Висновок органу опіки і піклування щодо зміни місця проживання дитини не може мати переваги над іншими доказами, і він має оцінюватись в сукупності з іншими доказами (ВС/КЦС, справа № 644/9094/16-ц, 06.09.18)

Фабула судового акта: Як показує практика, зовсім нечасто суди приймаються рішення про визначення місця проживання дитини з батьком. В цій справі, розглянувши цивільну справу за позовом батька дитини до її матері, третя особа- Управління служби у справах дітей міської ради про визначення місця проживання дитини, прийняв саме таке рішення. Характерно, що позов батька був задоволений незважаючи на те, що за висновком зазначеної третьої ооби підстав для зміни місця проживання дитини у матері немає.

Це судове рішення залишено в силі як апеляційним, так і касаційним судами. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що посилання відповідчки на те, що суди проігнорували висновок органу опіки і піклування, у якому зазначена рекомендація залишити дитину з матір'ю, не враховується судом з огляду на те, що відповідно до цивільно-процесуального законодавства жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, зазначений висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами, а судом належно його оцінено в сукупності з іншими доказами.

Що стосується характеру доказів і обставин, на які послався суд, то на увагу заслуговує, зокрема, висновок про те, що матір дитини не працює, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні 4-х дітей, перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, не має власного житла та самостійного доходу і утримує п'ятьох дітей з отриманих аліментів на старшого сина (700 грн), щомісячної одноразової допомоги при народженні 4-х дочок та з заробітку свого чоловіка, який отримує мінімальний заробіток.

В судовому засіданні малолітній син позивача і відповідачки пояснив, що «приживає з матір'ю, відчитом та сестрами. З батьком бачиться по вихідним, але хоче частіше. Як за місцем проживання так і у батька для нього є окрема кімната. Дома миє посуд, ходить до магазину за продуктами. З вітчимом зараз нормальні відносини, раніше той його сварив, якщо не хотів помити посуд або сходити до магазину. В основному кричав. Батько теж його іноді сварив. Він знає, що у батька нова дружина, вона ставиться до нього добре. Зазначив, що любить матір та батька однаково і на цей час нічого змінювати не бажає».

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що дитина однаково відноситься до батька та матері, любить їх обох і може проживати з кожним з них без психологічної травми при зміні місця проживання.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Вселення дитини до квартири, яка належить одному із батьків фактично вирішує питання щодо встановлення місця проживання дитини (№ 6-1945цс17 від 29.11.2017)

ВС/КЦС: Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини з батьком суд врахував його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини (ВС/КЦС,справа № 459/1640/17, 02.08.18)

ВС/КЦС: Суд визначив місце проживання малолітнього сина з батьком, виходячи, зокрема, зі ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, та факту виїзду матері дитини за кордон (ВС/КЦС,справа № 754/5128/16-ц,03.05.18)

ВС/КЦС: Якщо один з батьків самочинно змінить визначене на підставі закону або рішення суду місце проживання дитини, суд має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем (ВС/КЦС, №350/1258/17, 03.05.18)

Суддя Ізмайлов І. К.

Справа № 644/9094/16-ц

Провадження № 2/644/493/17

18.10.2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Ізмайлова І.К.

при секретарях - Яковлєвій М.М., Дашковій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Управління служба у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, суд, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місці проживання сина ОСОБА_6

Уточнивши позов, зазначив, що з 30 липня 2006 року перебував у шлюбі з відповідачкою. ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6.

За рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року шлюб розірвано. Відповідно до рішення суду він щомісяця сплачує 700 грн. аліментів на утримання сина.

Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. Стосунків з відповідачкою майже не підтримує, за її бажанням. Чоловік відповідачки ОСОБА_4, повністю або частково обмежує контакт з нею та сином вважаючи, що оскільки син проживає в його квартирі він сам має право вирішувати коли йому спілкуватись з сином.

ОСОБА_2 проживає разом зі чоловіком, ОСОБА_4 в шлюбі вони мають чотирьох малолітніх дітей. Враховуючи те, що його син найстарший серед інших дітей, вітчим та мати змушують його постійно наглядати за іншими дітьми, гуляти з ними після школи, проводити весь свій вільний час, тобто свої батьківські обов'язки по догляду за власними дітьми вони перекладають на сина. Його син майже не має друзів, оскільки після переїзду та зміни шкільного закладу він повністю займається домашніми справами.

Якщо ОСОБА_6 не спроможний через свій малий вік належно виконати певне завдання по догляду за малими дітьми або інше доручення, або в разі пропуску релігійних занять у Недільній школі вітчим та мати його сварять, принижуючи його гідність та обділяючи його в певних правах, іноді доходять до фізичного примусу та виганяють із дому. Це пояснюється тим, що правила в родині затверджує сам ОСОБА_4, а мати ОСОБА_2 йому підпорядковується.

ОСОБА_6 позбавлений дитинства, він майже не має особистого часу для розважальних ігор зі своїми однолітками, матір з вітчимом забороняють йому гратися у дворі та часто навіть навідуватись як до його батьків, так і до її батьків відповідачки аргументуючи це тим, що все це погано впливає на дитину.

Він належним чином виконує свій батьківський обов'язок, однак коли зустрічається з сином, той має неохайний вигляд, одягнутий у брудні або старі речі. Відповідачка це пояснює тим, що син сам не слідкує за своїми речами. Вважає, що відповідачці байдуже який вигляд має син, який сам повинен за собою слідкувати, готувати їсти, прати свої речі, слідкувати за власною гігієною і в цей же час виховувати інших чотирьох дітей.

Вважає, що син позбавлений права в сім'ї мати особисті речі, оскільки в сім'ї відповідачки все є спільним, він не може ховати свої речі, від молодших сестер. Разом з тим, йому забороняється брати речі дорослих та брати іграшки молодших сестер без їх дозволу.

Через завантаженість домашніми справами знизився рівень успішності в школі, вчителі скаржаться на запізнення, виконання або неправильне виконання домашніх завдань, неохайний вигляд, часто не має належного канцелярського приладдя для навчання - зошитів, ручки, олівців.

Син, відвідує 3 рази на тиждень спортивні заняття з триатлону, секція функціонує в іншому районі міста, куди син дістається громадським транспортом самотужки в будь який час доби. Супроводжувати його відповідачка забороняє. Однією з дисциплін триатлону є заняття в басейні. У зв'язку з чим син часто переохолоджується та знаходиться у стані постійної застуди. Підтримуючи прагнення сина до фізичного розвитку, відвідування гуртків за таких умов вважає неприпустимим та таким, що шкодить його здоров'ю.

Син відвідує мистецький гурток у місцевій «школі мистецтв». Заняття там йому дуже подобаються, але він змушений часто переривати ці заняття у зв'язку з вимогами відповідача та її чоловіка зайнятися вихованням молодших дітей або виконання доручення пов'язаного з роботою відповідача.

Вважає ці обставини такими, що позбавляють його можливості бачитися з сином за необхідності та повністю позбавляють права впливати на прийняття рішень щодо розвитку сина, з метою забезпечення його всебічного розвитку.

Коли зустрічі з сином завершуються, той часто має пригнічений стан та прохає його не відводити додому, він не бажає там знаходитись, тим більше проживати, оскільки почувається зайвим, його постійно сварять без належних на це причин, не приділяють жодної уваги, він фактично не має свого дитячого кутку з письмовим столом та особистим ліжком.

Те місце, де син виконує домашні завдання, як правило зайняте іншими речами. Простір для комфортного виконання шкільних завдань дуже обмежений, вважає, що цей факт був прихований, під час перевірки умов проживання сина службою у справах дітей. Але за свідченнями сина та батьків відповідача, місця для сина не вистачає.

Відповідачка, займається нетрадиційною медициною та часто проводить навчання слухачів на дому. Під час цих навчань в якості піддослідного виступає син. Зокрема, вона не раз використовувала його при демонстрації встановлення п'явок на ясна, що викликає алергічну реакцію.

Син по черзі проживає то з відповідачкою, то з ним, що погано впливає на почуття безпеки дитини та викликає ситуацію нестабільності.

Відповідачка проживає разом з чоловіком в його квартирі, а за зареєстрованим місцем проживання мешкають її батьки. Квартира, де проживає відповідачка, належить її матері отже відповідач не має власного житла, а тому не може забезпечити нормальні умови для розвитку дитини та його навчання.

Він психічно здоровий, не має наркологічних захворювань, позитивно характеризується за місцем роботи, має стабільний самостійний дохід, за рахунок якого має можливість забезпечити достойний рівень як свого життя так і дитини, має власну квартиру де у сина є власна кімната, що дає можливість в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, чого позбавлений здійснити відповідач.

Він ніяким чином не збирається чинити перешкоди щодо спілкування відповідачки з сином.

Відповідач належним чином не займається вихованням та доглядом за дитиною, його психічним та фізичним розвитком, оскільки вона має ще чотирьох дітей. Вважає, що спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійно піклується про його розвиток, купує йому необхідні речі, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови.

Проживання з батьком відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам її проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню, він як батько, бере активну участь у вихованні сина, систематично зустрічаюсь з ним, забирає його до себе та постійно підтримує з ним зв'язок. Син скаржився, що у родині матері його ображають, б'ють, не приділяють належної уваги, що він почувається зайвим та завжди у всьому винним.

Вважає, що поведінка відповідачки та свідоме нехтування батьківськими обов'язками, особлива прихильність дитини до батька дає підстави для задоволення позову, що не позбавляє матір її батьківських прав та участі у вихованні, виконанні своїх батьківських функції.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив його задовольнити, наголошуючи на тому, що в суді його син зазначив, що на цей час нічого не бажає змінювати під примусом матері, яка створила умови почуття зради до себе з боку дитини.

Відповідачка позов не визнала, проти його задоволення заперечувала, зазначивши, що створила всі умови для гармонійного розвитку дитини, не забороняє позивачеві приймати участь у вихованні сина, він має всі можливості у спілкуванні з дитиною. Дитина хворіє не часто. На цей час вона отримує допомогу на дітей, здає в оренду квартиру та її чоловік отримує заробітну плату. Зниження успішності навчання дитини пояснює переходом з молодшої до середньої школи. Вважає, що дитина ще мала, щоби обирати секції для зайняття спортом, тому вона обрала сама виходячи з кваліфікації тренера. При цьому відмовилася пояснювати чи розмовляла вона з сином про те, з ким з батьків він погоджується жити.

Представники відповідачки позов не визнали та зазначили, що доводи позивача є безпідставними, дитина забезпечена всім необхідним, що підтверджується висновкам фахівців управління служб у справах дітей, факт зниження успішності в навчанні пояснили переходом до середньої школи. Факт надання допомоги матері у хатніх справах та допомоги у догляді за молодшими сестрами не є підставою до визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це не є експлуатацією а є лише нормальними сімейними стосунками, та спілкуванням з рідними сестрами по матері, тим більше, що таку допомогу дитина надає не на шкоду зайняттям та своєму вільному часу. Дитина не має неохайного виду, просто це хлопець і в його віці не завжди слідкує за своїм виглядом поза місцем проживання. Позивачеві на чиниться перешкод у спілкуванні з сином, однак він сам створює конфліктні ситуації.

Представник третьої особи Управління служба у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини проти задоволення позову заперечував, вважав за доцільне залишити дитину проживати разом з матір'ю.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються. Відповідачами заперечень на позов не надано.

Згідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 народженця є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження. (а.с. 21)

Позивач зареєстрований та проживає у належній йому на праві власності двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, працює в ТОВ "Астекс Трендінг" де отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи отримує дохід та на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, (т. 1 а.с. 20, 27, 34, 73-76)

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.10.2010 року. (т. 1 а.с. 25)

На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06.10.2011 року позивач сплачує аліменти на утримання малолітнього сина на користь відповідачки у розмірі 700 грн. щомісяця. (т. 1 а.с. 22).

Відповідачем належних доказів на невиконання обов'язку по сплаті аліментів позивачем, як то розрахунок державного виконавця суду не надано. Надана відповідачем банківська довідка про рух коштів не підтверджує факту несплати аліментів, оскільки позивачем надано суду банківські чеки на переказ коштів.

Разом з тим встановлено, що позивачка зареєстрована в кв. АДРЕСА_2, та фактично проживає чотирикімнатній квартирі АДРЕСА_3 належних на праві власності ОСОБА_7 (. 1 а.с. 39, 121).

Відповідачка ОСОБА_2 не працює, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні 4-х дітей (т.1 а.с. 100)

ОСОБА_2 з 12.01.2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (.1 а.с. 120).

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що на цей час відповідачка ОСОБА_2 не має власного житла та самостійного доходу і утримує п'ятьох дітей з отриманих аліментів на страшкого сина, щомісячної одноразової допомоги при народженні 4-х дочок та з заробітку чоловіка ОСОБА_4, який отримує мінімальний заробіток.

При цьому суд не приймає як встановлену обставину посилання представника ОСОБА_4 про фактичну належність квартири йому, оскільки така обставина документально не підтверджена.

Відповідно до висновку управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради від 03.02.2017 року - підстав для зміни місця проживання дитини немає. (т. 1 а.с. 94)

Згідно до акту обстеження житлово-побутових умов у кв. АДРЕСА_3 для виховання та розвитку дитини створено такі умови: ОСОБА_6 займає окрему кімнату, яка облаштована сучасними меблями, дитячою стінкою, диваном столом для занять. Кімната забезпечена сучасними по сезону предметами особистої гігієни та іграшками. (т.1 а.с. 95)

Згідно до акту обстеження житлово-побутових умов у кв. АДРЕСА_1 для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для дитини є окрема кімната з усім необхідним для проживання розвитку та відпочинку (стіл, ліжко, шафа). ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_8 (т.1 а.с. 96)

В судовому засіданні малолітній ОСОБА_6 пояснив, що приживає з матір'ю, відчитом та сестрами. З батьком бачиться по вихідним, але хоче частіше. Як за місцем проживання так і у батька для нього є окрема кімната. Дома миє посуд, ходить до магазину за продуктами. З вітчимом зараз нормальні відносини, раніше той його сварив, якщо не хотів помити посуд або сходити до магазину. В основному кричав. Батько теж його іноді сварив. Він знає, що у батька нова дружина, вона ставиться до нього добре. Зазначив, що любить матір та батька однаково і на цей час нічого змінювати не бажає.

Згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 278 від 13.04.2011 року "Про встановлення фізичній особі порядку участі у вихованні дитини" встановлено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_6 визначивши час: один вихідний та один будній день кожного тижня, половину святкових днів, один календарний місяць кожного року на час відпустки з можливістю брати дитину до себе додому. (т. 1 а.с. 24)

За принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, яким керується суд при вирішенні питання щодо місця проживання дитини, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За ч. ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Під час вирішення спору між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини, необхідно всебічно й повно дослідити обставини справи та, взявши до уваги фактичний, емоційний, психологічний, матеріальний, віковий та медичний фактори, пропорційно й обґрунтовано оцінити відповідні інтереси та права кожної особи - як батьків, так і дитини, з урахуванням думки останньої, ухваливши рішення з дотриманням інтересів усіх учасників, найперше дитини.

Судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_2 не має самостійного заробітку, діти від іншого шлюбу частково утримуються за рахунок держави при заробітку ОСОБА_4 у 2016 р. 1654,65 грн. на місяць. Отже на утримання ОСОБА_6 мати не надає жодної копійки і утримується він за рахунок аліментів батька.

Аналізуючи пояснення ОСОБА_6 суд доходить висновку, що дитина однаково відноситься до батька та матері, любить їх обох і може проживати з кожним з них без психологічної травми при зміні місця проживання. Вказані обставини не досліджувались органом опіки і піклування, як не досліджувались і вказані позивачем факти використання дитячої праці.

При наявності у позивача належних умов для проживання і виховання дитини суд вважає можливим визначити місце проживання ОСОБА_6 з батьком.

Виходячи з вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн. понесених витрат по сплаті судового збору

Керуючись ст.ст.10, 11, 17, 27, 31, 60, 61, 88, ч. 3 ст. 209, п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн. понесених витрат по сплаті судового збору

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Харківської області через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: І.К. Ізмайлов

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 644/9094/16-ц

провадження № 61-9745 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-ОСОБА_5,третя особа-Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у складі судді Ізмайлова І. К. від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Колтунової А. І., від 20 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 липня 2006 року він перебував у шлюбі з відповідачем, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_6. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до рішення суду він щомісяця сплачує 700,00 грн аліментів на утримання сина. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. Чоловік відповідачки ОСОБА_7, обмежує контакт з ним та сином. ОСОБА_5 разом з чоловіком ОСОБА_7 має чотирьох малолітніх дітей.

Позивач психічно здоровий, не має наркологічних захворювань, позитивно характеризується за місцем роботи, має стабільний самостійний дохід, за рахунок якого має можливість забезпечити достойний рівень як свого життя так і дитини, має власну квартиру де у сина є власна кімната, що дає можливість в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.

Вважає, що відповідачка належним чином не займається вихованням та доглядом за дитиною, його психічним та фізичним розвитком, оскільки вона має ще чотирьох дітей, яка якими, зокрема, змушений доглядати і його син. Наполягає, що він спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійно піклується про його розвиток, купує йому необхідні речі, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови. Проживання з батьком відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам її проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню, він як батько, бере активну участь у вихованні сина, систематично зустрічаюсь з ним, забирає його до себе та постійно підтримує з ним зв'язок.

Таким чином, позивач просив визначити місце проживання сина ОСОБА_6 з ним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_4 вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не має самостійного заробітку, дитина утримується за рахунок батька, також дитина однаково відноситься до матері і батька, органом опіки та піклування не досліджувалися факти використання дитячої праці, тому визначаючи місце проживання неповнолітнього з батьком суд виходив з інтересів дитини.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 20грудня 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 рокузмінено в частині мотивів та підстав для задоволення позову, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, тому місце проживання дитини слід визначити, враховуючи думку та інтереси дитини.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про задоволення позову, оскільки судами порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 березня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до частини 2 статті141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частинами 1,2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Судами установлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народженця є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Позивач зареєстрований та проживає у належній йому на праві власності двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, працює в ТОВ «Астекс Трендінг» де отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи отримує дохід та на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року. На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2011 року позивач сплачує аліменти на утримання малолітнього сина на користь відповідачки у розмірі 700,00 грн щомісяця.

Відповідач ОСОБА_5 не працює, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні 4-х дітей. з 12 січня 2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 Відповідач не має власного житла та самостійного доходу і утримує п'ятьох дітей з отриманих аліментів на страшого сина, щомісячної одноразової допомоги при народженні 4-х дочок та з заробітку чоловіка ОСОБА_9, який отримує мінімальний заробіток.

У суді апеляційної інстанції установлено, що дитина значно більше прихильна до батька, ніж до інших членів родини, має з ним більш тісний емоційний зв'язок та виявив бажання проживати разом із батьком.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки ними повно та всебічно досліджено матеріали справи, враховано інтереси та бажання дитини.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає, що апеляційний суду не мав права згоду дитини на проживання з батьком вважати абсолютною, оскільки така згода не відповідає інтересам дитини. Суд апеляційної інстанції дослідив вказані обставини, та обґрунтовано взяв до уваги бажання дитини проживати разом з батьком враховуючи всі сукупні докази у справі, а не лише саму згоду дитини.

Крім того, зазначає про неврахування судами того, що батько дитини проживає з невідомою особою, психічний та фізичний стан якої судами не досліджено. Судом враховано зазначені обставини та покладено обов'язок по догляду за дитиною на батька, а не на сторонніх осіб, крім того, ОСОБА_6 вказав, що жінка з якою спілкується батько добре до нього ставиться.

Також посилається на те, що суди проігнорували висновок органу опіки і піклування, у якому зазначена рекомендація залишити дитину з матір'ю. Слід зазначити, що відповідно до цивільно-процесуального законодавства жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, зазначений висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами, а судом належно його оцінено в сукупності з іншими доказами.

Отже, що суд апеляційної інстанцій надав належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У лютому 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про зупинення виконання та/або дії оскаржуваних нею судових рішень.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_5, а оскаржуваних судових рішень - без змін, вказане клопотання слід залишити без розгляду.

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із клопотанням про участь у судовому розгляді справи.

У задоволенні клопотання слід відмовити оскільки, нормами ЦПК України передбачено, що попередній розгляд справи відбувається у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи, крім того, Верховний Суд не вбачає потреби викликати учасників справи для надання пояснень у справі.

Також ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про доручення до матеріалів відзиву довідок про відвідування дитиною занять.

Вказане клопотання разом із додатками слід повернути позивачу, оскільки нормами ЦПК України не передбачено дослідження нових доказів у справі судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_5.

Залишити без розгляду клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання та/або дії рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про участь у судовому розгляді справи.

Клопотання ОСОБА_4 про доручення до матеріалів відзиву довідок про відвідування дитиною занять повернути.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська