Наявність судової генетичної експертизи про спорідненість батька з дитиною не є підставою для задоволення позову про визнання батьківства у разі пропущення строку звернення до суду (ВССУ у справі 6-31241ск15 від 16 лютого 2016р.)

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати його батьком неповнолітньої дитини, яка народилась під час проживання позивача із відповідачкою. Мати категорично заперечувала. Проте, позивач наполягав на визнання його батьком із наданням усіх прав та обов’язків батька, передбаченим чинним законодавством України.

В судовому провадженні було досліджено докази, надані позивачем: фотографії його із дитиною, листи батьків, покази свідків.

Для стовідсоткового гарантування перемоги в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про призначення судової генетичної експертизи. Висновок експертизи повністю підтвердив позицію позивача та було доведено кровне споріднення між ним та дитиною.

Суд першої інстанції задовольнив позов, в основному спираючись в мотивувальній частині рішення на дослідженні експерта.

Мати дитини, скориставшись своїм правом, вирішила оскаржити рішення місцевого суду та, як виявилось, недарма.

Апеляційний суд скасував попереднє рішення, зазначивши про порушення позивачем строки позовної давності.

Думка судді апеляційної інстанції була повністю виправдана колегією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

В ухвалі ВССУ України від 17.02.2016 р. йдеться про те, що суд вважав доведеним, що позивач є батьком дитини, проте дійшов до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності, у зв'язку із чим, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Разом з тим, в ухвалі касаційного суду зазначено: Відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

Згідно із ч. 2 вказаної статті до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Порядок визнання батьківства встановлений двома статтями Сімейного кодексу України - 128 та 129, при цьому, підстави для визнання батьківства зазначені у ч. 2 ст. 128 СК України, які також розповсюджуються на вимоги про визнання батьківства, які можуть бути заявлені відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що положення частини 2 статті 129 СК України про визначення строку, протягом якого особа може звернутися до суду із вимогою про визнання батьківства, розповсюджуються і на вимоги про визнання батьківства, які заявляються на підставі статті 128 СК України. При цьому у частині 2 статті 129 СК України не зазначено, що вона стосується тільки вимог, зазначених у частині 1 даної статті, а підстави для визнання батьківства визначені тільки у статті 128 СК України, тобто вказані норми є пов'язаними між собою.

Зараз дана ухвала суду часто використовується як приклад неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції при зверненні до ВСУ із тотожних правовідносин.

Аналізуйте судовий акт: Позитивний висновок молекулярно-генетичної експертизи не став для суду підставою для задоволення позову про визнання батьківства ( Апеляційний суд Дніпропетровської області, справа № 204/1621/14-ц)

Рівності прав між батьками щодо дитини не існує. Незважаючи на однозначне бажання дитини залишитись з батьком суд визначив її місце проживання з матір’ю (ВСУ від 12 липня 2017р. у справі № 6-564цс17)

Порядок спілкування та способи участі у вихованні малолітньої дитини можуть бути змінені судом (Ухвала Вищого спеціалізованого суду, судді Гулька Б. І., Луспеник Д. Д., Хопти С. Ф.)

На підставі зібраного пакету документів за ухилення від обов’язків по вихованню дитини батько був позбавлений батьківських прав (Апеляційний суд Харківської області від 29 серпня 2016 р.)

Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц)

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати його батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Позов мотивовано тим, що мати ОСОБА_6 на час народження дитини у зареєстрованому шлюбі не перебувала, при реєстрації народження дитини відомості про батька були зазначені зі слів матері та записано батьком ОСОБА_8. Зазначив, що є біологічним батьком ОСОБА_7, тому просив позов задовольнити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено.Визнано, що батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_5.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_5, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із положень ч. 1 ст. 129 СК України та відсутності підстав для застосування позовної давності, оскільки позивач не знав, що батьком дитини було записано не його. При цьому також зазначив про визнання відповідачем позову.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено річний строк для звернення до суду, оскільки з моменту зачаття та народження дитини він знав, що є її батьком, проте заяву до органів реєстрації актів цивільного стану разом з відповідачем не подавав.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася ОСОБА_7, матір'ю якої є відповідач у справі ОСОБА_6, яка на момент народження дитини у зареєстрованому шлюбі не перебувала, а відомості про батька в актовому записі про народження дитини були записані з її слів відповідно до ст. 135 СК України.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

Згідно із ч. 2 вказаної статті до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Порядок визнання батьківства встановлений двома статтями Сімейного кодексу України - 128 та 129, при цьому, підстави для визнання батьківства зазначені у ч. 2 ст. 128 СК України, які також розповсюджуються на вимоги про визнання батьківства, які можуть бути заявлені відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що положення частини 2 статті 129 СК України про визначення строку, протягом якого особа може звернутися до суду із вимогою про визнання батьківства, розповсюджуються і на вимоги про визнання батьківства, які заявляються на підставі статті 128 СК України. При цьому у частині 2 статті 129 СК України не зазначено, що вона стосується тільки вимог, зазначених у частині 1 даної статті, а підстави для визнання батьківства визначені тільки у статті 128 СК України, тобто вказані норми є пов'язаними між собою.

Позовна давність у один рік з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, встановлена законодавцем, як до вимог про визнання батьківства у порядку ст. 129, так і у порядку, встановленому ст. 128 СК України.

Нормами Сімейного кодексу України не передбачено, що позовна давність застосовується тільки за заявою відповідача, тому суди, розглядаючи даний спір, повинні були перевірити дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

З позовної заяви вбачається, що позивач був обізнаний, що на момент зачаття та народження дитини відповідач не перебувала у зареєстрованому шлюбі, він заяву разом із відповідачем до органів реєстрації актів цивільного стану про визнання себе батьком дитини, яку народила відповідач, не подавав, тобто він був обізнаний про те, що не зареєстрований, як батько дитини.

Крім того, ч. 2 ст. 129 СК України встановлює, що строк позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, а позивач про своє батьківство знав з моменту зачаття дитини.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не зазначив причини, з яких позов поданий ним з пропуском позовної давності, а також не ставив питання про його поновлення. Не подано заяви про поновлення строку позовної давності і під час розгляду справи апеляційним судом, а також не зазначено причин, з яких він був пропущений.

Апеляційний суд вважав доведеним, що позивач є батьком дитини, проте дійшов до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності, у зв'язку із чим, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.М. Колодійчук суддіВ.С. Висоцька О.В. Кафідова О.В. Умнова