Ст. 1174 застосовується у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа органу влади, місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди (ВС/КЦС, № 638/13100/14-ц, 22.03.18)

Фабула судового акта: Позовна заява особи до Державної казначейської служби України, міського управління управління МВС про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) була мотивована тим, що він незаконно знаходився в слідчому ізоляторі в якості затриманого з 18 вересня 2010 року, звідки був звільнений 27 вересня 2010 року в зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я. За час знаходження в камері йому не надавалася медична допомога, не була витребувана медична довідка з онкологічного диспансеру за місцем його помешкання про стан здоров'я та можливості тримання в умовах ІТТ, оскільки він є онкологічним хворим. Позивач також стверджував, що «його помістили в камеру з іншими особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, незважаючи на те, що він є колишнім працівником ОВС, пенсіонером МВС України. Камера, в якій він перебував, не мала облаштування гарячої води, вентиляції. Окрім того, він є людиною, що не палить, в той час як один із співкамерників постійно палив у приміщенні камери. Такі дії відповідача спричинили позивачеві моральні страждання».

На підставі викладеного, позивач просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 657 720,00 грн, завдану незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ІТТ.

Рішенням районного суду позов був задоволений частково; стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду наведене рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

В цій неординарній справі заслуговуються на увагу наступні висновки Верховного Суду.

Перше, - шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування вказаної норми закону в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

І друге, - ст. 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже вказана норма підлягає застосуванню у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано коди фізичній або юридичній особі.

Нажаль, Верховний Суд не зазначив, чи повинен позивач вказати в подібних випадках прізвище такої посадової особи, або було б достатнім зазначити посаду, що вона обіймає, наприклад, «начальник ІТТ».

Але ж при цьому колегія суддів послалась на такий доказ, як власноручний напис позивача у корінці до протоколу про затримання: «вещи получил полностью, мер физвоздействия, спецзасоби, наручники ко мне не применялись работниками ИВС. Претензий к сотрудникам ИВС не имею. 27.09.10».

Важко сказати, як подібна справа буде оцінена в ЄСПЛ, якщо «дійде» до нього. Але ж існує немало прикладів рішень цієї Інституції, якими задоволені скарги про неналежні умови утримання у слідчому ізоляторі та ненадання потрібної медичної допомоги.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КСЦ: Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги (справа № 331/5300/14, 30.01.18)

Моральна шкода заподіяна особі внаслідок бездіяльності прокуратури стягується цією особою на підставі ст. 1172, а не ст. 1176 ЦК України (ВСУ у справі № 6-501цс17 від 22 червня 2017р.)

Підставою для стягнення моральної шкоди є делікт, за порушення договору моральна шкода не стягується, в тому числі і при порушенні прав споживачів (ВСУ у справі № 6-1575цс16 від 9 листопада 2016р.)

Протиправна бездіяльність слідчого, яка до того ж і встановлена актом суду, не є підставою для відшкодування особі шкоди, яка завдана органом ОРД, розслідування, прокуратури або судом в порядку ч. 1, ст.1176 ЦК України (ВСУ у справі №6-440цс16)

Постанова

Іменем України

22 березня 2018 року

м. Київ

справа № 638/13100/14-ц

провадження № 61-2395 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідачі: Державна казначейська служба України, Полтавське міське управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення апеляційного суду Харківської області у складі суддів: Довгаль А. П., Коровіна С. Г., Коваленко І. П., від 07 червня 2016 рокув справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Полтавського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування моральної ушкоди, завданої незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ізолятора тимчасового тримання управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Полтавського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - ПМУ УМВС України в Полтавській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ізолятора тимчасового тримання управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - ІТТ УМВС України в Полтавській області).

Позовна заява мотивована тим, що він незаконно знаходився в ІТТ УМВС України в Полтавській області в якості затриманого з 18 вересня 2010 року, звідки був звільнений 27 вересня 2010 року в зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я. За час знаходження в камері йому не надавалася медична допомога, не була витребувана медична довідка з онкологічного диспансеру за місцем його помешкання про стан здоров'я та можливості тримання в умовах ІТТ, оскільки він є онкологічним хворим, не повідомлено прокурору про його затримання як онкохворого. Позивач стверджує, що його помістили в камеру з іншими особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, незважаючи на те, що він є колишнім працівником ОВС, пенсіонером МВС України. Камера, в якій він перебував, не мала облаштування гарячої води, вентиляції. Окрім того, він є людиною, що не палить, в той час як один із співкамерників постійно палив у приміщенні камери. Такі дії відповідача спричинили позивачеві моральні страждання.

На підставі викладеного, просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 657 720,00 грн, завдану незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ІТТ УМВС України в Полтавській області.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року позов задоволено частково; стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу незаконними діями державного органу спричинена моральна шкода, яка полягає у тривалих душевних, моральних та фізичних стражданнях, у зв'язку із протиправною бездіяльністю по відношенню до нього, тому вказана шкода повинна відшкодовуватися за рахунок держави в повному обсязі. Однак виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд зменшив розмір компенсації.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов висновків про часткове задоволення позову з порушенням норм матеріального права, не з'ясував всіх обставини справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволення позову.

Сторони не скористалися правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

17 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною першою вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, вказана норма підлягає застосуванню у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано коди фізичній або юридичній особі.

Стаття 1176 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Отже нормами статей 1174 1176 ЦК України фактично врегулюванні різні правовідносини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства.

Таким чином правильним є висновок апеляційного суду про те, що вимога позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди за ненадання йому медичної допомоги не підпадає під дію вищенаведеного закону, а тому не підлягає задоволенню.

Судами установлено, що під час звільнення зі спецустанови ОСОБА_4 запропоновано викласти свої скарги на працівників установи. На дану пропозицію у корінці до протоколу про затримання за підозрінням у вчиненні злочину ОСОБА_4 власноручно зробив напис: «вещи получил полностью, мер физвоздействия, спецзасоби, наручники ко мне не применялись работниками ИВС. Претензий к сотрудникам ИВС не имею. 27.09.10» та поставив підпис під вказаним записом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що викладена у позовній заяві інформація про порушення прав ОСОБА_4 стосовно ненадання медичної допомоги в умовах ІТТ УМВС України в Полтавській області не відповідає дійсності.

Також установлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 до ДКС України, Полтавського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що відповідачем порушено умови його утримання в ІТТ УМВС України в Полтавській області. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_5 заявлялися аналогічні вимоги, що заявлені в цьому позові та судовим рішенням позовні вимоги задоволено частково.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову керувався домислами та належним чином не дослідив матеріали справи. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив матеріали справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська