Сам по собі факт прочитання тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом його суті не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним (ВС/КЦС,справа № 369/11060/16-ц,20.09.18)

Фабула судового акта: Тема, якої стосується ця судова справа, зовсім не нова, але заслуговує на увагу хоча б тому, що підтверджує раніше сформовані ще Верховним Судом України, позиції про те, що відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам (постанови ВСУ від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16).

Отже, розглянувши касаційну скаргу обдарованого на судове рішення, яким визнано недійсними договір дарування 71/100 часток житлового будинку та договір дарування земельної ділянки площею 0,1798 га, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема, зазначив наступне.

Дарувальник на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за вказаними обставинами.

З огляду на ці судження, що ґрунтуються на нормах статей 203, 229, 717 ЦК України, Верховний Суд судове рішення залишив без змін.

Аналізуйте судовий акт: Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Перебування з обдарованим у добрих стосунках, проживання разом, відсутність конфліктів під час укладення договорів обумовили відмову у позові дарувальника про визнання недійсними договорів дарування будинку (спр. № 127/26187/15-ц, 08.11.17)

ВС/КЦС: Визнання договору дарування недійсним у частині одного обдарованого законом не передбачене, а помилка щодо мотивів цього правочину істотного значення не має (ВС КЦС, справа № 641/1102/17, 24.10.18)

Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 369/11060/16-ц

провадження № 61-21008св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6,

третя особа - Орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6, Орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в якому просила: визнати недійсним договір дарування домоволодіння (житлового будинку) за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з 71/100 частки у спільному частковому майні загальною площею 121,4 кв. м, житловою площею 83,2 кв. м, укладений між

ОСОБА_4 і ОСОБА_5, та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1798 га, що знаходиться АДРЕСА_1, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6

Позов мотивовано тим, що при укладенні оспорюваних договорів дарування позивач припустилась помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки бажала укласти договір довічного утримання, а уклала договори дарування належного їй майна.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту укладення нею договору під впливом помилки чи обману.

Постановою апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір дарування 71/100 часток житлового будинку - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається із 71/100 частки у спільному частковому майні загальною площею 121,4 кв. м, житловою площею 83,2 кв. м, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу, Київської області ОСОБА_6

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1798 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при укладенні оскаржуваних договорів у позивача з відповідачем була попередня домовленість про те, що він буде її доглядати, бажаючи укласти договір довічного утримання, вона помилково уклала договори дарування належного їй нерухомого майна. Таким чином, при укладенні оскаржуваних договорів дарування позивач припустилась помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки бажала укласти договір довічного утримання, а уклала договори дарування.

Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини та на те, що позивач є особою похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду, спірне житло є єдиним житлом у позивача; фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному не відбулась, позивач продовжила проживати в спірному житловому будинку після укладення договору дарування.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову апеляційного суду з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не підтвердила належними і допустимими доказами обґрунтованість заявлених нею вимог, не довела, що на момент укладення договорів вона не розуміла фактичних обставин правочину, чи перебувала під впливом помилки. Вік, стан здоров`я, які зазначені апеляційним судом, не можуть підтверджувати факт перебування позивача під впливом помилки. Укладення оспорюваних дарування були реальним волевиявленням ОСОБА_4, якій нотаріусом було роз'яснено наслідків такого правочину. Даними договорами дарування не встановлювались обов'язки обдаровуваного ОСОБА_5 вчиняти на користь дарувальника ОСОБА_4 будь-які дії майнового або немайнового характеру. Обдарований ОСОБА_5 лише прийняв дарунок, тому договори дарування повністю відповідають вимогам цивільного кодексу.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, без урахування усіх доказів у справі та лише з формальних міркувань, що є підставою для скасування цього судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

У липні 2018 року ОСОБА_5, посилаючись на положення статті 398 ЦПК України подав доповнення до касаційної скарги, у яких уточнив та фактично змінив її прохальну частину і просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Згідно з частиною першою статті 325 ЦПК України (в редакції, на момент ухвалення оскаржуваного рішення та подання касаційної скарги) касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Оскільки доповнення до касаційної скарги подано поза межами строку, визначеного статтею 330 ЦПК України, суд касаційної інстанції їх до уваги не приймає.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 не погодилась з доводами відповідача та просила залишити без змін прийняту у справі постанову апеляційного суду, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що 02 липня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір дарування 71/100 частки житлового будинку, відповідно до умов якого якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар 71/100 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

02 липня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар земельну ділянку площею 0,1798 га (0,1798 - під забудовою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що укладаючи оспорювані договори дарування, вона діяла під впливом помилки відносно правової природи угод, прав та обов'язків сторін, оскільки ніколи не збиралася відчужувати та передавати земельну ділянку і будинок у власність, у якому проживає та іншого житла не має. Зважаючи на похилий вік вважала, що укладає договір довічного утримання. При цьому, після підписання договорів, фактично будинок не передавала, від особистих речей його не звільняла, залишилася там проживати.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний будинок є єдиним житлом позивача, іншого житла остання не має, продовжувала проживати у спірному будинку, фактичної передачі будинку не відбулося, враховуючи похилий вік та стан здоров`я на час укладення оспорюваних договорів, потребу в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорювані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, позивач помилялась щодо правової природи цих правочинів, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, і таким чином встановив наявність правових підстав для визнання його недійсним на підставі статті 229 ЦК України.

Під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.

Доводи касаційної скарги відповідача зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які на його думку спростовують встановлений апеляційним судом факт перебування позивача під час укладення договорів дарування під впливом помилки щодо правової природи правочинів та щодо наявності у неї наміру укласти саме договір довічного утримання.

Разом з тим, докази, на які посилався відповідач, були предметом дослідження та оцінки апеляційним судом під час розгляду справи та додаткового правового аналізу не потребують.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК Українине має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська