Звільнення працівника за його заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника (ВС/КЦС, № 229/2676/17,18.11.19)

Фабула судового акта: Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, відповідач) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди. Як установлено судами, позивач, що працював на посаді начальника ділянки, 15 травня 2017 року подав директору ТОВ заяву, в якій просив звільнити його з роботи у зв`язку зі зміною місця проживання, без узгодження дати звільнення. Директор ТОВ видав наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання на підставі ст. 38 КЗпП України. Позивач стверджував про порушення його прав, оскільки в заяві про звільнення з роботи він не зазначив дати свого звільнення та не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку. Після подання заяви про звільнення змінилися життєві обставини і він продовжив працювати на своїй посаді.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що позивач не просив звільнити його в певні строки, а відтак у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання ним заяви про звільнення, оскільки позивач згоди на це на давав. Тому позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислений судом за період з 16 травня 2017 року (день звільнення) по 01 березня 2018 року (день ухвалення судового рішення апеляційного суду), виходячи із середньоденної заробітної плати позивача та кількості днів вимушеного прогулу. Вимоги ж позивача про стягнення недоплаченої йому заробітної плати за квітень-травень 2017 року суд вважав недоведеними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з наведеним рішенням погодився і також дійшов висновку про те, що звільнення працівника за його заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника і підставою для його поновлення на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такий висновок базується на приписах законодавства, а саме. Відповідно до норми пункту 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, в тому числі, розірвання трудового договору з ініціативи працівника; розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

ВС/КЦС нагадав, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою. Роз`яснення такого змісту свого часу надавав Верховний Суд України у пункті 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Аналізуйте судовий акт: Законодавством встановлено гарантію обмеження звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років; їх звільнення можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування (ВС/КАС, №820/11570/15,14.03.18)

Суд повинен з’ясувати чи було в момент видачі наказу про звільнення волевиявлення працівника, що оскаржив своє звільнення (ВС/КАС, справа №821/761/17, 11.07.18)

Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, належність і допустимість доказів алкогольного сп’яніння (ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18)

Оскарження рішення церковного керівництва про звільнення працівника релігійного об’єднання не є втручанням держави у діяльність релігійної організації, на нього поширюються норми трудового законодавства (ВС/КЦС, № 212/3829/15-ц, 24.01.19)

Передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору з членом виконавчого органу не передбачає попереднього повідомлення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення (справа № 711/5711/16-ц, 07.02.18

Постанова

Іменем України

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 229/2676/17

провадження № 61-17551св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БалТранс»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Тимченко О. О.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» (далі - ТОВ «БалТранс») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з 04 квітня 2017 року він працював у ТОВ «БалТранс» на посаді начальника ділянки. 15 травня 2017 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням і подав її відповідачу, але згодом змінив своє рішення та продовжив працювати. 04 липня 2017 року він отримав лист від ТОВ «БалТранс», з якого дізнався, що 16 травня 2017 року його було звільнено з роботи. Своє звільнення він вважає незаконним, оскільки після поданої відповідачу заяви він продовжив працювати та не наполягав на звільненні, тому дія трудового договору була продовжена. Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «БалТранс»від 16 травня 2017 року № 61? П про його звільнення; поновити його на роботі на посаді начальника ділянки ТОВ «БалТранс»; стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 травня 2017 року по день поновлення на роботі, недоплачену йому заробітну плату за квітень-травень 2017 року в розмірі 24 300 грн та відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року у складі судді Петрова Є. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «БалТранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 16 травня 2017 року по 06 червня 2017 року в сумі 2 625 грн. Стягнуто з ТОВ «БалТранс» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 травня 2017 року по 04 липня 2017 року в сумі 5 950 грн. Стягнуто з ТОВ «БалТранс» в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення не підлягають задоволенню, оскільки обставини щодо порушення відповідачем його трудових прав, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не доведені. Разом з тим, відповідачем було порушено порядок розрахунку при звільненні позивача та порядок видачі трудової книжки.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року скасовано. Позов задоволено частково. Наказ ТОВ «БалТранс» від 16 травня 2017 року № 61-П про звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ділянки ТОВ «БалТранс». Стягнуто з ТОВ «БалТранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2017 року по 01 березня 2018 року в розмірі 36 844 грн та на відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн. Стягнуто з ТОВ «БалТранс» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 920 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не просив звільнити його в певні строки, а відтак у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання ним заяви про звільнення, оскільки позивач згоди на це на давав. Тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислений судом за період з 16 травня 2017 року (день звільнення) по 01 березня 2018 року (день ухвалення судового рішення апеляційного суду), виходячи із середньоденної заробітної плати позивача та кількості днів вимушеного прогулу. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої йому заробітної плати за квітень-травень 2017 року є недоведеними. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував встановлені ним обставини справи, обсяг порушених трудових прав позивача та завданих цим моральних страждань і виходив з вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 121 800 грн та на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд зробив неправильний розрахунок заробітної плати, не врахувавши інформацію з наданої ним довідки Дружківського міського відділу статистики, згідно з якою середній розмір заробітної плати в гірничій промисловості складав: у квітні 2017 року - 8 583 грн, у травні 2017 року - 9 082 грн. Тому стягненню на його користь підлягає 121 800 грн. Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги надані ним документи на обґрунтування завданої йому моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дружківського міського суду Донецької області.

21 червня 2018 року справа № 229/2676/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги постанова Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року оскаржується заявником лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, тому переглядаються касаційним судом тільки в цій частині.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Судами встановлено, що наказом ТОВ «БалТранс» від 03 квітня 2017 року № 55-П ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду начальника ділянки з 04 квітня 2017 року.

15 травня 2017 року ОСОБА_1 подав директору ТОВ «БалТранс» Балику Д. О. заяву, в якій просив звільнити його з роботи у зв`язку зі зміною місця проживання, без узгодження дати звільнення.

16 травня 2017 року директор ТОВ «БалТранс» Балик Д. О. видав наказ № 61-П про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання на підставі статті 38 КЗпП України.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 ствердив, що заяву про звільнення з роботи від дійсно подавав, однак не зазначив у ній дати свого звільнення та не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку. Після подання заяви про звільнення у нього змінилися обставини і він продовжив працювати на своїй посаді.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Згідно з довідкою про доходи від 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату у квітні 2017 року в розмірі 3 316 грн, у травні 2017 року - 2 100 грн.

За відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 працював у квітні та травні 2017 року, після травня 2017 року нарахування заробітної плати не здійснювалося. Заробітну плату за відпрацьовані робочі дні у травні 2017 року ОСОБА_1 отримав у період 05-07 червня 2017 року в сумі 1 834, 50 грн.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 184,22 грн, а кількість робочих днів з дати звільнення по день ухвалення судового рішення апеляційного суду - 200, відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу - 36 844 грн.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд правильно виходив з того, що звільнення працівника за його заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника і підставою для його поновлення на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд здійснив неправильний розрахунок заробітної плати, оскільки згідно з довідкою Дружківського міського відділу статистики середній розмір заробітної плати у гірничій промисловості складав у квітні 2017 року - 8 583 грн, у травні 2017 року - 9 082 грн, не заслуговують на увагу, тому що стягненню підлягає його середній заробіток за час вимушеного прогулу, який визначається виходячи із заробітної плати конкретного працівника, а не із середнього розміру заробітної плати у відповідній галузі промисловості. Апеляційний суд здійснив правильний розрахунок середнього заробітку позивача на підставі Порядку № 100, виходячи з наявної в матеріалах справи довідки про його заробітну плату за два місяці перед звільненням.

Доводів щодо неправильності висновків апеляційного суду про недоведеність позовних вимог про стягнення недоплаченої заробітної плати в касаційній скарзі не наведено.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом інформації та документів, наданих заявником на обґрунтування завданої йому моральної шкоди зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, що були предметом дослідження й оцінки цього суду. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов