Визначальним для поділу будинку в натурі, що перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування ним, а розмір часток та технічна можливість такого поділу відповідно до часток співвласників (ВССУ, справа № 664/859/15-ц, 06.06.16)

Фабула судового акту: Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду відмовлено в задоволенні позову про поділ житлового будинку у натурі в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України - "поділ майна, що є у спільній частковій власності"та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Мотивуючи свої вимоги, позивачка посилалась на те, що у неї з відповідачкою постійно виникають суперечки про порядок користування та володіння будинком та земельною ділянкою.

Судами було встановлено, що сторони є співвласниками житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Частки кожного із сторін в домобудівлі є рівними.

Намагаючись вирішити спір, суд призначав у справі судову будівельно-технічну експертизу, за висновком якої, виходячи з конструктивних особливостей та планування житлового будинку, провести реальний розподіл домобудівлі між двома співвласниками відповідно до чинних вимог ДБН -неможливо. Такий розподіл є можливим лише з відхиленням від чинних будівельних норм і вимог і з подальшою добудовою співвласниками необхідних приміщень.

З огляду на це ВССУ, залишивши рішення судів без змін, зазначив, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Виходячи з обставин справи, ВССУ фактично окреслив можливий варіант вирішення цього спору, а саме.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток в праві власності на будинок.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Аналізуйте судовий акт: Визначальною обставиною при припиненні права власності співвласника на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника є відсутність істотної шкоди для нього та членів його сім'’ї (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі № 6-1943цс16)

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у спільному майні можливо за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ВСУ у справі № 6-2811цс15 від 30 березня 2016р.)

Поділ судом об’єкту незавершеного будівництва між членами подружжя можливий, якщо технічно можна виділити окремі частини та довести будівництво до кінця (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-47цс16)

Самочинно побудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна не може бути поділений (виділений) між співвласниками (Постанова ВСУ у справі № 6-130цс13 від 4 грудня 2013 року)

Що саме зобов’язані встановити суди у випадку рішення про присудження співвласнику грошової компенсації за частку і спільному майні ( ВСУ у справі № 6 – 2925 цс 15 від 13 січня 2016р.)

Ухвала

іменем україни

06 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І., Ситнік О.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ житлового будинку у натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 09 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого вказала, що їй та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що у неї з відповідачем постійно виникають суперечки про порядок користування та володіння будинком та земельною ділянкою, просила суд, з уточненням позовних вимог, провести реальний розподіл домоволодіння згідно з першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи від 20 липня 2015 року № 026/2015 та визначити порядок користування земельною ділянкою, виділивши їй у користування земельну ділянку площею 978,5 кв. м.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 09 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що провести реальний розподіл спірного будинку між двома співвласниками з дотриманням будівельних норм неможливо, а запропонований експертом єдиний варіант поділу будинку, виходячи з її конструктивних особливостей та планування, визначений з відхиленням від чинних вимог ДБН і потребує подальшу добудову приміщень співвласниками для того, щоб складати окремі об'єкти нерухомого майна, та зважаючи на відсутність необхідних дозволів на проведення такого перепланування і переобладнання будинку.

Доводи касаційної скарги щодо не вирішення судами питання про видачу виконавчим комітетом місцевої ради дозволу на перепланування та переобладнання домоволодіння згідно з визначеним варіантом поділу є необґрунтованими.

Так, відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Відтак, домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном. Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у ст. ст. 364, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов'язковою.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток в праві власності на будинок.

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20 липня 2015 року № 026/2015 зазначено, що, виходячи з конструктивних особливостей та планування житлового будинку, провести реальний розподіл домобудівлі за адресою: АДРЕСА_1, між двома співвласниками відповідно до чинних вимог ДБН -неможливо. Ідеальна частка співвласника за площею менша за мінімально необхідну площу однокімнатної квартири. Виходячи з конструктивних особливостей та планування житлового будинку, провести розподіл домобудівлі між співвласниками можливо з відхиленням від чинних вимог ДБН з подальшою можливістю добудови необхідних приміщень співвласниками.

Експертом запропоновано один варіант розподілу домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою, за яким співвласникам необхідно виконати роботи по переплануванню та переобладнанню будинку у двоквартирний.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 09 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Ю.Г. Іваненко В.І. Мартинюк О.М. Ситнік