До переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях (ВССУ, справа № 357/8179/16-ц, 31.05.17)

Фабула судового акту: військово-політична ситуація в Україні створює нові виклики і в судовій практиці. Прикладом цього може слугувати ця справа. Дружина військовослужбовця ВСУ звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити юридичний факт загибелі чоловіка при виконанні обовязку військової служби 02.02.2015 року на території Донецької області в с. Рідкодуб, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заінтересованими особами заявниця визначила Міністерство соціальної політики України та Російську Федерацію.

Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 256 ЦПК України , оскільки «з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право».

З таким рішенням погодився і суд апеляційної інстанції, який, зокрема, зазначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підлягають розгляду в судовому порядку, якщо діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, а також при неможливості іншим шляхом отримати або відновити відповідні документи. Відповідно до роз'яснень викладених в абз. 3 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у разі коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

ВССУ, розглянувши касаційну скаргу, скасував попередні судові рішення, а справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Своє рішення касаційний суд мотивував, зокрема тим, що п. 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визначено, що у разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій.

Таким чином, до переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях, а тому висновки судів про неможливість розгляду спірного питання у порядку окремого провадження є помилковими.

Отже чекаємо на остаточне судове рішення.

Аналізуйте судовий акт: Шевченківський суд не визнає загальновідомого факту збройної агресії Росії проти України (Шевченківський районний суд м. Києва від 12 травня 2016р., рішення судді Юзькової О. Л. у справі № 761/9437/15-ц)

Під час встановлення у суді факту проживання однією сім’єю виник спір про право, тому заяву слід залишити без розгляду, ухвалені у справі рішення скасувати, а окреме провадження припинити (ВССУ від 8 лютого 2017р. у справі № 127/16445/15-ц)

Встановлення факту сумісного проживання без шлюбу та факту перебування на утриманні не породжують право особи на пенсію у звязку із втратою годувальника (ВССУ, справа № 668/11395/15-ц від 15.03.17р.)

Ухвала

іменем україни

31 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту.

На обґрунтування заяви посилалась на те, що з 02 жовтня 1993 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що 13 червня 2014 року її чоловік ОСОБА_4 з міста Білої Церкви відправився до 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України для проходження особовим складом навчання (військова частина А0665). 18 серпня 2014 року військовослужбовці батальйону у складі військової частини ПП 0676 відправилися в Дебальцеве, Донецької області. До зони бойових дій особовий склад прибув 19 серпня 2014 року і наступного дня був уже на лінії фронту. 27 грудня 2014 року відбулась ротація і ОСОБА_4 прибув додому, але 23 січня 2015 року знову вирушив до навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України та в подальшому поїхав до Дебальцевого. 02 лютого 2015 року поблизу с. Рідкодуб майор ОСОБА_4 загинув від численних осколкових поранень.

Вважала, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією у с. Рідкодуб Донецької області, 02 лютого 2015 року загинув її чоловік.

Зазначала, що встановлення юридичного факту, що загибель її чоловіка ОСОБА_4, сталася внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, буде породжувати юридичні наслідки - виникнення права на справедливу компенсацію з Держави - агресора - Російської Федерації.

Враховуючи викладене, просила встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, при виконанні обов'язку військової служби 02 лютого 2015 року на території Донецької області у с. Рідкодуб, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3 на підставі ч. 4 ст. 256 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Проте погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна.

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Згідно ч. 1 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» об'єктами національної безпеки, між іншим, є держава, конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки, в тому числі, є громадяни України, об'єднання громадян (ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі документів, які визначені п. 11 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 травня 2015 року № 200, та п. 4 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413.

Крім того, у п. 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визначено, що у разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає зберіганню разом з іншими документами.

Таким чином, до переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях, а тому висновки судів про неможливість розгляду спірного питання у порядку окремого провадження суперечать змісту п. 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.

Суд першої інстанції вказаних положень не врахував, належним чином не перевірив заяву ОСОБА_3, не з`ясував підстави поданої заяви, тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, тому помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Крім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 234 ЦПК України не встановили, з ким у заявника виник спір про право, про що цей спір та чому саме суди дійшли висновку про те, що встановлення зазначеного юридичного факту пов'язується із наступним судовим вирішенням спору про право.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

За таких обставин судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: І.М. Завгородня

В.М.Коротун

Л.М. Мазур

Т.О.Писана