16.01.2018 | Автор: Олександр Боков Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

ВССУ: Оспорюваний договір укладено між близькими родичами після виникнення майнового зобов'язання дарувальника на підставі відповідного судового ріщення, що свідчить про його фіктивність (справа № 200/5083/14с, 06.12.17)

Фабула судового акта: Слід визнати, що багато судових рішень про стягнення грошових коштів із боржників неможливо виконати у зв'язку із використанням останніми такого способу захисту, як фіктивне відчуження майна, на яке може бути звернене стягнення.

Як правило второю стороною такого роду правочинів є особи, яким боржник довіряє, - близькі родичі, подружжя. А основною ознакою фіктивності подібних правочинів є фактичне залишення цього майна у володінні такого відчужувача, що «у житті» означає відсутність змін у майновому стані боржника.

В цій судовій справі про визнання договору дарування недійсними внаслідок його фіктивності події відбувались наступним чином. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням суду від 13 січня 2014 року стягнуто на його користь з  боржника грошову компенсацію вартості 1\2 частини домоволодіння та 1/2 частини земельної ділянки, загальна вартість яких становить 823 455 грн 50 коп. 20 березня 2014 року він отримав рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з вибуттям обтяженої квартири з власності боржника.

Як з’ясувалось, 18 березня 2014 року між останнім та його дітьми був укладений договір дарування, предметом якого є квартира, на яку накладено арешт, згідно з умовами якого на користь кожного з обдарованих відійшло по 1\2 частині цієї квартири.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційні суди, виходив із того, що оспорюваний договір укладено між близькими родичами після виникнення майнового зобов'язання дарувальника на підставі відповідного судового ріщення, що свідчить про його фіктивність. Адже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.  

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСу від 7 вересня 2016р. у справі № 6-1026цс16)

Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

ДАЙДЖЕСТ: Які спадкові спори приніс нам 2017 рік? Дайджест судових рішень ресурсу Протокол для наших любих користувачів!

 

                                                                                                                  

 

У х в а л а

іменем  україни

06 грудня 2017 року                                                                                                                                                        м. Київ   

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Маляренка А.В., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Дніпрі ради, про визнання договору дарування недійсним та стягнення збитків,за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 - на рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом та просив визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, а також стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь 823 455 грн 50 коп.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська віл 13 січня 2014 року стягнуто з ОСОБА_5 на його користь грошову компенсацію вартості 1\2 частини домоволодіння та 1/2 частини земельної ділянки, загальна вартість яких становить 823 455 грн 50 коп.

До вирішення зазначеного спору по суті, ухвалою цього ж суду від 11 грудня 2013 року було накладено арешт на квартиру № АДРЕСА_1, яка на момент накладення арешту належала на праві приватної власності ОСОБА_5

Зазначав, що 20 березня 2014 року він отримав рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з вибуттям обтяженої квартири з власності ОСОБА_5

Так, йому стало відомо, що 18 березня 2014 року між ОСОБА_5 та його дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір дарування, предметом якого є квартира, на яку накладено арешт, згідно з умовами якого на користь кожного з обдарованих відійшло по 1\2 частині квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вказаний правочин є фіктивним, оскільки  07 березня 2014 року ОСОБА_5 отримав рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2014 року, а 17 березня 2014 року подав на нього апеляційну скаргу, отже на момент укладення договору дарування переслідував єдину мету - уникнення виконання майнового зобов'язання, покладеного на нього на підставі рішення суду, а тому протиправними діями ОСОБА_5 йому спричинені матеріальні збитки у розмірі 823 455 грн 50 коп., просив позов задовольнити.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири № АДРЕСА_1, укладений 18 березня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 796.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 - просить скасуватиоскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.  

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.  

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що оспорюваний договір укладено між близькими родичами після виникнення майнового зобов'язання дарувальника на підставі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська віл 13 січня  2014 року, при цьому  ОСОБА_5 (дарувальник) фактично продовжує володіти та користуватись спірною квартирою, що свідчить про вчинення такого правочину з метою приховування такого майна від подальшого виконання судового рішення за рахунок останнього.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що посилання заявника про проведення судової почеркознавчої експертизи заповітів за реєстровими № № 2-793, 2-292 в рамках кримінального провадження не є підставою для зупинення провадження у вказаній справі у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

         Касаційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9  та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від

06 грудня 2016 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року залишити без змін.

         Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                О.В. Кафідова

А.В. Маляренко

Т.О. Писана

 

 

 

4
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення