Скасування державної реєстрації права власності не позбавляє особу права витребувати спірну квартиру, або пред'явити позов про визнання права власності на неї (ВС КЦС справа № 367/4613/18-ц від 24.02.2021 р.)

У цій справі, ВС КЦС в черговий раз підтвердив позицію, що сама по собі державна реєстрація прав на нерухоме майно, не є підставою виникнення права власності, і в кожному конкретному випадку, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності чи можливості захисту такої власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Фабула судового акту: Позивач, який набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, звернувся до місцевого суду з позовом про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Внаслідок рішення Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, державна реєстрація права власності на спірну квартиру попередніх – до Позивача – набувачів була скасована. У зв’язку із цим державна реєстрація права власності Позивача на спірну квартиру, була також скасована Комісією, як похідна.

Відповідно до матеріалів справи – спірна квартира від забудовника, неодноразово продавалася та відчужувалася. Насамкінець, виявилося, що дві різні квартири, що були відчужені Позивачу і Відповідачу - є тими ж самими об`єктами нерухомого майна. Довідка про технічне обстеження окремих приміщень, якою встановлено, що дві різні квартири є тими самими об`єктами нерухомого майна, стала основою для рішення Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та – як наслідок, рішення Мінюсту про скасування рішення про державну реєстрацію права власності Позивача.

Рішенням суду першої інстанцій Позивачу відмовлено у задоволені позову. Апеляційна інстанція залишила це рішення без змін. Суди цих інстанцій мотивували свої рішення тим, що Позивач не є власником спірної квартири, державна реєстрація його права власності скасована (тобто він не набув права власності на цю квартиру) відповідно у нього відсутнє право витребувати спірну квартиру.

Однак, ВС КЦС ці рішення судів попередніх інстанцій скасував, і наголосив на наступному:

- Загалом, право власності набувається особами з підстав, що не заборонені законом, в тому числі, з правочинів (стаття 328 ЦК України). Якщо інше не випливає із закону, або не встановлено судом - право власності вважається набутим правомірно.

-Оскільки набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні норми про “визнання права власності” (стаття 392 ЦК України) - повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту шляхом “визнання права власності” (стаття 392 ЦК України).

- Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Отже, у цій справі:

Суди попередніх інстанцій на зазначені висновки уваги не звернули та, пославшись на рішення Міністерства юстиції України, прийняте в адміністративному порядку на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (про скасування державної реєстрації права власності Позивача). Разом із тим, суди не з`ясували, чи визнавались договори, на підставі яких раніше набувалося право власності на спірну квартиру, недійсними.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог “про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння” Позивача, запис про державну реєстрацію права власності якого, було скасовано. Таким чином їх рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На останок зазначу, що позиція ВС КЦС - стосовно можливості здійснення захисту свого майна особами, державна реєстрація права власності яких скасована - є позитивною практикою. Можливість захистити своє право на нерухоме майно не може залежати тільки від запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Аналізуйте судовий акт: Право власності на прибудований балкон: чи є необхідність в отриманні правовстановлюючих документів? (ВС/КЦС у справі № 466/990/17 від 28.04.2021);

Вимога про витребування не виділеної в натурі частки майна не підлягає задоволенню? ( ВС/КЦС у справі #694/1726/18 від 18.11.2020).;

Не кажи «гоп», поки рішення суду не пройшло касаційне оскарження/або як витребувати майно у разі скасування судового рішення про визнання права власності (ВС/КЦС по справі №367/8910/17 від 28.01.2021 р.).;

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю застосовується не завжди або інколи важливіше, коли нерухоме майно було введено в експлуатацію (ВС/КЦС у справі № 363/4852/17 від 03 червня 2020 р.).

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 367/4613/18-ц

провадження № 61-14218св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів:Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокатМуравлянік Олександр Сергійович,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті»,

третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муравляніка Олександра Сергійовича, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 січня 2020 року у складі судді Саранюк Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В. В., про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2018 року між ним та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

29 травня 2018 року між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП» (далі - ТОВ «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП») укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

01 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся зі скаргою до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації щодо скасування реєстрації права власності за ним на квартиру АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою.

Відповідно до наданої відповідачем до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації довідки про технічне обстеження окремих приміщень від 01 червня 2018 року № 3075-д квартира АДРЕСА_1 , власником якої є він, та квартира АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 , є тими самими об`єктами нерухомого майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У вересні 2019 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та на підставі статей 16 328 388 392 ЦК Українипросив суд витребувати на його користь квартиру АДРЕСА_1 від ТОВ «Аверс-Сіті», оскільки рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 квітня 2019 року у справі № 367/6341/18 зазначена квартира витребувана від ОСОБА_2 на користь ТОВ «Аверс-Сіті».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 вже не був власником спірної квартири, оскільки державну реєстрацію його права власності на спірну квартиру було скасовано у встановленому законодавством порядку, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 392 ЦК України й у позивача відсутнє право витребувати у ТОВ «Аверс-Сіті» спірну квартиру на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Муравляніком О. С., залишено без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, державна реєстрація його права власності скасована, тобто він не набув права власності на цю квартиру, відповідно у нього відсутнє право витребувати спірну квартиру як у ОСОБА_2 , так і у ТОВ «Аверс-Сіті», на користь якого рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 квітня 2019 року у ОСОБА_2 витребувана спірна квартира.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Муравлянік О. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначав те, що судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, а також суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2020 року заяву представникаОСОБА_1 - адвоката Муравляніка О. С.,про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року.

Касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу 367/4613/18-ц з Ірпінського міського суду Київської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Аверс-Сіті», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В. В., про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Муравляніка О. С., мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, де зазначено, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15.

Також апеляційним судом не було враховано висновку постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 щодо презумпції правомірності правочину, яка може бути спростована у двох випадках: якщо правочини за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються недійсними законом з моменту їх вчинення (нікчемні правочини) або недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).

Таким чином, договір купівлі-продажу як підстава набуття права власності на квартиру відповідачем є нікчемним.

Водночас, договір, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на квартиру, який в судовому порядку не було визнано недійсним, є правомірним і позивач є власником спірної квартири.

Також посилання судів на висновок Комісії з питань розгляду скаргу сфері державної реєстрації від 25 червня 2018 року не є доцільним, оскільки він складений без вивчення правомірності набуття відповідачем права власності на квартиру, судові рішення у справі № 367/3902/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії та у справі № 367/5247/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії не надавалися.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 вересня 2010 року між ТОВ «Аверс-Сіті» (забудовник) та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № С 149, за умовами якого остання купила у ТОВ «Аверс-Сіті» майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

16 липня 2014 року Ірпінським міським судом Київської області у цивільній справі № 367/3902/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, а саме: визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 87,23 кв. м; визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 87,23 кв. м; визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 87,23 кв. м; зобов`язано ТОВ «Аверс-Сіті» передати ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 .

19 серпня 2014 року Ірпінським міським судом Київської області у цивільній справі № 367/5247/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності відкрито провадження у справі.

23 вересня 2014 року Апеляційним судом Київської області за апеляційною скаргою ТОВ «Аверс-Сіті» рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2014 року скасовано, у задоволені позову ОСОБА_4 до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

21 жовтня 2014 року Ірпінським міським судом Київської області у цивільній справі № 367/5247/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності закрито провадження по справі у зв`язку з укладанням мирової угоди між сторонами.

Відповідно до затвердженої мирової угоди ОСОБА_4 визнав право власності за ОСОБА_5 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належить йому згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області № 367/3902/14-ц від 16 липня 2014 року.

10 червня 2016 року ОСОБА_5 передав до статутного капіталу ТОВ «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП» квартиру АДРЕСА_2 .

11 липня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір позики № 04, на забезпечення якого між ними укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира АДРЕСА_1 (а. с. 244-247, т. 1).

У результаті невиконання ОСОБА_6 передбачених договором позики зобов`язань, ОСОБА_3 було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку з дотриманням всіх відповідних процедур передбачених законодавством.

30 жовтня 2017 року ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 47-48, т. 2).

07 листопада 2017 року Апеляційним судом Київської області за апеляційною скаргою ТОВ «Аверс-Сіті» у цивільній справі № 367/5247/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» задоволено, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2014 року про закриття провадження по справі та затвердження мирової угоди скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

23 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та 23 березня 2018 року зареєстровано право власності за позивачем.

29 травня 2018 року між ТОВ «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

05 липня 2018 року в адміністративному порядку Міністерством юстиції України на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг від 25 червня 2018 року прийнято рішення у формі наказу № 2288/5, зокрема, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 . Також комісія дійшла висновку, що рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 , рішення про реєстрацію іпотек та обтяжень, рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , як похідні, були прийняті незаконно. Записи, які були внесені до Державного реєстру прав, скасовані (а. с. 76-78, т. 2).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2019 року у справі № 826/15212/18 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05 липня 2018 року про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2018 року № 40284846, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.

19 квітня 2019 року Ірпінським міським судом Київської області у справі № 367/6341/18 за позовом ТОВ «Аверс-Сіті» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Престіжіо Груп», ТОВ «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП», про витребування майна із чужого незаконного володіння, позовні вимоги задоволено; витребувано від ОСОБА_2 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» квартиру АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другоюстатті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Муравляніка О. С., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивстановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 330 ЦК Українивстановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК Українизастосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Судом установлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 , перейшло: від TOB «Аверс-Сіті» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 17 вересня 2010 року до ОСОБА_6 ; від ОСОБА_6 на підставі договору позики та договору іпотеки від 11 липня 2017 рокудо ОСОБА_3 ; від ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2018 рокудо ОСОБА_1 .

Крім того, право власності на спірну квартиру перейшло: від TOB «Аверс-Сіті» на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2014 року у справі № 367/3902/14-ц, яке було скасовано 23 вересня 2014 року Апеляційним судом Київської області, до ОСОБА_4 ; від ОСОБА_4 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2014 року у справі № 367/5247/14-ц, яка була скасована 07 листопада 2017 року Апеляційним судом Київської області, до ОСОБА_5 ; від ОСОБА_5 на підставі внесення 10 червня 2016 року до статутного капіталу до ТОВ «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП»;від ТОВ «ВІП ПРЕМІУМ ГРУП» на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2018 року до ОСОБА_2 ; від ОСОБА_2 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 квітня 2019 року у справі № 367/6341/18 знову до TOB «Аверс-Сіті».

Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2018 року, а ОСОБА_2 - на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2018 року, тобто пізніше позивача й без урахування правових наслідків скасованих судових рішень.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Проте суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та, пославшись на рішення Міністерства юстиції України від 05 липня 2018 року, прийняте в адміністративному порядку на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстраціївід 25 червня 2018 року у формі наказу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не з`ясували, чи визнавались договори, на підставі яких ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набували право власності на спірну квартиру, недійсними.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Таким чином, у порушення статей 89 263-264 382 ЦПК Українисуди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПКУкпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК Українита ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК Україниє підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муравляніка Олександра Сергійовича, задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець