Один із фундаментів, на якому базується цивільне право є обов'язковість договору. У разі неспростування презумпції правомірності договору права, повинні здійснюватися, а обов'язки підлягають виконанню (ВС/КЦС,справа № 643/13788/15-ц, 11.02.19)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Один із фундаментів, на якому базується цивільне право є обов'язковість договору. У разі неспростування презумпції правомірності договору права, повинні здійснюватися, а обов'язки підлягають виконанню (ВС/КЦС,справа № 643/13788/15-ц, 11.02.19) - 0_83220500_1550567397_5c6bc7e5cb328.png

Фабула судового акта: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду нагадав в цій справі, що один із фундаментів, на якому базується цивільне право є обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.

Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

А передувала цьому досить життєва ситуація, - укладення між Товариством зобмеженою відповідальністю (позивач, ТОВ) та відповідачем (клієнт) договору про надання послуг, за умовами якого ТОВ зобов'язалось надати послуги з пошуку нерухомості за обумовленими параметрами та організація огляду знайденої нерухомості разом із замовником, а клієнт сплатити вартість наданих послуг, яка становить 25 800 грн. У пункті договору також передбачалось, що у випадку несвоєчасної оплати послуг відповідач зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 30% від вартості послуг позивача.

Але клієнт не вважав за необхідне виконати свій обов’язок, стверджуючи, що квартиру придбано за допомогою іншого агента, з яким був укладений договір на інформаційні послуги, оскільки позитивного ефекту від дій позивача не отримано.

Втім, позов ТОВ був задоволений у повному обсязі і це рішення залишено без змін Верховним судом, що зазначив, - ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аргумент касаційної скарги про те, що ТОВ не вчиняло дій для укладання договору купівлі-продажу квартири, не узгоджується з матеріалами справи, а наявність договору на інформаційні послуги, укладеного між відповідачем та іншим агентом, не доводить порушення ТОВ умов укладеного між сторонами договору та висновки судів не спростовує.

Аналізуйте судовий акт: Якщо у договорі строк виконання визначається «ДО» настання терміну, то останнім днем виконання буде день, що передує цьому терміну; коли у тексті договору визначено «ПО», то останнім днем виконання є саме цей день (Справа № 910/21225/15, 13.12.16)

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16);

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15) ;

Оспорюваний договір укладено між близькими родичами після виникнення майнового зобов'язання дарувальника на підставі відповідного судового ріщення, що свідчить про його фіктивність (справа № 200/5083/14с, 06.12.17)

Постанова

Іменем України

11 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 643/13788/15-ц

провадження № 61-25609св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року у складі судді: Майстренко О. М., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Бездітко В. М., Сащенко Ю. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал» (далі - ТОВ «Квартал») звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором про надання послуг.

Позовна заява обґрунтована тим, що у березні 2015 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг, відповідно до якого товариство надавало послугу з пошуку нерухомості для придбання у власність відповідачем. ТОВ «Квартал» виконало зобов'язання за договором, відшукало квартиру для ОСОБА_4 за вказаними нею параметрами. 11 квітня 2015 року відповідач оглянула квартиру АДРЕСА_1, у подальшому її придбала, проте сплачувати вартість послуг, наданих товариством за договором, відмовилася.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Квартал» заборгованість за договором про надання послуг в сумі 25 800 грн та суму штрафу в розмірі 7 740 грн, а всього 33 540 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2017 року, позов ТОВ «Квартал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Квартал» заборгованість за договором про надання послуг в сумі 25 800 грн та суму штрафу в розмірі 7 740 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконала зобов'язання за договором від 09 березня 2015 року, що є підставою для стягнення заборгованості та штрафу за договором про надання послуг.

При відхиленні доводів апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що посилання ОСОБА_4 на те, що квартиру АДРЕСА_1 вона придбала за допомогою іншого агента, оскільки позитивного ефекту від дій позивача вона, як замовник, не отримала, а тому і не повинна сплачувати кошти за надані ТОВ «Квартал» послуги, не приймаються, оскільки договір про надання послуг від 09 березня 2015 року не визнаний недійсним або нікчемним. Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що дійсно спірну квартиру відповідач оглядала за участі представника позивача, і після цього, познайомившись із продавцем квартири і іншим агентом, не зверталась до позивача з вимогою про розірвання договору від 09 березня 2015 року.

Аргументи учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щоТОВ «Квартал» в повному обсязі не виконало умов договору, а саме: не брало участі в переговорах, між продавцем нерухомості і замовником; за погодженням умов і процедури укладення договору на придбання знайденого об'єкта, не консультувало ОСОБА_4 з усіх питань, що стосуються придбання нерухомості; не перевіряло наявність і комплектність пакета документів на продаваний об'єкт. ТОВ «Квартал» не дало позитивного для ОСОБА_4, як замовнику, ефекту від таких дій. Законодавство не містить жодних заборон чи обмежень на укладання договорів про надання послуг з кількома контрагентами. Суди не звернули уваги на висновки Верховного Суду України у справі № 3-7гс14. ТОВ «Квартал» не проводив жодних дій, спрямованих на проведення переговорів з продавцем квартири та не вчиняв дій для укладання договору купівлі-продажу квартири. Тому квартиру у м. Харкові відповідач придбала через іншого агента з продажу нерухомості ФОП ОСОБА_6, не порушуючи умов договору, який було укладено з ТОВ «Квартал». Суди взагалі не послалися на наявність договору між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_4, згідно якого було вчинено купівлю квартири та послуги за яким оплатила ОСОБА_4

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 09 березня 2015 року між ТОВ «Квартал» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання послуг № н-д-652, за умовами якого ТОВ «Квартал» зобов'язалось надати послуги з пошуку нерухомості за вказаними в пункті 1.2 договору параметрами та організувати огляд знайденої нерухомості разом із замовником, а ОСОБА_4 сплатити вартість наданих послуг, яка відповідно до пункту 6 договору, становить 25 800 грн.

У пункті 3.1 договору від 09 березня 2015 року сторони визначили, що послуги з пошуку нерухомості є виконаними в момент, коли замовник поставить свій підпис в пункті 6 договору про огляд знайденого йому об'єкта нерухомості.

Суди, на підставі пункту 6 договору від 09 березня 2015 року, у якому міститься особистий підпис ОСОБА_4, встановили, що відповідачем було оглянуто знайдений ТОВ «Квартал» об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1. Підпис замовника в таблиці свідчить про відсутність у нього до початку огляду будь-якої інформації про оглянутий об'єкт нерухомості.

У пункті 4.3 договору від 09 березня 2015 року передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати послуг відповідач зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 30% від вартості послуг позивача.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що ОСОБА_4 порушила зобов'язання за договором про надання послуг № н-д-652 від 09 березня 2015 року, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.

Аргумент касаційної скарги про те, що ТОВ «Квартал» не вчиняв дій для укладання договору купівлі-продажу квартири, тому квартиру у м. Харкові відповідач придбала через іншого агента з продажу нерухомості ФОП ОСОБА_6 є необґрунтованими. Наявність договору, укладеного між відповідачем та ФОП ОСОБА_6 на інформаційні послуги від 09 травня 2015 року, не доводить порушення ТОВ «Квартал» умов укладеного між сторонами договору та висновки судів не спростовує.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року зупинено виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року до закінчення розгляду касаційної скарги. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржені рішення без змін, то виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року слід поновити.

Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель

6054
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0