Сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним (ВС/КЦС,справа № 520/15250/15-ц,20.11.19)

Фабула судового акта: Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду позов задоволено, - визнано недійсним іпотечний договір, предметом якого є квартира, у якій проживали двоє малолітніх дітей позивачки, укладений між чоловіком останньої та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що стали відповідачами в цій справі.

Рішення суду мотивовано тим, що «відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти і звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням неповнолітніх, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини у квартирі не є підставою для відмови в позові. Оскільки Банк пред`явив вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням неповнолітніх дітей без надання іншого жилого приміщення, то суд дійшов висновку про визнання договору іпотеки недійсним».

Наведені обставини та мотивація судових рішень обумовили звернення Банка з касаційною скаргою, в який він, зокрема, зазначав, що перед укладенням договору іпотеки іпотекодавець надав довідку, відповідно до якої у квартирі зареєстровані три особи; надане свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким квартира належить відповідачеві. Отже, на час посвідчення спірного правочину нотаріусом не було жодних підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення договору, оскільки відомості щодо права користування чи права власності малолітньою дитиною були відсутні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скаргу задовольнив, рішення попередніх судових інстанцій скасував і в задоволенні позову відмовив, виходячи з наступного.

При вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», а також ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним. За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону.

Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Аналізуючи наведені приписи законодавства, ВС/КЦС зазначив, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків, а сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Надаючи оцінку скасованим судовим рішенням, ВС/КЦС зазначив, що суди не врахували, що оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права неповнолітніх дітей, які продовжують користуватися квартирою, що є предметом іпотеки, а приховування батьками прав дитини на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною, оскільки суди встановили, що перед укладенням договору іпотеки відповідач надав довідку, відповідно до якої у квартирі зареєстровані три особи і довідка не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.

В черговий раз Верховний Суд нагадав, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналізуйте судовий акт: Звернення стягнення шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю на підставі рішення суду є неправильним застосуванням ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» (ВСУ від 22 березня 2017р. у справі № 6-2967цс16)

Підстави для виселення іпотекодавця без надання іншого житла відсутні, якщо предмет іпотеки був не у повному обсязі придбаний за рахунок кредитних коштів, а частково вже належав йому (ВС/КЦС,справа № 295/4514/16-ц, 19.10.19)

Визнав будівлю предметом іпотеки відповідно до укладеного договору, незважаючи на те, що характеристики будівлі були змінені в результаті реконструкції їз проведенням відповідної реєстрації (ВС/КГС, справа № 910/4650/17, 18.04.18)

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки можливе лише за умови, що сторони не передбачили цей спосіб у договорі (ВП ВС,№ 310/11024/15-ц, 29.05.19)

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 520/15250/15-ц

провадження № 61-31644св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач -ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року у складі судді Бескровного Я. В. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Варикаші О. Д., Бабія А. П., Станкевича В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк) про визнання іпотечного договору недійсним.

Позов обґрунтований тим, що 26 березня 2007 року її чоловік ОСОБА_4 уклав з Банком договір іпотеки, предметом якого є квартира, у якій зареєстровані та проживали їхні малолітні діти. Цей договір укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування. Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, просила суд визнати договір іпотеки недійсним.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 29 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 26 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі начальника відділення N 4 філії «Одеське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит» товариства з обмеженою відповідальністю, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І. 26 березня 2007 року та зареєстрований у реєстрі за № 9. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти і звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням неповнолітніх, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини у квартирі не є підставою для відмови в позові. Оскільки Банк пред`явив вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням неповнолітніх дітей без надання іншого жилого приміщення, то суд дійшов висновку про визнання договору іпотеки недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Одеси від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

20 січня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Зупинене виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з розпорядженням від 05 червня 2019 року № 590/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

07 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

19 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») про заміну сторони судового провадження ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

20 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Алькор Інвест» про заміну сторони судового провадження ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відмовлено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним між Банком і ОСОБА_4 , 26 березня 2007 року останній передав Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,3 кв. м, що належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1650.

Перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_4 надав довідку від 06 березня 2007 року № 369, відповідно до якої у квартирі зареєстровані три особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 . Надане свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким квартира належить ОСОБА_4 .

На час посвідчення спірного правочину нотаріусом не було жодних підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення договору, оскільки відомості щодо права користування чи права власності малолітньою дитиною були відсутні.

Суд помилково зазначив, що у квартирі на час укладення спірного договору іпотеки були зареєстровані і проживали позивач та донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Недобросовісні дії ОСОБА_4 , який під час укладення договору іпотеки не повідомив іпотекодержателя та нотаріуса про належність прав малолітній осіб на користування квартирою.

Обставини, які свідчать про недобросовісність Банку під час укладення спірного правочину, судами не встановлено.

Суди не звернули уваги, що сам факт укладення правочину без попередньої згоди органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням існування підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої подано позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових права дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Суди не звернули уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали і не мають права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63 кв. м. Вони набули права користування житлом, як члени сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу не надійшли.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 березня 2007 року ОСОБА_4 уклав з Банком кредитний договір № 4к-70. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором того ж дня між ОСОБА_4 та Банк «Фінанси та кредит» товариства з обмеженою відповідальністю в особі начальника відділення N 4 Філії «Одеське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит» товариства з обмеженою відповідальністю укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І. 26 березня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 9.

Відповідно до вимог закону організаційно-правова форма Банку «Фінанси та кредит» товариства з обмеженою відповідальністю змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит».

Квартира АДРЕСА_3 належить відповідачу ОСОБА_4 .

У квартирі на час укладення спірного договору іпотеки були зареєстровані та проживали позивач та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Друга дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не була зареєстрована у квартирі, але фактично в ній мешкала разом з батьками, тобто діти набули права користування житлом - зазначеною квартирою, як члени сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

У листопаді 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення мешканців з вказаної квартири, у тому числі і неповнолітніх дітей, без надання іншого жилого приміщення.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування при укладенні спірного договору іпотеки з виселенням неповнолітніх є підставою для визнання такого правочину недійсним є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, якими врегульовано такі правовідносини.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що: дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

З огляду на наведе висновки судів про те, що на час укладення спірного договору іпотеки були зареєстровані та проживали позивач та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , друга дочка ОСОБА_6 18 жовтня 2005 року хоча і не була зареєстрована у квартирі, але фактично в ній мешкала разом із батьками, а тому необхідна була згода органу опіки та піклуванняґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, оскільки виключно на батьків, як їх законних представників, покладено обов`язок діяти в інтересах дитини та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини. Такі обов`язки не можуть перекладатися на інших осіб, в даній конкретній справі на банк. Як було встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_4 двічі звертався у 2010 році та 2012 році до суду з позовами до Банку та ОСОБА_1 про визнання спірного договору іпотеки недійсним, а тому позивач була обізнана про спірний договір та його умови, крім того, вона знала про отримання ОСОБА_4 кредиту, та надала письмову згоду.

Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

ОСОБА_2 2001 року народження та ОСОБА_3 2005 року народження не є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вони набули право користування житлом, як члени сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування його в іпотеці, і на час вирішення справи цього права не позбавлені.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпоте ки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засадцивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Задовольняючи позов, суди не врахували, що оспорюваний договіріпотеки не зменшив і не обмежив права неповнолітніх дітей, які продовжують користуватися квартирою, що є предметом іпотеки і на сьогодні, а приховування батьками прав дитини на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною, оскільки суди встановили, що перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_4 надав довідку від 06 березня 2007 року № 369, відповідно до якої у квартирі зареєстровані три особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , довідка не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки з посиланням на те, що він був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що є порушенням прав неповнолітніх дітей.

Оскільки судами попередніх інстанцій обставини справи встановлено правильно, але суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у позові відповідно до статті 412 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на задоволення касаційної скарги, судовий збір, сплачений відповідачем за перегляд справи у суді касаційної скарги підлягає компенсації за рахунок позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року, скасувати та ухвалити нове.

У позові ОСОБА_1 и, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання іпотечного договору недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»1 378 (тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп судового збору, сплаченого за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко