларів США. Позов мотивовано тим, що він отримав свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, а також ним було виявлено в документах спадкодавця договір позики, у вигляді боргової розписки про отримання відповідачами від спадкодавця у борг грошових коштів в сумі 51000 доларів США, які останній не повернули.

Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду і ВССУ, позов задоволено, - стягнуто на користь позивача суму заборгованості за договором позики у зазначеному розмірі.

Оскаржуючи ці судові рішення до касаційного суду, відповідачі зазначали, що за життя позикодавця повернули позичені кошти за борговою розпискою. В обґрунтування заперечень посилалися на покази свідків.

Встановивши, що у спадкоємця позикодавця наявний оригінал боргової розписки, а відповідачами не доведено факту повернення боргу, як спадкоємцю, так і спадкодавцю за час його життя, а також не спростовано тих обставин, що позивач набув права вимоги за борговою розпискою, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача боргу за договором позики у заявленому останнім у позові розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналізуйте судовий акт: Суд: Особу, яка має боргову розписку без зазначення в ній даних про позикодавця, можна вважати позикодавцем при відсутності доказів, що спростовують зміст боргового документу (Апеляційний суд Одеської області справа № 509/5118/15-ц від13.07.16);

При укладенні договору позики та відібрання розписки від позичальника необхідно правильно зазначати вид валюти, в якій надається така позика (Корольовський районний суд м. Житомира, справа № 296/6252/16-ц від 21.12.2016 р.)

Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Розписка не стала для суду доказом укладення нікчемного договору купівлі-продажу нерухомості, тому кошти передані за розпискою стягнуті не були (ВССУ від 21 грудня 2016р. у справі №283/2562/15-ц)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Кафідової О.В., Ткачука О.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 суму заборгованості за договором позики від 30 червня 2011 року у розмірі 1077459,90 грн, що станом на 3 серпня 2015 року за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 51 000 доларів США, а також понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 3654 грн та 2000 грн - витрат на правову допомогу.

Позов мотивовано тим, що 21 січня 2015 року померла мати позивача - ОСОБА_7, після смерті якої відкрилась спадщина. ОСОБА_4, як спадкоємиць першої черги за законом звернувся з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочної O.A., у зв'язку з чим, йому видано свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, а також ним було виявлено в документах спадкодавця договір позики, у вигляді боргової розписки про отримання ОСОБА_5, ОСОБА_6 від спадкодавця у борг грошових коштів в сумі 51000 доларів США, які останні не повернули. Оскільки, отримані грошові кошти відповідачі в добровільному порядку не повернули йому, як спадкоємцю кредитора, про що свідчить наявність у нього оригіналу розписки, останній звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення боргу в еквівланеті у гривні.

В ході розгляду справи позивач наголошував, що не буде збільшувати розмір позовних вимог у зв'язку із збільшенням офіційного курсу гривні до долара США, визначеного Національним банком України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму заборгованості за договором позики від 30 червня 2011 року у розмірі 1077459,90 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог, зокрема щодо відшкодування витрат на правову допомогу відмолено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_5, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та закрити провадження у справі.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня 2011 року ОСОБА_5, особисто було складено та підписано розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_5, ОСОБА_6 отримали від ОСОБА_7 суму коштів в розмірі 51000 (п'ятдесят одну тисячу доларів США на погашення іпотечного кредиту на квартиру за адресою АДРЕСА_1. Зобов'язання повернути зазначену суму гарантуємо договором дарування на нашу квартиру, що належить нам на праві власності за адресою: АДРЕСА_1.».

ОСОБА_7 мати позивача, померла 21 січня 2015 року, після смерті якої відкрилась спадщина. Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 є позивач, який в установленому законом порядку звернувся з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері, спадкоємці за заповітом відсутні.

У зв'язку зі смертю ОСОБА_7 до її спадкоємця за законом - позивача по справі перейшли всі права та обов'язки, як кредитора за вищенаведеною борговою розпискою.

В ході розгляду справи ОСОБА_5, ОСОБА_6 визнали отримання ОСОБА_5 у борг 51 000 доларів США у спадкодавця ОСОБА_7

Разом з тим, заперечуючи проти позову, посилались на те, що за життя ОСОБА_7 повернули позичені кошти за борговою розпискою.

В обґрунтування заперечень посилалися на покази свідків, яким надана належна оцінка місцевим та апеляційним судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено даних, які б свідчили про повернення відповідачами вищезазначених коштів.

Встановивши, що у ОСОБА_4 наявний оригінал боргової розписки, а відповідачами не доведено факту повернення боргу, як спадкоємцю, так і спадкодавцю за час його життя, а також не спростовано тих обставин, що позивач набув права вимоги за борговою розпискою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача боргу за договором позики у заявленому останнім у позові розмірі.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та обґрунтовано відхилені.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Умнова О.В. Кафідова О.С. Ткачук