Розписка не стала для суду доказом укладення нікчемного договору купівлі-продажу нерухомості, тому кошти передані за розпискою стягнуті не були (ВССУ від 21 грудня 2016р. у справі №283/2562/15-ц)

Фабула судового акту: Життєва ситуація: позивач хоче начебто купити, відповідач начебто хоче продати будинок та земельну ділянку і мабуть документи на нерухомість остаточно не оформлені. Позивач передає відповідачу гроші – 5 тис. доларів США і бере за це розписку. Сторони не вказують прямо, що це за сума: позичені кошти у борг, аванс, задаток, прямий розрахунок за нерухомість, тощо. А далі, чи то позивач передумав купувати, чи то відповідач передумав продавати, чи документи досі не оформили, проте угода не підписується, а кошти за розпискою не повертаються. І починається спір, не простий з юридичної точки зору.

Головне питання, який спосіб захисту права повинен обрати позивач для стягнення коштів з відповідача на підставі розписки, яка є єдиним письмовим документом у справі?

Позивач обрав ст. 216 ЦК України, обґрунтовуючи позов тим, що хоча сторони і домовились укласти договір купівлі-продажу нерухомості, такий договір був не підписаний, нотаріально не посвідчений, незареєстрований, тому неукладений. Тому, суду слід застосувати наслідки нікчемного правочину і стягнути суму вказану в розписці з відповідача. І хоча суд першої інстанції погодився із таким підходом, таке рішення на користь позивача було скасоване.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позову встановили, що оскільки нікчемний правочин купівлі-продажу нерухомості не був укладений, то до нього не можна застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені ст. 216 ЦК України. Сума передана відповідачу на підставі розписки є авансом за нерухомість, яка має бути продана на підставі договору купівлі-продажу укладеному у майбутньому (або неукладеному). Таким чином, позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права і позові слід відмовити.

Нам здається, що саме за такі формально правильні рішення, простий люд вважає суди злом, а суддів усіх без винятку хапугами.

Аналізуйте судовий акт: Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Докази насильства при укладанні договору позики та покази свідків (Амвросіївський районний суд Донецької області, суддя Смольняков О. О. )

Неоднакове застосування судами норм у спорах з приводу договорів позики та боргових розписок ( Постанова ВСУ №6-63цс13)

Розписки достатньо для підтвердження факту укладання сторонами договору позики (Подільський районний суд м. Києва, суддя Супрун Г. Б.)

ухвала

іменем україни

21 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про застосування наслідків нікчемного правочину, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідно до розписки 11 жовтня 2008 року відповідач продала йому житловий будинок та земельну ділянку площею 0,60 га, розташовані по АДРЕСА_1. На виконання вказаного договору він сплатив ОСОБА_4 5 000 доларів США. Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчувався, у зв'язку із чим він є нікчемним з передбачених ст. ст. 220, 657 ЦК України та ст. 132 ЗК України підстав, позивач просив застосувати наслідки нікчемності правочину та стягнути на його користь з відповідача 5 000 доларів США.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 4 800 доларів США та 1 000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 30 березня 2016 року рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16 липня 1999 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 (а. с.19).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вказаний житловий будинок 14 вересня 2009 року зареєстрований за ОСОБА_4 (а. с. 20).

Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1 підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 вересня 2015 року (а. с. 22).

Зі змісту розписки від 11 жовтня 2008 року вбачається, що ОСОБА_4 підтверджує факт того, що грошові кошти у сумі 4 800 доларів США та 1 000 грн сплачені за будинок та 0,6 га землі, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог, оскільки враховуючи нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між сторонами 11 жовтня 2008 року, відповідач зобов'язаний повернути позивачу одержані ним грошові кошти у розмірі 4 800 доларів США та 1 000 грн відповідно до вимог ст. 216 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не укладений, а отже до нього не можна застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочин у кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Разом з тим, передбачені ст. 216 ЦК Україниправові наслідки застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, сторони лише усно домовилися укласти такий договір у майбутньому, а тому передана ОСОБА_5 відповідачу грошова сума у розмірі 4 800 доларів США та 1 000 грн фактично є авансом.

За таких обставин, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України встановивши фактичні обставини, від яких залежить правильність вирішення справи, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки порушені права позивача не підлягають захисту у порядку, передбаченому ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваному рішенні, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків апеляційного суду не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик