20.08.2018 | Автор: Олександр Боков
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно (ВС/КЦС,справа № 544/1274/16-ц, 18.07.18)

Фабула судового акта: Рішення у справі, що пропонується увазі читачів, можна вважати певним посібником у вирішенні достатньо поширеної життєвої ситуації. Йдеться про встановлення судом факту проживання однією сім'єю, і, як наслідок, - визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з чоловіком. У цей період, за спільні кошти, вони придбали автомобіль Renault Kangoo, право власності на який було зареєстровано саме за чоловіком, який помер. Між тим, його спадкоємці за законом заперечують  право власності позивачки на 1/2 частини зазначеного автомобіля.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду погодилась с висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказані особи проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки у цей період спільно проживали, вели спільний побут та мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю. Суд зазначив, що позивачка надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю, наявності  спільного побуту, спільних друзів, спільного відпочинку, спілкування подружжя з батьками і дітьми чоловіка від першого шлюбу, придбання ними майна, що було підтверджено, зокрема, показаннями декількох свідків.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Принагідно зазначити, що далеко не завжди суди задовольняють подібні позови.

Так в ухвалі від 12 жовтня 2016 року у справі № 396/1549/15-ц суд касаційної інстанції зазначив, що передача коштів продавцеві будинку здійснювалася сторонами разом, однак це жодним чином не може свідчити про те, що будинок придбано за спільні кошти, оскільки жодного факту та доказу апеляційним судом не встановлено, а матеріали справи таких доказів не містять.

В ухвалі від 31 серпня 2016 року у справі № 521/20202/13-ц суд касаційної інстанції, залишаючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зазначив, що суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

В ухвалі від 1 березня 2017 року у справі № 369/3920/15-ц суд касаційної інстанції зазначив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Аналізуйте судовий акт: Недобросовісність – обов’язкова підстава для визнання недійсним договору щодо спільного майна укладеного одним з подружжя без згоди іншого (ВСУ у справі за № 6-533цс16 від 30 березня 2016р.)

ВС/КЦС: У випадку коли встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі. (ВС/КЦС, справа № 726/2165/15-ц, 21.03.18)

Верховний Суд мимохідь ламає доктрину сімейного права щодо рівності часток спільного майна подружжя (постанова у справі № 711/5108/17 від 18.06.2018). Судові вердикти залишаються незрозумілими з питань вибору пріоритетів захисту прав та інтересів

Функція суду полягає в розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті (ВССУ від 1 лютого 2017р. у справі 541/642/13-ц)

Право подружжя на вимогу (зобов'язальне право) при внесенні спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства (Постанова ВСУ у справі № 6-5 цс14 від 19 лютого 2014р.)

 

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 544/1274/16-ц

провадження № 61-22277св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представники ОСОБА_3: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2017 року у складі судді Сайко О. О. та ухвалу Апеляційного судуПолтавської області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6, ОСОБА_7, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_10 У цей період, за спільні кошти, вони придбали автомобіль Renault Kangoo, номерний знак НОМЕР_1, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_10 помер, а його спадкоємці за законом першої черги: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 заперечують її право власності на 1/2 частини зазначеного автомобіля.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт проживання її з ОСОБА_10 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року; визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля Renault Kangoo, номерний знак НОМЕР_1; витребувати у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу       ОСОБА_2 і ОСОБА_10 у період з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини, придбаного у період спільного проживання Renault Kangoo, номерний знак НОМЕР_1.

Стягнуто із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а у разі відсутності у неповнолітньої майна, стягнуто з її матері ОСОБА_6.) на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 256,40 грн з кожного.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі належних і допустимих доказів було встановлено, що з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року ОСОБА_10 і ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали взаємні права і обов'язки, у цей період в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, тому є підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Встановивши, що 14 березня 2013 року ОСОБА_10 і ОСОБА_2 за спільні кошти був придбаний автомобіль, суд вважав, що це майно відповідно до статей 60,        74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що проживання ОСОБА_10 і ОСОБА_2 з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджено позивачем належними і допустимими доказами. Отже, майно, придбане у цей період є їх спільною сумісною власністю.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судаминорм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні судових рішень не встановили всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, дали неправильну оцінку показанням свідків, зокрема, щодо спільного проживання ОСОБА_10 і ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з лютого 2007 року по січень 2016 року, адже з жовтня 2011 року ОСОБА_10 припинив відносини з позивачкою та проживав у своїх батьків. Таким чином, висновки судів щодо набуття спірного майна за спільні кошти у період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах не ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що з 20 вересня 1997 року по 14 травня 2006 року ОСОБА_10 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6

У лютому 2007 року ОСОБА_10 і ОСОБА_2 почали проживати спільно, однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Вказана обставина відповідачами не заперечується, отже, у силу частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року доказуванню не підлягає.

14 березня 2013 року Пирятинським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи управління Державної автомобільної інспекції України в Полтавській області за ОСОБА_10 було зареєстровано право власності на автомобіль Renault Kangoo, номерний знак НОМЕР_1, про що було видано відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

На час розгляду справи, вказаний автомобіль перебував у користуванні ОСОБА_2

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

У статті 57 ЦПК України 2004 року визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом установлено, що позивач на виконання вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю із ОСОБА_10 з 14 лютого 2007 року по          04 січня 2016 року, наявність спільного побуту, спільних друзів, спільний відпочинок, спілкування подружжя з батьками і дітьми ОСОБА_10 від першого шлюбу, придбання ними майна, що було підтверджено, зокрема, показаннями свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Колегія суддів погоджується с висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року ОСОБА_10 і ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки у цей період спільно проживали, вели спільний побут та мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю.

Встановивши, що у період спільного проживання сторонами за спільні кошти з метою задоволення потреб сім'ї було придбано автомобіль Renault Kangoo, номерний знак НОМЕР_1, суди обґрунтовано визнали це майно спільною сумісною власністю ОСОБА_10 і ОСОБА_2

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які, на її думку, підтверджують факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_10 і ОСОБА_2 лише з лютого 2007 року по жовтень 2011 року.

Разом з тим, усі докази, на які посилається заявник, були предметом дослідження та оцінки судами під час розгляду справи, зокрема, судом апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду виклав свої висновки щодо оцінки цих доказів в мотивувальній частині ухваленого рішення.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано їх спростували.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими, зокрема не переоцінює обставини і докази, на які посилалася в ході розгляду справи та посилається у касаційній скарзі ОСОБА_4 на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк

8
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення