Оскарження рішення церковного керівництва про звільнення працівника релігійного об’єднання не є втручанням держави у діяльність релігійної організації, на нього поширюються норми трудового законодавства (ВС/КЦС, № 212/3829/15-ц, 24.01.19)

Фабула судового акта: З огляду на загальновідомі обставини сучасного релігійного життя в Україні цікавою може бути судова справа, що пропонується увазі читачів. В ній Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду нагадав, що відповідно до статей 7, 25, 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» правовий статус священнослужителя, зокрема пастора, в релігійному об'єднанні визначається трудовим законодавством України, а тому на нього поширюються норми трудового законодавства.

Позивачем у справі був пастора, вимоги якого до Церковного Управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України зводились до визнання незаконним та скасуваня наказу про звільнення від 17 квітня 2015 року, поновлення на посаді, стягннення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Пастор зазначав, що, не отримавши заробітної плати за травень 2015 року, він дізнався в бухгалтерії, що його звільнено з роботи у квітні 2015 року за прогул - на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Позивач стверджував, що прогулу в нього не було, наказ про звільнення від 17 квітня 2015 року прийнятий із грубим порушенням норм трудового законодавства, ну бу йому вручений в день звільнення, чим порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 17 квітня 2015 року, тобто після спливу місячного строку з дня вчинення та виявлення керівництвом Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України проступку 10 березня 2015 року, а тому винесення єпископом наказу про звільнення з посади пастора є незаконним.

Апеляційний суд скасовуючи вказане рішення місцевого суду виходив із того, що позивач не може бути поновлений на посаді пастора, оскільки на день ухвалення рішення суду є чинним та нескасованим рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року № 6, на підставі якого і був виданий наказ Єпископа про звільнення пастора, з чим погодився і Верховний Суд

Як видно з постанови Суду, він вважає, що оскарження рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року № 6 не є втручанням держави у діяльність релігійної організації, оскільки позивач був працівником Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України (пастором), на якого відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» поширюються норми трудового законодавства, а отже, оскарження вказаного рішення не становить втручання суду у діяльність релігійної організації.

Заслуговує на увагу і той факт, що суди, ухвалюючи рішення, керувались також відомчими документами, а саме, - статутом Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, Положенням про ординацію та служіння пастора (службова інструкція пастора). Враховані також були і такі документи, як табель обліку використання робочого часу, акт фіксації відмови від надання письмових пояснень пастором, акт про відсутність останнього на робочому місці.

Аналізуйте судовий акт: Юрисдикція господарських судів не розповсюджується на церковні правовідносини врегульовані церковним каноном (ВС/КГС № 909/1012/17 від 17.07.2018)

Релігійні переконання НЕ можуть бути підставою для НЕподання електронної декларації до НАЗК із застосуванням ЕЦП (Монастирищенський рай суд Черкаської області № 702/622/17 від 06.07.2018)

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 212/3829/15-ц

провадження № 61-24123св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Митрофанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів.

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 липня 2002 року його прийнято на посаду пастора в Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України. Не отримавши заробітної плати за травень 2015 року, дізнався в бухгалтерії, що його звільнено з роботи у квітні 2015 року. Вважає своє звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України незаконним, оскільки прогулу в нього не було, наказ про звільнення від 17 квітня 2015 року прийнятий із грубим порушенням норм трудового законодавства, який не було йому вручено в день звільнення, чим порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення.

Посилаючись на викладене позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив поновити строк на звернення до суду за захистом порушених прав, визнати пропущеним його на один день із поважних причин, визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 17 квітня 2015 року № 13, поновити його на посаді, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України від 17 квітня 2015 року № 13 про звільнення ОСОБА_4 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_4 на посаді пастора Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України у громаді м. Кривий Ріг та м. Олександрія. Стягнуто з Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України на користь ОСОБА_4: середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21 079,60 грн, моральну шкоду в розмірі 7 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за 1 місяць допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 серпня 2016 року поновлено ОСОБА_4 на посаді пастора Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України у громаді м. Кривий Ріг та м. Олександрія з 20 квітня 2015 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 17 квітня 2015 року, тобто після спливу місячного строку з дня вчинення та виявлення керівництвом Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України проступку 10 березня 2015 року, а тому винесення єпископом наказу про звільнення ОСОБА_4 з посади пастора є незаконним.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що позивач не може бути поновлений на посаді пастора, оскільки на день ухвалення рішення суду є чинним та нескасованим рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року № 6, на підставі якого і був виданий наказ Єпископа про звільнення ОСОБА_4

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, притягнення відповідачем до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме порушення - прогул у вигляді догани, а в подальшому й звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства. Для нього не мають правових наслідків внутрішні накази (рішення) Президії Синоду, за якими надане розпорядження єпископу на прийняття наказу про звільнення. Церква відокремлена від держави, тому внутрішні рішення церкви не підлягають оцінці правомірності їх прийняття державними установами, оскільки стосуються саме діяльності релігійної установи.

У квітні 2017 року від Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України на адресу суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими позивач не надав жодних доказів того, що залишення ним місця служіння погоджене з керівництвом церкви. ОСОБА_4, заручившись підтримкою деяких співробітників канцелярії, які згодом допомагали йому у оформленні необхідних документів, намагався у спосіб, що суперечить КЗпП України, статуту церкви та чинному законодавству перебрати на себе функції Президента Синоду і сформувати склад Церковного керівництва (Синодального комітету), що слугуватиме реваншистським настроям старої адміністрації та не буде перешкоджати спробам збагачення третіх осіб за рахунок церкви. Наказ єпископа сам по собі не був самостійною підставою для звільнення ОСОБА_4, а його скасування, відповідно, не може бути підставою для поновлення звільненого пастора.

Рух справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2017 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_4 згідно з наказом від 01 липня 2002 року № 67, прийнятий на посаду пастора Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України.

Відповідно до пункту 2.8. розділу ІІ Положення про ординацію та служіння пастора, пастор повинен знаходитись за місцем свого служіння. Питання про те, за яких обставин він може залишити місце служіння, не рахуючи відпустки, вирішується керівництвом церкви. Рада громади повинна бути проінформована пастором.

Службовими записками ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 від 10 березня 2015 року повідомлено єпископа про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці 10 березня 2015 року.

Згідно з табелем обліку використання робочого часу за березень 2015 року, 10 березня 2015 року у Церковному управлінні (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України є робочим днем та зазначено, що ОСОБА_4 має прогул.

10 березня 2015 року складений акт фіксації відмови від надання письмових пояснень пастором ОСОБА_4, згідно з яким останній відмовився надати пояснення відсутності на робочому місці 10 березня 2015 року.

18 березня 2015 року адміністрацією церкви складений акт про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці 10 березня 2015 року.

Наказом Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України від 19 березня 2015 року № 13 у зв'язку із порушенням трудової дисципліни (невиходом на роботу та відсутністю за місцем служіння) 10 березня 2015 року, застосовано дисциплінарне стягнення до ОСОБА_4 у вигляді догани.

Президентом Президії Синоду Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України ОСОБА_11 на підставі рішення керівництва церкви від 16 квітня 2015 року № 6 наказано єпископу ОСОБА_12 викласти наказ № 13 у новій редакції, звільнивши ОСОБА_4 з посади пастора з 20 квітня 2015 року у зв'язку із прогулом без поважних причин, який мав місце 10 березня 2015 року.

Наказом від 17 квітня 2015 року викладено наказ від 19 березня 2015 року № 13 у новій редакції, а саме звільнено ОСОБА_4 з посади пастораНімецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України у громаді м. Кривий Ріг та м. Олександрія з 20 квітня 2015 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, який мав місце 10 березня 2015 року.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статей 7, 25, 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статуту Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України і Положення про ординацію та служіння пастора (службова інструкція пастора) правовий статус священнослужителя, зокрема пастора, в релігійному об'єднанні визначається трудовим законодавством України, а тому на нього поширюються норми трудового законодавства.

Згідно з пунктом 4.8 статуту Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, єпископ має повноваження призначати та звільняти з посади пасторів за рішенням Церковного керівництва і за погодженням церковної громади або регіонального церковного округа згідно з внутрицерковним канонічним правом, якщо це передбачено ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Установивши, що ОСОБА_4 звертаючись до суду із позовом про поновлення на роботі, не оскаржив рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року № 6, на підставі якого і був виданий наказ єпископа про звільнення позивача з посади пастора, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_4 звільнено не за рішенням єпископа, а на підставі рішення керівництва церкви (синодального комітету), яке є чинним та ніким не оскаржене.

При цьому безпідставними є твердження заявника про те, що оскарження рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року № 6 є втручанням держави у діяльність релігійної організації, що заборонено законом, оскільки ОСОБА_4 був працівником Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України (пастором), на якого відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» поширюються норми трудового законодавства, а отже, оскарження вказаного рішення не становить втручання суду у діяльність релігійної організації.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач не оскаржив рішення, на підставі якого його звільнено з посади пастора, Верховний Суд погоджується з правильністю висновків суду апеляційної інстанції про передчасність вимог ОСОБА_4 про поновлення на роботі з пред'явленням вимог лише про скасування наказу єпископа, який винесений на підставі рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року № 6 про звільнення позивача із роботи.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний