Якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво,ослаблення контролю за роботою підлеглих тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП Українии (ВС/КЦС, №759/10569/16-ц, 20.06.19)

Фабула судового акта: Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, постановлене в цій судовій справі, містить наступний правовий висновок: важливим елементом застосування пункту 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості, а тому рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (раніше ВС/КЦС зазначав це в постанові від 15 квітня 2019 року по справі № 461/605/18).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не лише факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення (раніше ВС/КЦС зазначав про це в постанові від 01 лютого 2018 року по справі № 661/1171/16-ц).

В цій справі судами першої і апеляційної інстанції було встановлено, що позивач була звільнена за невиконання наказу про інвентаризацію в частині додержання строків здійснення інвентаризаційної перевірки. Позивачеві ставилось у вину допущення низки грубих порушень і недбалість, що виявися у незабезпеченні належним чином підготовки до проведення інвентаризації, нездійсненні співпраці зі зберігачами майна щодо уточнення місця перебування майна, що призвело до неефективності інвентаризації.

Як зазначив ВС/КЦС, зазначені підстави для звільнення позивача не є одноразовим грубим порушенням, а є триваючим і не може розцінюватися як одноразове грубе порушення трудових обов`язків, що підпадає під дію пункту 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а відтак вони не можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою.

Аналізуйте судовий акт: Законодавством встановлено гарантію обмеження звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років; їх звільнення можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування (ВС/КАС, №820/11570/15,14.03.18)

Суд повинен з’ясувати чи було в момент видачі наказу про звільнення волевиявлення працівника, що оскаржив своє звільнення (ВС/КАС, справа №821/761/17, 11.07.18)

Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, належність і допустимість доказів алкогольного сп’яніння (ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18)

Оскарження рішення церковного керівництва про звільнення працівника релігійного об’єднання не є втручанням держави у діяльність релігійної організації, на нього поширюються норми трудового законодавства (ВС/КЦС, № 212/3829/15-ц, 24.01.19)

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 759/10569/16-ц

провадження № 61-32758св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна установа «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної установи «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» (далі - ДУ «Укрспортзабезпечення»), третя особа: ОСОБА_2 про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ ДУ «Укрспортзабезпечення» «Про звільнення ОСОБА_1 » № 58-к від 06 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДУ «Укрспортзабезпечення» з 07 липня 2016 року, стягнено з ДУ «Укрспортзабезпечення» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 липня 2016 року по 15 грудня 2016 року включно в розмірі 41 695,50 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн, а всього 46 695,50 грн, рішення суду в межах заробітної плати за один місяць в розмірі 5 486,25 грн допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні об`єктивні причини порушення Графіку проведення інвентаризації у І півріччі 2016 р., які в судовому засіданні були доведені позивачем, та відсутні обставини, які можуть слугувати звільненню працівника. Середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнутий лише за період з 07 липня 2016 року по 15 грудня 2016 року, оскільки ОСОБА_1 наказом № 16-к від 16 грудня 2016 року прийнята на нову роботу на посаду заступника директора Всеукраїнського центру фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх». Частково задовольняючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходив з засад розумності та справедливості, оцінюючи докази, надані позивачем в обґрунтування спричинення моральних страждань.

Ухвалою від 20 лютого 2017 року Святошинського районного суду м. Києва виправлено арифметичну помилку в резолютивній тексту судового рішення від 14 лютого 2017 року, а саме: четвертий абзац викладено в наступній редакції: «Стягнути з Державної установи «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.07.2016 р. по 04.01.2017 р. включно в розмірі 46 450 грн. 25 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., а всього - 51 450 (п`ятдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят) грн. 25 коп.»

Не погодившись з вказаним рішенням першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив на незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ДУ «Укрспортзабезпечення» відхилено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 лютого 2017 залишено без змін.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва 01 червня 2017 року мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ДУ «Укрспортзабезпечення» подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДУ «Укрспортзабезпечення» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року. Також частково задоволено клопотання про зупинення виконання судових рішень, відмовлено в зупиненні виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року у частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць, в іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного провадження. У задоволенні клопотання про зупинення виконання ухвали апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року відмовлено.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при задоволенні вимог у частині поновлення позивача суди не надали правильну оцінку і не врахували належним чином обставину працевлаштування позивача на нову роботу. Судом першої інстанції порушений строк розгляду справи, внаслідок чого збільшено строк вимушеного прогулу позивача та розмір суми середнього заробітку, що був стягнутий з відповідача. Також судами неправильно та неповністю встановлені обставини справи щодо звільнення ОСОБА_1 , які мають суттєве значення для вирішення спору, та невірно застосовані норми матеріального права. Зокрема, позивач визнає невиконання наказу про затвердження графіку інвентаризації активів, що стало підставою для звільнення позивача. Позивач мала можливості, кваліфікацію та повноваження для виконання наказу про інвентаризацію, проте його не виконала, чим поставила під загрозу виявлення та збереження державного майна. Наказ про графік інвентаризації був погоджений з позивачем, місця фактичного знаходження майна вона могла встановити з договорів зберігання, інформацію про місця та строки проведення спортивних змагань вона могла з`ясувати з наказів про фінансове та матеріально-технічне забезпечення спортивних заходів та з заявок про видачу майна. Вважає, що заподіяння моральної шкоди не було підтверджено доказами.

Позиції інших учасників

Позивач у жовтні 2017 року подала заперечення на касаційну скаргу. Вважає оскаржувані судові рішення такими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, а касаційну скаргу такою, що має бути залишена без задоволення. Вказує, що аргументи касаційної скарги переважно зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, яка не належить до повноважень касаційного суду. Вважає, що її працевлаштування на новій роботі не було перешкодою для визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення, а також для поновлення її на роботі. Питання поновлення позивача на роботі є питанням виконання рішення суду, а питання подальшої роботи позивача на новій роботі є сферою відповідальності позивача. Порушення строків розгляду справи судом першої інстанції, що збільшило розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважає таким, що не вплинуло на законність рішення суду, оскільки суд має право стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу не більше як за рік, а термін вимушеного прогулу позивача складає 127 днів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Позивач була прийнята на роботу в ДУ «Укрспортзабезпечення» на підставі наказу від 10 жовтня 2007 року № 48-к на посаду головного бухгалтера. На підставі наказу від 30 листопада 2007 року № 54-к переведена на посаду заступника начальника ДУ «Укрспортзабезпечення».

Відповідно до Положення з подальшими змінами, затвердженого 14 березня 2012 року за № 1111, ДУ «Укрспортзабезпечення» є бюджетною установою, видатки на утримання якої здійснюються з Державного бюджету України, та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1197-р належить до сфери управління Державної служби молоді та спорту України.

Наказом від 01 лютого 2016 року №5 затверджено розподіл функціональних обов`язків між першим заступником та заступниками начальника ДУ «Укрспортзабезпечення», та відповідно до Додатку 2 виконання повноважень у разі відсутності першого заступника начальника ДУ «Укрспортзабезпечення» ОСОБА_3 здійснює заступник начальника ОСОБА_1, а у разі її відсутності, виконання повноважень здійснюється першим заступником начальника ДУ «Укрспортзабезпечення» ОСОБА_3

Наказом від 14 січня 2016 року № 3 створено комісію з інвентаризації активів та зобов`язань ДУ «Укрспортзабезпечення», головою якої визначена ОСОБА_1

Наказом від 15 січня 2016 року № 4/1 затверджено графік проведення у І півріччі 2016 р. планової, вибіркової інвентаризації активів та зобов`язань, згідно з яким передбачалось проведення перевірки у різних регіонах України у період з 01 лютого 2016 року по 12 травня 2016 року.

ОСОБА_1 службовою запискою від 22 квітня 2016 року № 25 повідомила начальнику ДУ «Укрспортзабезпечення» ОСОБА_2 про необхідність зміни графіка проведення інвентаризації у м. Києві та Київській області, яка призначена на 29 квітня, оскільки існує вірогідність проведення інвентаризації активів з підприємствами, з якими відсутні договірні відносини.

Службовою запискою від 22 квітня 2016 року № 26 позивач ОСОБА_1 запропонувала начальнику ДУ «Укрспортзабезпечення» ОСОБА_2 встановити інший графік проведення інвентаризації у місті Києві та Київській області, а саме: травень-червень 2016 року.

Наказом від 26 квітня 2016 року № 54 були внесені зміни до додатку до наказу ДУ «Укрспортзабезпечення» від 15 січня 2016 року № 4/1 пункти 9, 12, 13 додатку викладені в іншій редакції, строки проведення визначені «травень-червень».

Наказом від 31 травня 2015 року № 76 внесені зміни до додатку до наказу ДУ «Укрспортзабезпечення» від 15 січня 2016 року № 4/1, пункти 9, 12, 13 додатку викладені в іншій редакції, конкретизовані строки проведення до 30 червня 2016 року, а наказ від 26 квітня 2016 року № 54 втратив чинність.

У пояснювальній записці від 05 липня 2016 року ОСОБА_1 вказує, що за 38 робочих днів здійснено 21 інвентаризація. У ході проведення інвентаризації майна неодноразово з`ясовували факти невідповідності місця зберігання спортивного обладнання (інвентарю) даним, затвердженим графіком проведення інвентаризації, оскільки при складанні графіку проведення інвентаризації зазначалась юридична адреса підприємства, а не фактичне місце зберігання спортивного майна. Крім того, під час перевірок з`ясовувались факти відсутності майна у зв`язку з використанням його під час проведення спортивного заходу.

У довідній записці від 06 липня 2016 року № 62 перший заступник начальника ОСОБА_3 вказує на те, що пояснення ОСОБА_1 та дійсні обставини проведення інвентаризації свідчать про неефективну організацію нею процесу підготовки та проведення інвентаризації, що потягнуло невиправдані витрати бюджетних коштів. ОСОБА_1 було допущено грубе порушення трудової дисципліни, недбале ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, а тому пропонує застосувати до заступника начальника Управління ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Наказом від 06 липня 2016 року № 58-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника ДУ «Укрспортзабезпечення» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно з пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПП України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої 41 КЗпП України з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

У пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі № 296/576/17, провадження № 61-46199св18).

Якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України(постанова Верховного Суду від 15 квітня 2019 року по справі № 461/605/18, провадження № 61-3017св19).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суди з`ясовують, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку про те, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі № 296/576/17, провадження № 61-46199св18).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не лише факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2018 року по справі № 661/1171/16-ц, провадження 61-1200св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що роботодавцем не доведено факту одноразового грубого порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій про визнання незаконним звільнення позивача.

Так, судами першої і апеляційної інстанції було встановлено, що позивач була звільнена за невиконання наказу про інвентаризацію в частині додержання строків здійснення інвентаризаційної перевірки. ОСОБА_1 ставилось у вину допущення низки грубих порушень і недбалість, що виявися у незабезпеченні належним чином підготовки до проведення інвентаризації, нездійсненні співпраці зі зберігачами майна щодо уточнення місця перебування майна, що призвело до неефективності інвентаризації.

Зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_1 не є одноразовим грубим порушенням, а є триваючим і не може розцінюватися як одноразове грубе порушення нею трудових обов`язків, що підпадає під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак вони не можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою.

Твердження відповідача про незаконність поновлення позивача на роботі з огляду на її працевлаштування на час вирішення справи до іншої організації, суперечить нормам частин першої та другої статті 235 КЗпП України, які передбачають, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Працевлаштування позивача на іншій роботі не зазначено у статті 235 КЗпП України як обставина, що унеможливлює поновлення працівника, звільненого незаконно, на попередньому місці роботи.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням установленого законом порядку, суди попередніх інстанції правильно застосували положення статті 235 КЗпП України, яка передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Наказом від 06 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади.

ОСОБА_1 подала позовну заяву 01 серпня 2016 року.

Провадження у справі було відкрите судом першої інстанції 03 серпня 2016 року.

Рішення судом першої інстанції було постановлене 14 лютого 2017 року.

Суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 липня 2016 року по 04 січня 2017 року. Зазначений період не перевищує річного строку, передбаченого у частині другій статті 235 КЗпП України, яка не містить приписів щодо нестягнення розміру середнього заробітку за час, що перевищує строк судового розгляду справи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів щодо установлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції було зупинене в частині ухвалою ВССУ від 05 вересня 2017 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. С. Жданова В. М. Ігнатенко

В. О. Кузнєцов