ВС визначив предмет доказування у справах про стягнення заборгованості померлого із спадкоємців (ВС/КЦС у справі №587/381/15-ц від 04.02.2021).

Фабула судового акту: В розумінні багатьох людей прийняти спадок означає набути додаткові блага – майно спадкодавця.

Однак, закон визначає спадкування як перехід прав та обов’язків померлої особи до спадкоємців. Тобто, разом із майном спадкоємці отримують і борги, за їх наявності. При цьому, законодавець встановив, що спадкоємець не може прийняти права і відмовитись від прийняття боргів.

Таким чином, закон захищає інтереси кредиторів, що не отримали виконання зобов’язань від спадкодавця за його життя.

У справі, що розглядалась ТОВ звернулось до суду із позовом до спадкоємців про стягнення з останніх суми заборгованості померлого родича - спадкодавця. Так, за життя спадкодавець уклав договір купівлі-продажу нерухомого майна, однак не оплатив його у строк та в порядку, визначеному договором.

Позов обґрунтовано тим, що спадкоємці зволікають із отриманням спадщини та погашенням боргу, а тому, на суму основного боргу нараховано збитки від інфляції та 3% річних.

Слід зазначити, що спадкоємці в інших судових процесах оспорювали дійсність даного правочину, однак суди встановили законність договору купівлі-продажу.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. В межах судового розгляду, суд дійшов до висновку про відсутність заборгованості спадкодавця, через належне виконання зобов’язання. Зокрема, відповідачами було надано розписку директора ТОВ про отримання коштів від спадкодавця, яку суд першої інстанції розцінив як доказ оплати коштів по договору.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Постановою суду стягнуто з трьох відповідачів в рівних частках суму основної заборгованості, у стягненні сум нарахованих за ст. 625 ЦКУ - відмовлено.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції виніс рішення на підставі недостовірного доказу - розписки. Як вбачалось із матеріалів справи, заборгованість спадкодавця виникла із договору купівлі-продажу з ТОВ і перерахунок коштів мав відбутись у безготівковій формі безпосередньо на рахунок позивача. Натомість розписка видана спадкодавцю директором ТОВ, як фізичною особою, сума боргу не співпадає із сумою розписки, а сам директор ТОВ заперечує її підписання. Суд також наголосив, про сумнівність походження розписки з урахуванням того, що остання з’явилась лише після трьох років розгляду справи.

Таким чином, вимога про стягнення суми основного боргу була визнана судом обґрунтованою.

Разом з тим, апеляційний суд не знайшов підстав для стягнення сум 3% річних та збитків від інфляції з огляду на те, що відповідачі тривалий час оспорювали існування боргу спадкодавця у судовому порядку і здійснення права на судовий захист не може сприйматись як зволікання з виконання обов`язку, з метою ухилення від погашення боргу.

Під час касаційного розгляду ВС погодився із позицією апеляційного суду та підтвердив правомірність висновків про те, що повернення боргу за розпискою відповідачами не доведено.

З урахуванням положень ст. 1281, 1282 ЦКУ ВС зазначив, що задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Аналізуйте судовий акт: Якщо спадкодавець за життя не встиг завершити приватизацію земельної ділянки, спадкоємцю слід звертатися з позовом про визнання права на завершення цієї приватизації у порядку спадкування (ВС/КЦС у справі № 623/633/17 від 30 червня 2020 р.)

Суд визнає право власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування якщо спадкодавець за життя не одержав відповідного сертифіката або помилково не був включений до списку власників (ВС/КЦС, у справі № 396/1683/18-ц, від 17.03.20)

Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (ВС/КЦС,справа № 484/747/17, 10.01.19)

Об’єкти незавершеного будівництва зведені без дозвільних документів, тобто із порушенням закону – НЕ успадковуються (ВС/КЦС у справі № 347/2273/17 від 09 червня 2020р.)

Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 587/381/15-ц

провадження № 61-3826св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Універбур»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Сумського районного нотаріального округу Висєканцева Тетяна Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в складі колегії суддів: Орлова І. В., Собини О. І. , Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Універбур» (далі - ТОВ «Універбур») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням уточнень від 07 серпня 2019 року, просило суд стягнути з відповідачів, які є спадкоємцями прав і обов`язків померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянина ОСОБА_5 , борг за невиконаним останнім договором купівлі - продажу від 07 грудня 2009 року № 7/12/09 у розмірі 604 250, 41 грн.

Також, посилаючись на те, що відповідачі зволікають з виконанням передбаченого статтею 1297 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України) обов`язку звернення до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, та на вимоги статті 625 ЦК України, позивач просив стягнути на його користь за період з 01 грудня 2014 року по 30 червня 2019 року інфляційні втрати у розмірі 691 927,14 грн, три відсотки річних за порушення виконання зобов`язання у розмірі 82 861,54 грн, а всього - 1 379 039,09 грн. Окрім того, ТОВ «Універбур» просив покласти на відповідачів понесені ним судові витрати з оплати судового збору.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову ТОВ «Універбур» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав встановленим той факт, що спадкодавець ОСОБА_5 не мав невиконаного боргового зобов`язання за договором від 07 грудня 2009 року, оскільки 04 березня 2014 року він повернув директору ТОВ «Універбур» ОСОБА_6 гроші у розмірі 640 000,00 грн. Погашення боргу підтверджено розпискою, яку 04 березня 2014 року видав і підписав директор ТОВ «Універбур» ОСОБА_6

Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначена розписка, з урахуванням висновку експертного дослідження від 20 березня 2018 року № 19/119/6-6/2д та висновку експерта від 26 квітня 2019 року № 19/119/6-6/29е, є допустимим і достатнім доказом відсутності боргу спадкодавця ОСОБА_5 .

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Універбур» задоволено частково, рішення Сумського районного суду Сумської області від 10 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Універбур» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Універбур» заборгованість спадкодавця ОСОБА_5 за договором від 07 грудня 2009 року № 7/12/09 в загальному розмірі 604 250,41 грн, у рівних частках по 201 416,80 грн з кожного з відповідачів. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за період з 01 грудня 2014 року по 30 червня 2019 року - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Універбур» судові витрати в загальному розмірі 20 373, 70 грн, по 6 791,20 грн з кожного з відповідачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що визнавши встановленими обставини повернення 04 березня 2014 року боргу спадкодавця ОСОБА_5 , місцевий суд не звернув увагу на те, що за договором від 07 грудня 2009 року оплату за товар покупець мав провести у безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Універбур» до 01 грудня 2015 року (пункт 3.1 договору).

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що надану відповідачами 02 серпня 2018 року, тобто після трьох з половиною років після відкриття провадження у справі, розписку ОСОБА_6 від 04 березня 2014 року, суд першої інстанції помилково розцінив у якості беззаперечного доказу, яким підтверджено здійснення спадкодавцем ОСОБА_5 повної оплати за договором від 07 грудня 2009 року. Перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Універбур», як це визначено умовами договору від 07 грудня 2009 року (пункт 3.1), вищевказана розписка не засвідчує, зазначена у її тексті сума не співпадає із сумою заборгованості за договором. Суд першої інстанції не врахував, що директор ТОВ «Універбур» ОСОБА_6 категорично заперечував факт видачі такої розписки, яка за своєю формою не відповідає звичаям ділового обороту. Експериментальні зразки свого підпису ОСОБА_6 експертам не надавав. Висновок експерта від 26 квітня 2019 року № 19/119/6-6/29е, на який спирався суд першої інстанції, категоричного твердження про належність виконаного у розписці підпису ОСОБА_6 не містить, а лише констатує виконання цього підпису ОСОБА_6 згідно зразків, наданих на дослідження (вільних та умовно-вільних). Висновок експертного дослідження від 20 березня 2018 року № 19/119/6-6/2д має такі ж недоліки щодо повноти проведеного дослідження. Отже, надану відповідачами розписку не можна вважати достовірним доказом у розумінні статті 79 ЦПК України. Повернення ОСОБА_5 боргу за розпискою від 14 березня 2019 року у справі не доведено.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідачі тривалий час оспорювали існування боргу спадкодавця ОСОБА_5 у судовому порядку, про зволікання ними з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України з метою ухилення від погашення цього боргу, стверджувати не можна. За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Універбур» про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за період з 01 грудня 2014 року по 30 червня 2019 року, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. До касаційної скарги заявники також додали клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції; не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме: частину першу статті 545, частину першу статті 598, статтю 599 ЦК України;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Універбур», тому Верховним Судом в цій частині не перевіряється.

У квітні 2020 року ТОВ «Універбур» із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

28 лютого 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Кузнєцову В. О.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за вищезазначеною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 587/381/15-ц із Сумського районного суду Сумської області, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2020 року матеріали справи № 587/381/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року № 73/0/226-21 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та матеріали справи № 587/381/15-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який за життя працював заступником директора ТОВ «Універбур».

07 грудня 2009 року між ТОВ «Універбур» в особі директора - ОСОБА_6, як продавцем і ОСОБА_5 , як покупцем, укладений договір № 7/12/09. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_5 за 617 450,40 грн придбав у продавця виставковий екземпляр будинку щитового. Передача товару покупцю підтверджена накладною від 07 грудня 2009 року № 447, рахунком від 07 грудня 2009 року № 465, податковою накладною від 07 грудня 2009 року № 469 і актом приймання-передачі.

30 грудня 2010 року між ТОВ «Універбур» і ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору від 07 грудня 2009 року № 7/12/09. Пункт 3.1 основного договору викладено в новій редакції, відповідно до якої покупець зобов`язується провести оплату за товар в безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом трьох років з моменту передачі товару продавцем покупцю. Крім того, вказаною додатковою угодою викладено в новій редакції пункт 8.1 договору, яким визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та діє до 31 грудня 2012 року.

03 грудня 2012 року сторони уклали ще одну додаткову угоду до договору від 07 грудня 2009 року № 7/12/09 у якій зазначили, що станом на 01 грудня 2012 року ОСОБА_5 здійснив розрахунок за отриманий товар в сумі 8 399,99 грн. Оплату здійснено шляхом утримання боргу із заробітної плати. Заборгованість станом на 01 грудня 2012 року сторони визначили в сумі 609 050,41 грн, а також домовились про наступне:

- пункт 3.1 викласти в наступній редакції: «Борг покупця перед продавцем станом на 01 грудня 2012 року становить 609 050,41 грн. Покупець зобов`язаний провести оплату за товар в безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця до 01 грудня 2015 року. В рахунок часткової оплати продавець також проводить щомісячні утримання з заробітної плати покупця в розмірі 300,00 грн»;

- пункт 8.1 договору викласти в наступній редакції: «Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками та діє до 31 грудня 2015 року»;

- дана додаткова угода набирає чинності з 03 грудня 2012 року і є невід`ємною частиною договору від 07 грудня 2009 року № 7/12/09.

Протягом 2009 - 2014 років стягнуто із заробітної плати ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу 13 199,99 грн. Залишок боргу за договором складає 604 250,41 грн (617 450,00 грн - 13199,99).

Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, із заявами про прийняття якої у встановлений законом шестимісячний строк до нотаріуса звернулися: дружина померлого - ОСОБА_1 , а також сини: ОСОБА_2 і ОСОБА_3

27 серпня 2014 року, у встановлений частиною дугою статті 1281 ЦК України строк, директор ТОВ «Універбур» направив на адресу приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Висєканцевої Т. С. претензію до спадкоємців боржника та просив довести до відома відповідачів вимоги ТОВ «Універбур» про необхідність сплати боргу ОСОБА_5 за договором від 07 грудня 2009 року № 7/12/09 у розмірі 604 250,41 грн.

01 грудня 2014 року приватний нотаріус повідомив позивача про те, що заява-вимога кредитора ТОВ «Універбур» до спадкоємців по спадковій справі після спадкодавця ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована 28 серпня 2014 року за № 08/02-14 та долучена до спадкової справи, про що спадкоємцям за законом 28 серпня 2014 року приватний нотаріус направив листи-оповіщення. За видачею свідоцтв про право на спадщину спадкоємці не зверталися.

Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 на підставі договору міни від 21 грудні 2007 року № 2590 є власником призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку земельної ділянки, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У березні 2015 року ОСОБА_1 зверталася з позовом до ТОВ «Універбур» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07 грудня 2019 року № 7/12/09.

Рішенням Зарічного районного суду від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року, у справі № 591/5824/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Під час розгляду вищевказаної цивільної справи було встановлено, що право власності на нерухоме майно - виготовлений з дерев`яних каркасів житловий будинок АДРЕСА_1 , з 25 січня 2010 року зареєстроване за ОСОБА_5

02 серпня 2018 року у судовому засіданні за клопотанням відповідача ОСОБА_2 до матеріалів справи було долучено копію розписки у якій під виконаним засобами друкарської техніки текстом від руки проставлений підпис. У перекладі з російської на українську мову надрукований текст наступного змісту : «Я, ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1 ), директор ТОВ «Універбур» отримав від ОСОБА_5 гроші в сумі 640 000,00 (шістсот сорок тисяч) грн як оплату за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року № 7/12/09 укладеного між ТОВ «Універбур» і ОСОБА_8 . Претензій не маю. Борг за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року № 7/12/09 сплачено повністю. 04.03.2014».

У письмових поясненнях від 09 вересня 2019 року генеральний директор ТОВ «Універбур» ОСОБА_6 зазначив, що він не отримував від ОСОБА_5 грошові кошти в рахунок повернення боргу за договором від 07 грудня 2019 року № 7/12/09. Надану відповідачем розписку ОСОБА_6 не писав, не складав, не готував, свій підпис під зазначеним у розписці текстом не проставляв.

Згідно з висновком експертного дослідження від 20 березня 2018 року № 19/119/6-6/2д, проведеного за заявою ОСОБА_2 , досліджувані підписи від імені ОСОБА_6 у двох розписках від 04 березня 2014 року про отримання грошових коштів та оплату за договором виконані ОСОБА_6 , відповідно до зразків наданих на дослідження.

Відповідно до висновку експерта від 26 квітня 2019 року № 19/119/6-6/29е проведеної за заявою відповідача ОСОБА_2 від 02 квітня 2019 року почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_6 у розписці від 04 березня 2014 року виконаний ОСОБА_6 згідно зразків, наданих на дослідження.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтями 1216 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно із статтею 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК України).

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частиною першою статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що визнавши встановленими обставини повернення 04 березня 2014 року боргу спадкодавця ОСОБА_5 , місцевий суд не звернув увагу на те, що за договором від 07 грудня 2009 року оплату за товар покупець мав провести у безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Універбур» до 01 грудня 2015 року (пункт 3.1 договору).

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що надана відповідачами розписка ОСОБА_6 від 04 березня 2014 року не засвідчує перерахування спадкодавцем ОСОБА_5 повної оплати боргу у сумі 604 250,41 грн на поточний рахунок ТОВ «Універбур», як це визначено умовами договору від 07 грудня 2009 року (пункт 3.1), а лише свідчить про передачу цих коштів директору ТОВ «Універбур» ОСОБА_6 , як фізичній особі, а тому цю розписку не можна вважати достовірним доказом у розумінні статті 79 ЦПК України.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що повернення ОСОБА_5 боргу за розпискою від 14 березня 2019 року у справі відповідачами не доведено.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме: частину першу статті 545, частину першу статті 598, статтю 599 ЦК України, Верховний Суд відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У справі, яка переглядається, заявники переконували, що спадкодавець ОСОБА_5 повернув ТОВ «Універбур» грошові кошти в розмірі 640 000,00 грн в якості сплати за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року № 7/12/09, укладеним між ТОВ «Універбур» та ОСОБА_5 , що підтверджується розпискою директора ТОВ «Універбур» ОСОБА_6 від 04 березня 2014 року, тому вважали, що зобов`язання за договором припиненні.

Разом з тим, як правильно встановлено апеляційним судом, вказана розписка не засвідчує перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Універбур», як це визначено умовами договору від 07 грудня 2009 року (пункт 3.1), а тому не може свідчити про прийняття ТОВ «Універбур» як кредитором належного виконання зобов`язання боржником-спадкодавцем ОСОБА_5 у розумінні частини першої статті 545, частини першої статті 598, статті 599 ЦК України.

Таким чином, у суду апеляційної інстанції і не було підстав застосовувати указані норми цивільного законодавства.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах,є безпідставними, оскільки існує чітка правова позиція касаційного суду у справах щодо стягнення заборгованості за договором із спадкоємців боржника.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду та зводяться до незгоди заявників з цим оскаржуваним судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик