Влаштування в квартирах так званих «хостелів» повинно оцінюватись з врахуванням законності використання житлового фонду та відповідних вимог Державних будівельних нормам (ВССУ, № 757/42476/16-ц,11.10.17, ВС/КЦС № 757/22685/16-ц, 12.09.18)

Фабула судового акта: Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову Печерської районної у м. Києві державної адміністрації (РДА), Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» було відмовлено.

Вимоги позивачі обґрунтовували тим, що до РДА «постійно звертаються мешканці багатоквартирних будинків зі скаргами на влаштування в квартирах так званих «хостелів». Позивачі зазначали, що у розміщеній на першому поверсі чотирикімнатній, загальною площею 74,3 кв. м, житловою площею 48,5 кв. м, квартирі розміщені 9 двоярусних ліжок. Зазначалось, що «Перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи, порушення громадського спокою у вечірні та нічні години. Такі дії відповідача порушують норми цивільного та житлового законодавства, суперечать ДБН, порушують житлові права інших мешканців таких житлових будинків, а також призводять до недоотримання житлово-експлуатаційними організаціями, а отже і міським бюджетом коштів.а просили позивачі зобовязати власника квартири припинити дії щодо використання його квартири не за призначенням, під розташування так званого «хостелу» та привести вказану квартиру у стан, придатний для постійного проживання однієї сімї різного чисельного складу або однієї людини».

Втім, наведені аргументи позивачів Колегію суддів судової палати у цивільних справах ВССУ не переконали, - касаційний суд зазначив що, відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, «оскільки позивачами не надано жодних доказів щодо порушених відповідачем прав, інтересів та неможливості самостійної участі у судовому процесі від мешканців будинку, де знаходиться приміщення, чи інших окремих громадян або загальної спільноти». Крім того, «позивачами не конкретизовано, які саме їхні права та інтереси порушено, … не обґрунтовано належним чином позовних вимог щодо припинення дії, яка порушує право, зважаючи на положення ст. 391 ЦК України».

Ця тема заслуговує на особливу увагу з огляду на те, що подібна за своєю фабулою справа (№ 757/22685/16-ц, провадження № 61-21955св18) 12 вересня 2018 року була розглянута Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, який частково задовольнив касаційну скаргу тих же позивачів і скасував рішення того ж Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2017 року, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Однім з висновків касаційного суду став наступний, - «Суди взагалі не надали оцінку доводам позовної заяви про те, що належна відповідачу квартира використовується не за цільовим призначенням, що у ній розміщено «хостел». Не взяли до уваги та не оцінили й докази, надані позивачами, про те, що у вказаній квартирі наявна велика кількість двоярусних ліжок, мешканці будинку звертаються зі скаргами щодо порушення спокою в будинку. Не звернули уваги на посилання позивачів на положення Державних будівельних нормам України В.2.2/15-2005, відповідно до положень яких, квартира - це комплекс взаємопов'язаних приміщень, використовуваних для проживання однієї сім'ї різного чисельного складу або однієї людини».

Не погодився ВС/КЦС і з висновками апеляційного суду про те, що позивачі не довели своє право для звернення до суду із цим позовом, що наявність у позивача функцій контролю за використанням житлового фонду не може реалізовуватися у спосіб покладення на особу за результатами розгляду цивільного позову суб'єкта владних повноважень обов'язку припинити нецільове використання власності. Суди не надали оцінку доводам позову про те, що метою звернення з ним стало недопущення порушення законодавства в цілому шляхом використання квартири не за призначенням, що і є порушенням суб'єктивного права РДА в частині реалізації пріоритетних напрямків органу державної влади щодо забезпечення законності у сфері використання житлового фонду, контроль за яким на неї покладено.

Як свідчить ЄДРСР, остаточного рішення в цій справі так і не прийнято…

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при цьому не використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян (ВС/КЦС, справа № 323/1862/16-ц,14.02.19)

ВС/КГС: Власник майна і суб`єкт господарювання зобов`язаний належно виконувати обов`язок щодо забезпечення збереження об`єкта, і саме власник несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки (ВС/КГС,справа № 902/435/18, 24.06.19)

Порушенням недоторканості житла особи вважається будь-яке незаконне проникнення будь-кого навіть, якщо особа не має на це житло юридичних документів, але фактично проживає (ВСУ у справі № 5- 299кс15)

Ухвала

іменем україни

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_4 про припинення дії, яка порушує право, за касаційною скаргою Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року Печерська районна у м. Києві державна адміністрація (далі - Печерська РДА), Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «ККОЖФ Печерського району м. Києва») звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили зобовязати ОСОБА_4 припинити дії щодо використання квартири АДРЕСА_1 не за призначенням, під розташування так званого «хостелу» та привести вказану квартиру у стан, придатний для постійного проживання однієї сімї різного чисельного складу або однієї людини.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що до Печерської РДА постійно звертаються мешканці багатоквартирних будинків зі скаргами на влаштування в квартирах так званих «хостелів». Розпорядженням голови Печерської РДА від 18 січня 2016 року № 44 створено робочу групу з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир у багатоквартирних жилих будинках Печерського району м. Києва (за участю представників управління житлово-комунального господарства, балансоутримувачів будинків, районного управління поліції, військового комісаріату, держсанепідслужби, Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві), якою проводяться рейди з перевірки квартир, які використовують під так звані «хостели», за результатами обстежень складаються акти. Так, відповідно до акта від 07 квітня 2016 року, виходом на місце встановлено, що квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності фізичній особі ОСОБА_4, розміщена на першому поверсі сьомого підїзду, чотирикімнатна, загальною площею 74,3 кв. м, житловою площею 48,5 кв. м, у квартирі розміщені 9 двоярусних ліжок. Перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи, порушення громадського спокою у вечірні та нічні години. Такі дії відповідача порушують норми цивільного та житлового законодавства, суперечать ДБН, порушують житлові права інших мешканців таких житлових будинків, а також призводять до недоотримання житлово-експлуатаційними організаціями, а отже і міським бюджетом коштів.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Печерська РДА, КП «ККОЖФ Печерського району м. Києва» просять скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звязку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України установлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 45 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до розяснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 33 постанови від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень ст. ст. 391 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не повязаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не повязаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10 11 60 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки позивачами не надано жодних доказів щодо порушених відповідачем прав, інтересів та неможливості самостійної участі у судовому процесі від мешканців будинку, де знаходиться приміщення, чи інших окремих громадян або загальної спільноти.

Також суд правильно виходив із того, що позивачами не конкретизовано, які саме їхні права та інтереси порушено, крім того, не обґрунтовано належним чином позовних вимог щодо припинення дії, яка порушує право, зважаючи на положення ст. 391 ЦК України.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213-215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за порушення громадського порядку передбачено адміністративну відповідальність, питання стосовно установлення якого підвідомче іншим компетентним органам.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» відхилити.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Ступак

А.О. Леванчук

А.В.Маляренко

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 757/22685/16-ц

провадження № 61-21955св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: Печерська районна у м. Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Печерської районної у м. Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року Печерська районна у м. Києві державна адміністрація (далі - Печерська РДА), комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва») звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення дії, яка порушує право.

Позовна заява мотивована тим, що до Печерської РДА постійно звертаються мешканці багатоквартирних будинків зі скаргами на влаштування у квартирах так званих «хостелів».

Перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності, як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи. Мають місце щоденні скарги від мешканців про порушення санітарних норм у під'їздах, збільшення експлуатаційних витрат на будинок та порушення громадського спокою у вечірні та нічні години.

Розпорядженням голови Печерської РДА від 18 січня 2016 року № 44 «Про створення робочої групи з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир в багатоквартирних жилих будинках Печерського району міста Києва» створено робочу групу з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир у багатоквартирних жилих будинках Печерського району м. Києва, якою проводиться рейди з перевірки квартир, які використовують під так звані «хостели», за результатами обстежень складаються акти.

Відповідно до акту від 01 березня 2016 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, містить 13 двоярусних ліжок та використовується під «хостел».

Такі дії відповідача порушують норми цивільного та житлового законодавства, суперечать державним будівельним нормам України, порушують житлові права інших мешканців таких житлових будинків, а також призводять до недоотримання житлово-експлуатаційними організаціями, а, отже, і міським бюджетом коштів.

Ураховуючи наведене, Печерська РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» просили суд зобов'язати ОСОБА_1 припинити дії щодо використання квартири АДРЕСА_1 не за призначенням, під розташування так званого «хостелу» (для фактичного тимчасового проживання від 1 до 30 осіб, не пов'язаними родинними відносинами, за плату) та привести вказану квартиру у стан, придатний для постійного проживання однієї сім'ї різного чисельного складу або однієї людини.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року у задоволенні позову Печерської РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі обрали неправильний спосіб захисту та ними не доведено факту порушення відповідачем їх прав.

Суд вказав, що позивачі чітко не зазначають, які саме порушені їх права та інтереси.

Також суд зазначив, що відповідач не може нести відповідальності за дії орендаря, оскільки передав ТОВ «ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ОРТО-К» квартиру в оренду, навіть якщо б такі протиправні дії і мали місце, внаслідок чого є неналежним відповідачем згідно статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2017 року апеляційні скарги Печерської РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» відхилено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції дотримано вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно досліджено обставини справи та надана їм належна оцінка.

Апеляційний суд вказав, що наявність функцій контролю за використанням житлового фонду не може реалізовуватися у спосіб покладання на особу за результатами розгляду цивільного позову суб'єкта владних повноважень обов'язку припинити нецільове використання власності. Жодних документів щодо порушених відповідачем прав позивачів до суду надано не було. Документів на підтвердження повноважень позивачів діяти в інтересах інших осіб (територіальної громади) до суду також надано не було.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерська РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення їхнього позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки тому факту, що належна відповідачу квартира використовується не за цільовим призначенням, а як «хостел».

Вказують, що судами не враховано норму статті 382 ЦК України, відповідно до якої квартира у багатоквартирному будинку призначена для постійного проживання, у той час, як у спірній квартирі розташований «хостел».

Повноваження позивачів на пред'явлення позову передбачене положеннями Законів України «Про столицю України місто-герой Київ», «;Про місцеві державні адміністрації» та нормами житлового й цивільного законодавства.

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якому вказує, що судові рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Вказує, що суди правильно вказали, що позивачі не довели порушення відповідачем жодних їхніх прав, вони є неналежними позивачами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 30).

10 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ОРТО-К» укладено договір найму (оренди) приміщення, за яким відповідач передав останньому усе приміщення в оренду для непромислового використання (а. с. 73-77).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачі не обґрунтували належним чином своїх позовних вимог, не довели порушення своїх прав відповідачем, а викладені ними доводи не дають підстав вважати, що обраний спосіб захисту відповідає закону, оскільки жодних прав позивачів у даному випадку відповідачем порушено не було.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (частина перша статті 382 ЦК України).

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. (частина перша статті 383 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили зобов'язати відповідача припинити дії щодо використання квартири не за призначенням, а саме під розташування «хостелу» та зобов'язати ОСОБА_1 привести квартиру у стан, придатний для постійного проживання однієї сім'ї різного чисельного складу або однієї людини.

Суди взагалі не надали оцінку доводам позовної заяви про те, що належна відповідачу квартира використовується не за цільовим призначенням, що у ній розміщено «хостел». Не взяли до уваги та не оцінили й докази, надані позивачами, про те, що у вказаній квартирі наявна велика кількість двоярусних ліжок, мешканці будинку звертаються зі скаргами щодо порушення спокою в будинку. Не звернули уваги на посилання позивачів на положення Державних будівельних нормам України В.2.2/15-2005, відповідно до положень яких, квартира - це комплекс взаємопов'язаних приміщень, використовуваних для проживання однієї сім'ї різного чисельного складу або однієї людини.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У частині четвертій статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 41 Конституції України та частини п'ятої статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Вказуючи на те, що ОСОБА_1 у будь-якому разі не може нести відповідальності за дії орендаря, внаслідок чого є неналежним відповідачем, суди не взяли до уваги наведені норми матеріального права та не врахували, що саме відповідач є власником квартири, у якій вчиняються дії, які позивачі вимагають припинити у зв'язку із їх незаконністю, та, передавши своє майно в оренду, він не звільняється від зобов'язань щодо законності його використання.

Також, не можна погодитися з висновками апеляційного суду про те, що Печерська РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» не довели своє право для звернення до суду із цим позовом, що наявність у позивача функцій контролю за використанням житлового фонду не може реалізовуватися у спосіб покладення на особу за результатами розгляду цивільного позову суб'єкта владних повноважень обов'язку припинити нецільове використання власності. Суди не надали оцінку доводам позову про те, що метою звернення з ним стало недопущення порушення законодавства в цілому шляхом використання квартири не за призначенням, що і є порушенням суб'єктивного права Печерської РДА в частині реалізації пріоритетних напрямків органу державної влади щодо забезпечення законності у сфері використання житлового фонду, контроль за яким на неї покладено.

Також суди не перевірили посилань позивачів щодо порушення відповідачем майнових та немайнових прав територіальних громад у зв'язку із порушенням цільового використання належної відповідачу квартири.

Отже, вирішуючи спір, суди у порушення вимог статей 212-214 315 ЦПК України 2004 року належним чином не встановили усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, формально розглянули справу, пославшись на обрання неправильного способу захисту позивачами, не забезпечили повного та всебічного її розгляду, не надали належної оцінки доводам учасників процесу та наданим ними доказам, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову Печерської РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». Суди фактично самоусунулися від вирішення справи, залишивши спір невирішеним.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Печерської районної у м. Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В.Синельников Ю. В.Черняк