Об`єктом відшкодування шкоди, яка завдана здоров`ю є майнові втрати, що зазнала особа; до них відноситься і заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності (ВС/КЦС, № 191/48/16-ц)

Фабула судового акта: Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги постраждалого у дорожньо-транспортній пригоді були частково задоволено, а саме: стягнуто з визнаного винним водія автомобіля на користь позивача майнову шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 10 781,46 грн; стягнуто з винуватця втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності за період з 12 серпня 2010 року до 05 січня 2016 року у розмірі 59 374,64 грн; стягнуто з нього ж на користь постраждалого втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати починаючи з 05 січня 2016 року і на весь час стійкої втрати позивачем професійної працездатності; з нього ж стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я в розмірі 300 000,00 грн.

Але рішенням апеляційного суду наведене судове рішення в частині стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності, скасовано. Крім того рішення в частині стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, змінено, - замість 300 000,00 грн з відповідача стягнуто моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що, будучи обмеженим предметом та обсягом заявлених позовних вимог, суд першої інстанції вийшов за їх межі ухваливши рішення про стягнення заробітку, втраченого внаслідок зменшення професійної працездатності, оскільки такі позовні вимоги не були заявлені у розумінні положень визначених статті 11 ЦПК України.

Виходячи зі змісту касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду рішення апеляційного суду переглядав зазначене рішення апеляційного суду лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності та в частині зменшення стягнення моральної шкоди.

При цьому ВС/КЦС погодився саме з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втраченим ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Тлумачення наведеної норми дозволяє зробити висновок, що шкода, яка завдана здоров`ю, не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування є лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання такої шкоди. До таких втрат законодавець відносить, зокрема, заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;

Отже, суд першої інстанції при вирішенні позовної вимоги встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдано шкоду здоров`я зі зменшенням загальної працездатності в розмірі 80 %, у зв’язку з чим обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди обґрунтовано виходив з того, що внаслідок отриманої травми позивач протягом усього життя змушений лікуватися та нести матеріальні витрати на лікування, обмежений у можливості вибору роботи за власним бажанням, протягом тривалого часу не міг своєчасно отримати освіту та працевлаштуватися за спеціальністю, обмежений у можливості пересування без палиці, травму отримав у неповнолітньому віці.

З огляду на це судом першої інстанції була надана належна оцінка встановлених обставини, глибині фізичних та душевних страждань позивача, погіршення його здібностей до нормального життя, враховано принцип розумності та справедливості, за наслідком чого суд зробив висновок про визначення розміру стягнення моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями відповідача, на рівні 300 000,00 грн.

Аналізуйте судовий акт: МТСБУ відшкодовує шкоду заподіяну у ДТП потерпілому невстановленим транспортним засобом, який втік та зник (ВССУ у справі №6-2328св13)

День ДТП і є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила і саме з цього часу рахується строк позовної давності вимоги про відшкодування шкоди (Постанова ВСУ у справі № 6-309 цс15 від 11 листопада 2015)

Верховний Суд визначив три способу відшкодування шкоди внаслідок ДТП (ВС/КЦС у справі № 910/9029/17 від 27 квітня 2018р.)

Після ДТП страховку (ОСЦПВ) не виплатять, якщо особа, яка була за кермом застрахованого автомобілю не мала посвідчення водія (ВС/КЦС у справі №161/8578/16 від 10 жовтня 2018р.)

Вирок все в одному: Суд засудив на 7 років винного у ДТП за ч. 2, ст. 286 КК України та стягнув з нього матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі (Київський районний суд м. Харкова від 6 лютого 2017 р. у справі № 640/13725/16-к)

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 191/48/16-ц

провадження № 61-7788св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2010 року приблизно о 14.30 годин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ-217030», номерний знак НОМЕР_1 , порушуючи правила безпеки дорожнього руху, скоїв дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої йому заподіяні тілесні ушкодження. Згідно висновку судово-медичної експертизи від 11 травня 2011 року №128 заподіяні тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2011 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та йому призначене покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з випробуванням.

Позивач вказує, що протиправними діями відповідача йому заподіяна матеріальна та моральна шкода. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він отримав тяжку спинальну травму та визнаний інвалідом другої групи з дитинства безстроково, внаслідок чого потребує щорічної медикаментозної терапії в неврологічному відділенні 2 рази на рік та відділенні реабілітації щорічно.

Згідно індивідуальної програми реабілітації інвалідів від 10 березня 2015 року № 320, складеної Васильківською МСЕК, йому встановлені наступні обмеження життєдіяльності: до самообслуговування; до пересування; до контролю за поведінкою; до трудової діяльності; до навчання; до професійного навчання; до здобуття освіти. Відповідно до вказаної програми йому були передбачені реабілітаційні заходи.

Згідно договору про надання реабілітаційних, фізкультурно-оздоровчих послуг № 85, укладеного між позивачем та фізкультурно-оздоровчим центром «Гута», він проходив курс реабілітаційно-відновлювального лікування в даному закладі з 02 грудня 2015 року до 01 січня 2016 року, загальна вартість якого складає 49 000,00 грн. Цей курс лікування згідно рекомендації лікаря позивач повинен проходити 2 рази на рік.

Відповідно до накладної від 23 травня 2016 року № 3739 вартість путівки до санаторію ДП «Клінічний санаторій «Хмільник», який проводить санаторно-курортне лікування для інвалідів-спинальників за профілем, складає 9 270,00 грн. Отже, профілактичні заходи та санаторно-курортне лікування коштують позивачу 107 270,00 грн на рік, тобто 8 939,16 грн на місяць. Оплата вказаних послуг здійснюється попередньо.

Позивач зазначає, що на теперішній час він витратив на лікування та реабілітацію суму в розмірі 77 903,46 грн, а саме:

- два курси фізичної реабілітації в ТОВ «Оздоровчо-фізкультурний центр Бубновського» в сумі 5 950,00 грн;

- три курси фізичної реабілітації в ТОВ «Санаторій Сонячний» в сумі 12 172,00 грн;

- реабілітаційно-відновлювальне лікування в реабілітаційному центрі «Гута» в сумі 49 000,00 грн;

- курс санаторно-курортного лікування для інвалідів-спинальників за профілем «органи руху» в ДП «Клінічний санаторій «Хмільник» в сумі 9 270,00 грн;

- витрати на проїзд до м. Вінниця (ДП «Клінічний санаторій «Хмільник») в сумі 210,87 грн;

- витрати на ліки та медичні дослідження в сумі 1 300,60 грн.

Таким чином, щомісячний платіж, який відповідач повинен йому сплачувати становить 8 945,41 грн.

Крім того, згідно з висновком судово-медичної експертної комісії від 06 травня 2016 року № 81 за станом здоров`я він не може бути працездатним в звичайних умовах, отримані ним травми є наслідком отримання тілесних ушкоджень під час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12 серпня 2010 року, і привели до стійкої втрати професійної працездатності на 80%.

Внаслідок такого розладу йому завдану моральної шкоди, яка полягає у позбавленні можливості жити повноцінним життям, він змушений постійно лікуватися, відчувати сильний фізичний біль, не може пересуватися без палиці, раніше доводилося користуватися інвалідною коляскою. Травму отримав у неповнолітньому віці, всі роки юності провів на лікарняному ліжку, відчуваючи сильний фізичний біль та моральні страждання, які на даний час тривають. Повністю відновити попередній стан здоров`я позивач не може, на теперішній час потребує значних коштів на придбання ліків та реабілітацію у відповідних закладах.

У зв`язку із зазначеним, просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду у розмірі 77 903,46 грн; додаткові витрати, викликані необхідністю профілактичних заходів та санаторно-курортного лікування в розмірі 8 939,16 грн; втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності за період з 12 серпня 2010 року до 05 січня 2016 року в розмірі 59 374,64 грн; втрачений ним заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності щомісячно, починаючи з 05 січня 2016 року у розмірі 1 160,00 грн; моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 10 781,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності за період з 12 серпня 2010 року до 05 січня 2016 року у розмірі 59 374,64 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати починаючи з 05 січня 2016 року і на весь час стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_1 80 %. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я в розмірі 300 000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що винним у дорожньо-транспортній пригоді, в результаті якої ОСОБА_1 завдані тілесні ушкодження, є відповідач ОСОБА_2 , який зобов`язаний відшкодовувати майнову та моральну шкоду позивачу. Вказана травма є наслідком отримання тілесних ушкоджень позивачем, яка привела до стійкої втрати професійної працездатності 80%, у зв`язку з чим також підлягають стягненню з відповідача втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності за період з 12 серпня 2010 року по 05 січня 2016 року та 80 % мінімальної заробітної плати починаючи з 05 січня 2016 року на весь час стійкої втрати професійної працездатності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року в частині стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності, скасовано. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року в частині стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 30 000,00 грн. В іншій частині рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що будучи обмеженим предметом та обсягом заявлених позовних вимог суд першої інстанції вийшов за їх межі ухваливши рішення про стягнення заробітку, втраченого внаслідок зменшення професійної працездатності, оскільки такі позовні вимоги ОСОБА_1 не були заявлені у розумінні положень визначених статті 11 ЦПК України.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції не в повній мірі визначився з її розміром відповідно до засад розумності, виваженості та справедливості.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не перевірив матеріали справи та не звернув уваги на те, що позовна вимога про стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності щомісячно була заявлена позивачем у суді першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд безпідставно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки, внаслідок вчинення відповідачем злочину, позивач у 17 років став інвалідом ІІ групи, завдані йому тілесні ушкодження призвели до стійкої втрати працездатності на 80 %, під час руху позивач повинен використовувати палицю або милиці та ніколи не зможе жити повноцінним життям.

Згідно змісту касаційної скарги рішення апеляційного суду оскаржується в частині вирішення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності та в частині зменшення стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, у зв’язку з чим в іншій частині позовних вимог Верховний Суд справу не переглядає.

Відзивів іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2011 року встановлено факт вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, внаслідок чого позивачу були спричинені тілесні ушкодження.

Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень під час дорожньо-транспортної пригоди позивач став інвалідом та перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Синельниківської міської ради Дніпропетровської області з 10 травня 2012 року, що підтверджено довідкою управління від 19 липня 2016 року.

Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда від 10 березня 2015 року № 320, виданою медико-соціальною експертною комісією, у позивача встановлені наступні обмеження життєдіяльності: до самообслуговування; до пересування; до контролю за поведінкою; до трудової діяльності; до навчання; до професійного навчання; до здобуття освіти. Відповідно до даної програми позивачу були передбачені реабілітаційні заходи, а саме: лікування в Синельниківській центральній районній лікарні, щорічне санаторно-курортне лікування в санаторіях м. Саки, м. Бердянська, м. Хмельник. Інших санаторіїв зазначеною програмою реабілітації інваліда визначено не було.

Згідно копій квитанції від 23 травня 2016 року, а також копії накладної від 23 травня 2016 року № 3739, позивач перебував на лікуванні в ДП «Клінічний санаторій «Хмільник» і за надані йому послуги реабілітації позивачем було сплачено 9 270,00 грн.

Відповідно до копії чеків, позивачем були понесені витрати на ліки та медичні дослідження на загальну суму 1 300,60 грн.

Позивачем були понесені витрати на проїзд до зазначеного санаторію в розмірі 210,86 грн, згідно проїзного квитка.

Отже, загальна сума понесених позивачем витрат на санаторно-курортне лікування та придбання ліків складає 10 781,46 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У частині четвертій статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) визначено, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втраченим ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Тлумачення наведеної норми дозволяє зробити висновок, що шкода, яка завдана здоров`ю, не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування є лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання такої шкоди. До таких втрат законодавець відносить, зокрема, заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вказана вимога була заявлена ОСОБА_1 у заяві про зміну позовних вимог (а. с. 72).

Суд першої інстанції при вирішенні зазначеної вимоги встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдано шкоду здоров`я зі зменшенням загальної працездатності в розмірі 80 %, у зв’язку з чим обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу було завдано сильного фізичного болю внаслідок ушкодження здоров`я, в результаті чого позивач став інвалідом та втратив працездатність на 80 %. Внаслідок отриманої травми позивач протягом усього життя змушений лікуватися та нести матеріальні витрати на лікування, обмежений у можливості вибору роботи за власним бажанням, протягом тривалого часу не міг своєчасно отримати освіту та працевлаштуватися за спеціальністю, обмежений у можливості пересування без палиці, травму отримав у неповнолітньому віці.

Судом першої інстанції надана належна оцінка встановлених обставини, глибині фізичних та душевних страждань позивача, погіршення його здібностей до нормального життя, враховано принцип розумності та справедливості, за наслідком чого суд зробив висновок про визначення розміру стягнення моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями відповідача, на рівні 300 000,00 грн.Натомість рішення апеляційного суду не містить належного обґрунтування зменшення розміру моральної шкоди, завданої позивачу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином апеляційний суд, не зважаючи на встановлені обставини та наведене правове регулювання спірних правовідносин, у своєму рішенні не навів переконливих висновків незгоди з висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності та стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, не вказав обставин, які ним були досліджені та якими спростовано встановлені судом першої інстанції обставини, тому зробив помилковий висновок про необхідність відповідного скасування та зміни рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, у зв?язку з чим відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині і залишає в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року в частині скасування рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року про стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності та в частині зміни рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я скасувати.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 % мінімальної заробітної плати за весь час стійкої втрати професійної працездатності та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. АнтоненкоІ. О. Дундар Є. В. КраснощоковМ. М. Русинчук