Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування і може бути визнаний судом недійсним (Справа № 372/5059/15-ц, 12.06.17)

Фабула судового акту: Позивачка уклала договір дарування 1/2 частини свого житлового будинку. Враховуючи цю обставину, похилий вік позивачки та поганий стан здоров'я, а також необхідність здійснювати догляд за сином-інвалідом, відповідачка зобов'язалася забезпечувати дарувальницу та її сина утриманням і доглядом довічно.

З моменту укладання договору відповідачка не допомагала позивачці та її сину, досягнутих між ними домовленостей не виконувала, а лише пропонувала переїхати до неї та проживати разом з нею. Після звернення за правовою допомогою з метою розірвання договору, позивачці було роз'яснено, що між ними було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування, про що їй не було відомо і вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину прав та обов'язків сторін, та при укладенні договору не було враховано інтереси її непрацездатного сина оскільки був відсутній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення даного правочину.

Отже предметом позову стало визнання недійсним договору дарування. І не тільки, оскільки відповідачка в свою чергу заявила позов про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.

Рішенням апеляційного суду постановленое на користь обдарованої рішення районного суду було скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено, - визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом , а у задоволенні у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ц цим рішення погодився і ВССУ, що виходив з наступних приписів чинного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За висновком суду позивачка на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним довела наявність обставин, які вказують на помилку, а саме: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, та сплачувати житлово-комунальні послуги.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16. А у правовій позиції ВСУ, сформований у справі № 6-1364цс15, прямо зазначено, що договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Іваненко Ю.Г., МаляренкаА.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко ЕлінаВолодимирівна, про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку,за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 09 грудня 2014 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір запропонувала укласти відповідачка. Враховуючи похилий вік позивачки та поганий стан здоров'я, необхідність здійснювати догляд за сином-інвалідом, відповідачка зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_4 та її сина утриманням і доглядом довічно, а вона у свою чергу передала у її власність 1/2 частини будинку за вищезазначеною адресою. З моменту укладання договору відповідачка не допомагала позивачці та її сину, досягнутих між ними домовленостей не виконувала, а лише пропонувала переїхати до неї та проживати разом з нею. Однак ОСОБА_4 відмовилася, оскільки має сина-інваліда, що потребує стороннього догляду. Після звернення за правовою допомогою з метою розірвання договору, позивачці було роз'яснено, що між нею та ОСОБА_5 було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування. ОСОБА_4 зазначала, що їй не було відомо про те, що вона укладає договір дарування, вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину прав та обов'язків сторін, та при укладенні договору не було враховано інтереси її непрацездатного сина ОСОБА_8, оскільки був відсутній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення даного правочину. Тому просила визнати недійсним договір дарування.

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на підставі договору дарування.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 грудня 2014 року посвідчений договір дарування, згідно з яким ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла у дар 1/2 частини вказаного житлового будинку. На момент укладення договору дарування приватним нотаріусом Саєнко Е.В. були дотримані вимоги норм матеріального права, оскільки нотаріусом було з'ясовано волевиявлення дарувальника. ОСОБА_5 вважала укладений договір дарування законним, оскільки сторони мали повне уявлення про предмет договору та досягли між собою всіх його істотних умов. Оскільки право власності ОСОБА_5 оспорюється ОСОБА_4, просила визнати за нею право власності.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 81,0 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на підставі договору дарування від 09 грудня 2014 року, зареєстрованого у реєстрі за № 4370.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. та зареєстрований за № 4370. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзіпредставник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 09 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого остання отримала у дар частину вказаного будинку.

Відповідно до п. 3.1 договору дарування дарувальник зобов'язується передати частку будинку обдарованій у день укладення та нотаріального посвідчення цього договору.

ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зареєстровані та проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується паспортами та будинковою книгою.

Відповідно до копій квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг, вказані квитанції надходять на ім'я ОСОБА_4 та оплачуються нею (а. с. 75−81).

Син ОСОБА_4 - ОСОБА_8 є інвалідом першої групи з дитинства, що підтверджується посвідченням та довідкою МСЕК.

Тобто позивачка за первісним позовом, після укладення договору дарування, продовжує користуватися будинком та сплачує за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Таким чином, апеляційний суд зробив правильний висновок, що під час укладення договору дарування у позивачки було відсутнє волевиявлення безоплатної передачі майна у власність ОСОБА_5, так як будь-яке інше житло у позивачки відсутнє, остання є особою похилого віку, проживає з сином інвалідом в спірному будинку та сама потребує допомоги, а також врахував відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332 336 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

СитнікО.М. Іваненко Ю.Г. МаляренкоА.В.