Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи В МОМЕНТ вчинення правочину (ВС/КЦС, справа № 1111/4895/12, 06.03.18)

Фабула судового акта: В цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, скасувавши попередні судові рішення, визнав заповіт від 20.02.2009 р., посвідчений державним нотаріусом недійсним. Справа розглядалась за позовом дружини спадкодавця(шлюб укладений у 2011 році), який, як з’ясувалось, заповідав свої майно племіннику. Позивачка посилалась на те, що чоловік унаслідок хвороби та часткового паралічу, навіть, не міг підписати цей.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що під час складання заповіту чоловік сам його підписав, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення відповідало його внутрішній волі.

Верховний Суд зазначив, що попередніми судовими інстанціями не були взяті до уваги деякі докази і обставини. Так, згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи рукописні записи в заповіті виконані під впливом «збиваючих» факторів природнього: зовнішнього характеру - письмо не призвичаєною для нього рукою (лівою); внутрішнього фактору - хвороби, пов'язані з порушенням письмово-рухових функцій.

Померлий був інвалідом першої групи за загальним захворюванням, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема з 29 грудня 2008 року до 8 січня 2009 року. Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи у нього внаслідок перенесеного інсульту розвинулась судинна деменція, моторна та амнестична афазії, змінився почерк, порушилася спроможність до суджень, утруднення нових понять, аналізу; виникли епізоди порушення свідомості, епілептиформні пароксизми, знизилась пам'ять на минулі події, слабоумство розвинулось хронічно, прогредієнтно. Експерти дійшли висновку про те, що на момент посвідчення заповіту він страждав на дисциркуляторну енцефалопатію ІІ-ІІІ ступеня (гіпертонічного, атеросклеротичного ґенезу), виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі деменції (недоумства) внаслідок перенесеного інсульту, тому 20 лютого 2009 року за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Верховний Суд нагадав про позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, а саме - висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналізуйте судовий акт: Заповіт визнається недійсним тільки у випадку, коли заповідач при складанні заповіту абсолютно неспроможний усвідомлювати значення своїх дій та не може керувати ними (Постанова ВСУ від 29 лютого 2012р.)

Знайшовся заповіт, і це є підставою для надання особі судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори (ВССУ від 01 лютого 2017р. у справі № 306/27/15-ц)

ВС/КЦС: Постійне проживання закордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС № 592/9058/17-ц від 06.06.2018)

При визнанні угоди недійсною (заповіту) з підстав недієздатності однієї із сторін призначення та проведення судово-психіатричної експертизи є обов'язковим (ВСУ від 13.03.2017 у справі № 6-2833цс16)

Постанова

Іменем України

6 березня 2018 року

м. Київ

справа № 1111/4895/12

провадження № 61-2700 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Хомутенко Ольга Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2016 року в складі судді Шевченко І. М. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 6 вересня 2016 року в складі суддів: Мурашка С. І., Бубличенко В. П., Кривохижі В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 1 вересня 2010 року проживала разом із ОСОБА_8, 29 квітня 2011 року вони уклали шлюб.

З 8 липня 2008 року ОСОБА_8 встановлено першу групу інвалідності за загальним захворюванням.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на квартири АДРЕСА_1, які належали йому на праві власності.

Після звернення до Першої кіровоградської державної нотаріальної контори з'ясувалось, що ОСОБА_8 склав заповіт від 20 лютого 2009 року та все своє майно заповів племіннику ОСОБА_5

Посилаючись на те, що ОСОБА_8 унаслідок хвороби та часткового паралічу не міг підписати заповіт від 20 лютого 2009 року, ОСОБА_4 просила визнати заповіт недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_8 від 20 лютого 2009 року, вчинений на користь ОСОБА_5 Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на те, що ОСОБА_8 в момент укладення заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивач просила суд визнати заповіт недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстав для визнання недійсним заповіту, складеного 20 лютого 2009 року ОСОБА_8, немає, оскільки під час складання заповіту останній сам його підписав, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення відповідало його внутрішній волі.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 6 вересня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають обставинам справи, оскільки ОСОБА_8 у момент складання заповіту за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У грудні 2016 року ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_6, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просить ухвалені в справі судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що судами правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

16 січня 2018 року справу Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом установлено, що ОСОБА_8 на праві власності належали квартири АДРЕСА_1.

20 лютого 2009 року ОСОБА_8 склав заповіт, яким усі права та обов'язки, які йому належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати йому у майбутньому, та усе інше майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_5

29 квітня 2011 року ОСОБА_8 уклав шлюб із ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 27 травня 2013 року № 480 рукописні записи в заповіті ОСОБА_8 від 20 лютого 2009 року «цей заповіт прочитаний мною ОСОБА_8 вголос ОСОБА_9.», які містяться під друкованим текстом та в графі «Підпис:__», виконані ОСОБА_8 під впливом «збиваючих» факторів природнього: зовнішнього характеру - письмо не призвичаєною для нього рукою (лівою); внутрішнього фактору - хвороби, пов'язані з порушенням письмово-рухових функцій.

ОСОБА_8 був інвалідом першої групи за загальним захворюванням, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема з 29 грудня 2008 року до 8 січня 2009 року.

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 31 січня 2014 року № 41, складеного експертами Кіровоградської обласної психіатричної лікарні, у ОСОБА_8 внаслідок перенесеного інсульту розвинулась судинна деменція, моторна та амнестична афазії, змінився почерк, порушилася спроможність до суджень, утруднення нових понять, аналізу; виникли епізоди порушення свідомості, епілептиформні пароксизми, знизилась пам'ять на минулі події, слабоумство розвинулось хронічно, прогредієнтно. Експерти дійшли висновку про те, що ОСОБА_8 на момент посвідчення заповіту (20 лютого 2009 року) страждав на дисциркуляторну енцефалопатію ІІ-ІІІ ступеня (гіпертонічного, атеросклеротичного ґенезу), виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі деменції (недоумства) внаслідок перенесеного інсульту (16 лютого 2008 року), тому 20 лютого 2009 року за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Експертиза проведена кваліфікованими судовими експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність, на підставі належним чином оцінених доказів, та висновок посмертної судово-психіатричної експертизи не суперечить матеріалам справи.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 6 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Перша кіровоградська державна нотаріальна контора, про визнання шлюбу недійсним встановлено, що матеріали справи містять акт від 30 вересня 2014 № 493 року, складений експертами Кіровоградської обласної психіатричної лікарні, яким встановлено, що на момент укладення шлюбу - 29 квітня 2011 року з врахуванням висновку судово-психіатричної експертизи № 41 ОСОБА_8 страждав на дисциркуляторну енцефалопатію ІІ-ІІІ (гіпертонічного, атеросклеротичного ґенезу) і виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі деменції (недоумства) внаслідок перенесеного ішемічного інсульту (16 лютого 2008 року), тому за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Такий висновок ґрунтується на тому, що у 2008-2009 роках лікарем-невропатологом ОСОБА_8 встановлено діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст., церебросклероз. 31 січня 2014 року була проведена посмертна судово-психіатрична експертиза № 41 з висновком, що на момент складення заповіту - 20 лютого 2009 року ОСОБА_8 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі деменції (недоумства), тому не міг в той час розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Висновком повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 8 квітня 2015 року № 290, складеним експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, проведеним у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним встановлено, що у момент укладення шлюбу - 29 квітня 2011 року ОСОБА_8 виявляв ознаки хронічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом (F 06.0, згідно з МКХ-10); за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Такий висновок обґрунтований тим, що в наявній медичній документації зазначено, що після укладення шлюбу при неодноразовому огляді лікарів-терапевтів та невропатологів в амбулаторному та стаціонарному режимі, сумнівів щодо психічної спроможності підекспертного не виникало. При спостереженні описувалась наявність церебрастенічної симптоматики (запаморочення, головний біль, загальна слабкість) на тлі неврологічних розладів, проте зазначалось про позитивну динаміку в неврологічному стані підекспертного. Під час повторного проходження МСЕК у серпні 2011 року ОСОБА_8 був визнаний інвалідом І Б групи, що свідчить про позитивну динаміку в перебігу основного захворювання в підекспертного.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбу, укладеного 29 квітня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, відмовлено.

Так, висновок посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 8 квітня 2015 року № 290, який проведений під час розгляду справи про визнання шлюбу недійним та прийнятий судами попередніх інстанцій як належний доказ у справі, яка переглядається, не підтверджує психічного стану ОСОБА_8 під час складання заповіту та не спростовує висновків посмертної судово-психіатричної експертизи від 31 січня 2014 року № 41 про те, що за своїм психічним станом ОСОБА_8 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними саме на час складання заповіту (20 лютого 2009 року).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Частиною першою статті 143 ЦПК України в редакції, яка діяла на час вишення спору судом, передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини шостої статті 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу, частина друга якої передбачає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

У постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12 зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Закономта іншими законами України.

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 15 жовтня 2014 року скасовуючи рішення судів та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що заповіт від 20 лютого 2009 року оспорюється позивачем з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, однак в обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила про хворобу спадкодавця, яка позбавила його можливості підписати заповіт. При цьому позивач просила суд призначити у справі посмертну судово-медичну експертизу для вирішення питання чи мав можливість на час складання заповіту ОСОБА_8 пересуватися, усвідомлювати свої дії, підписувати документи.

Також в ухвалі було зазначено, що змагальність цивільного процесу включає в себе й право на повторну експертизу за обставин, коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (частина друга статті 150 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи). Необґрунтована відмова у проведенні повторної експертизи позбавляє відповідача права на доказування обставин, якими він заперечує позов.

Під час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій клопотання про проведення повторної експертизи від відповідача не надходило.

Таким чином, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову помилково виходили з висновку повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 8 квітня 2015 року № 290, яким встановлено, що в момент укладення шлюбу - 29 квітня 2011 року ОСОБА_8 виявляв ознаки хронічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом (F 06.0, згідно з МКХ-10); за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Судами не взято до уваги висновок висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 31 січня 2014 року № 41, яким підтверджено недієздатність учасника правочину та його внутрішній, психічний стан саме в момент вчинення правочину - складання заповіту.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позову, оскільки ОСОБА_8 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому заповіт від 20 лютого 2009 року складений ним на користь ОСОБА_5 є недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи зазначене, а також те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд, визначені статтею 411 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність ухвалення у справі нового рішення про задоволенні позову.

З урахуванням вимог частини тринадцятої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, та у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, судові витрати, понесені ОСОБА_4 у суді першої інстанції у сумі 220 грн, апеляційної інстанції у сумі 118 грн 03 коп. та у суді касаційної інстанції у сумі 292 грн 32 коп., підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 6 вересня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Хомутенко ОльгаВолодимирівна, про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати заповіт ОСОБА_8, складений 20 лютого 2009 року на користь ОСОБА_5 та посвідчений державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-241, недійсним.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 630 грн 35 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик