Звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію (ВС/КЦС,справа № 523/4380/15-ц, 20.12.18)

Фабула судового акта: Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, встановивши наступні обставин, - директор товариства з обмеженою відповідальність (відповідач) подав заяву до районного відділу внутрішніх справ, в якій просив вжити заходів до позивачів за фактом привласнення, розтрати та заволодіння останніми майна, належного цьому товариству шляхом зловживання ними своїм службовим становищем. Дану заява було внесено до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за частиною третьою статті 191 КК України.

Мотивуючи своє рішення, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію і цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Аналізуйте судовий акт: Образи висловлені нецензурною лайкою навіть у присутності сторонніх осіб не є інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію (Самбірський міськрайонний суд у справі № 466/4312/17 від 07.12.2017)

«Ликін проти України»: ЄСПЛ наголосив, що втручання у свободу вираження поглядів виборного представника, навіть за необхідності захисту репутації іншої особи, повинно бути обґрунтованим (ст. 10 Конвенції, заява № 19382/08, від 12.01.2017 р.)

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу неможливо встановити, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал (Справа № 914/4612/14, 18.10.17)

Захист честі, гідності та ділової репутації (Відновлення прав Народної артистки України)

Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 523/4380/15-ц

провадження № 61-24324св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сидоренко І. П., Станкевича В. А.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 15 жовтня 2014 року директор товариства з обмеженою відповідальністю «Норма Плюс» (далі - ТОВ «Норма Плюс») - ОСОБА_6 подав заяву до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якій просив вжити заходів щодо ОСОБА_4,

ОСОБА_5 за фактом привласнення, розтрати та заволодіння останніми майна, належного ТОВ «Норма Плюс», шляхом зловживання ними своїм службовим становищем. Дану заяву було внесено до ЄРДР 16 жовтня 2014 року та відкрито кримінальне провадження № 12014160490005191 за частиною третьою статті 191 КК України.

Відомості, вказані відповідачем в заяві, не співпадають із дійсністю та порочать честь, гідність, ділову репутацію позивачів, у зв'язку з чим,

ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили суд визнати, що розповсюджені ОСОБА_6 інформація про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вчинили злочин за частиною третьою статті 191 КК України не відповідає дійсності і принижують їх честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язати ОСОБА_6 припинити неправомірні дії, направлені на приниження честі, гідності та ділової репутації відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн і судові витрати.

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано розповсюджену ОСОБА_6 інформацію про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вчинили злочин за частиною третьою статті 191 КК України, такою що не відповідає дійсності і принижує їх честь, гідність та ділову репутацію.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн та судові витрати в сумі 1 500,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що розповсюджена ОСОБА_6 інформація про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вчинили злочин за частиною третьою статті 191 КК України принижує їх честь, гідність та ділову репутацію.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2016 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю фактору поширення недостовірної інформації.

07 липня 2017 року представник ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2017 року та залишити в силі заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у заяві ОСОБА_6 від 15 жовтня 2014 року не міститься прохання до органу досудового розслідування щодо перевірки певних фактів.

Судом апеляційної інстанції проігноровано факти, які були встановлені судом першої інстанції на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

ОСОБА_6 навмисно подано заяву з недостовірною інформацією, з метою рейдерського захоплення квартири АДРЕСА_1 та майна ОСОБА_4

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 15 жовтня 2014 року директор ТОВ «Норма Плюс» - ОСОБА_6 подав заяву до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якій просив вжити заходів до позивачів за фактом привласнення, розтрати та заволодіння останніми майна, належного ТОВ «Норма Плюс» шляхом зловживання ними своїм службовим становищем. Дану заява було внесено до ЄРДР 16 жовтня 2014 року та відкрито кримінальне провадження № 12014160490005191 за частиною третьою статті 191 КК України.

При відмові у задоволенні позову суд зробив висновок, що ОСОБА_6 реалізував своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Аналогічне роз'яснення висловлено і Верховним Судом України (абзац 2 пункту 16 постанови Пленуму № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявник міг обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Оскільки подання ОСОБА_6 заяви до правоохоронних органів з метою перевірки компетентними органами незаконної, на його думку, діяльності позивачів свідчить про реалізацію особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не є поширенням недостовірної інформації, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Одеської області від 20 червня

2017 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_4 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М Коротун

М. Є.Червинська