Порушення встановленої НБУ процедури розрахунків само по собі не є доказом нездійснення платежу за договором купівлі-продажу нерухомості та недійсності такого правочину (справа №569/15844/14-ц, 19.10.17)

Фабула судового акту: Встановлення в законодавстві обмежень щодо готівкових розрахунків не можна назвати новелою, проте ця тема завжди мала досить широкий резонанс, оскільки стосувалось, як правило, укладення такого поширеного виду правочинів, як купівля-продаж нерухомості на фоні, недовіри до банківських установ, інфляційних процесів та широкого використання громадянами в якості засобу платежу іноземної валюти. У справі, що пропонується увазі читачів, не тільки окреслені приписи законодавства, що «працюють» в таких ситуаціях, але й можливі наслідки їх порушення.

Рішенням міського суду задоволено позов колишнього власника квартири, визнано частково недійсним п. 4 договору купівлі-продажу цієї квартири, , посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі, в наступній частині: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру». Рішенням суду розірвано цей договір купівлі-продажу квартири, припинено право власності покупця на цю квартиру і визнано за позивачем право особистої приватної власності на цю квартиру. Постановлячи таке рішення, суд зазначив, що нотаріус не перевірила факту проведення розрахунків за договором купівлі-продажу у готівковій чи безготівковій, оскільки на час укладення Договору розрахунки між фізичними особами на суму більше 150 000 грн мали вчинятись у безготівковій формі. Отже суд дійшов висновку, що за договором купівлі-продажу гроші не були оплачені, а тому п.4 Договору є недійсним з підстав обману, в частині «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру».

Суд апеляційної інстанції це судове скасував і в задоволенні позову відмовив, з чим також погодився і суд касаційної інстанції. При цьому колегія суддів ВССУ погодилась з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсною вищевказаної умови договору, оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які є підставою для визнання правочинів недійними.

Оскільки ВССУ був досить лаконічним в своєму рішенні, є сенс навести деякі використані апеляційним судом аргументи такого рішення.

За нормою ч. 3 ст. 1087 ЦК України граничні суми розрахунків у готівковій формі для фізичних, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Пункт 1 постанови правління Національного банку України від 06.06.2013 року №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" закріплює граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між особою за договором купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000,00 грн.

Закон України "Про нотаріат" та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., який регулює роботу нотаріусів України, не містять положень, які зобов"язували б нотаріусів при посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна витребовувати у сторін договору документи, підтверджуючі безготівковість розрахунку.

Отже за наявності в нотаріально посвідченому Договорі вказівки про те, що «Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357 035 грн., які були одержані Продавцем від Покупця до підписання цього Договору», посилання суду першої інстанції у своїх висновках на відсутність доказів про розрахунок за квартиру є неправильним.

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Документом, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомості адреси, може бути як рішення органу місцевого самоврядування, так і інший, який підтверджує факт такого присвоєння (ВАСУ від 18 лютого 2016 р. у справі К/800/24520/15)

Хто правонаступник? Нотаріус як державний реєстратор здійснив перереєстрацію нерухомості з особи на банк. Особа оскаржила. Пізніше нотаріус помер… (ВАСУ від 17 січня 2017 р. у справі №820/2561/16)

Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

Підсудність оскарження дій державного реєстратора: адміністративні суди продовжують розглядати такі спори незважаючи на рішення ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016р. (Окружний адмін. суд м. Києва від 09 вересня 2016р. у справі № 826/11931/16)

Реєстраційна дія є законною навіть якщо існує заборона суду про її вчинення і про цю заборону не знає державний реєстратор в момент вчинення (ВАСУ від 13 вересня 2016р. у справі К/800/18277/16)

Ухвала

іменем україни

19 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, яка є правонаступником ОСОБА_5, до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним пункту договору купівлі-продажу квартири, розірвання договору купівлі-продажу квартири, припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним п. 4 договору купівлі-продажу квартири від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, в наступній частині: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру» з підстав визначених статтями 229 230 ЦК України; розірвати цей договір купівлі-продажу квартири з підстав визначених статтями 651 692 ЦК України; припинити право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що кошти від відповідача за продаж квартири не отримала.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що договір купівлі-продажу від 01 серпня 2014 року за формою і змістом відповідає вимогам статей 655-657, договір був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7, яка під час розгляду справи зазначила, що при посвідченні цього договору ОСОБА_5 неодноразово на її запитання стверджувала, що факт отримання нею коштів за квартиру відповідає дійсності.

Крім того, оспорювана позивачем умова договору: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру», яку позивач вважає укладеною під впливом обману, повністю узгоджується з іншою умовою договору, а саме: «Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357 035,00 грн, які були одержані продавцем від покупця до підписання цього договору», і яку позивач не вважає недійсною та не оспорює.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсною вищевказаної умови договору, оскільки позивачем у порушення вимог статей 10 60 ЦПК України не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які відповідно до вимог статей 229 230 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійними.

Також апеляційним судом правильно застосовано положення статей 651 692 ЦК України та як наслідок обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_5 про розірвання договору купівлі-продажу від 01 серпня 2014 року.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:Т.О. Писана І.М. Завгородня О.В. Попович