Нетверезий стан працівника або наркотичне (токсичне) сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими доказами, яким суд має дати відповідну оцінку (ВС/КЦС, у справі № 640/17224/15-ц,23.01.18)

Фабула судового акта: З матеріалів справи убачається, що позивач працював на посаді начальника охорони Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України (відповідач, Інститут) з 3 вересня 2003 року. Згідно з актом від 26 серпня 2015 року, складеного та підписаного заступником директора із загальних питань, провідним бухгалтером та інженером з підготовки кадрів, позивач 26 серпня 2015 року о 12 год. 40 хв. знаходився на робочому місці в нетверезому стані (відчувався різкий запах алкоголю, спостерігались хитлива хода, надзвичайна балакучість, безглузді погрози), у звязку із чим йому запропоновано пройти медичний огляд з приводу стану спяніння. Як зазначається в акті, праціник відмовився пройти медичний огляд за направленням з приводу його знаходження на робочому місці в нетверезому стані. З огляду на ці обставини та на підставі службової записки заступника директора та вказаного акту відповідним наказом по Інституту позивача було відсторонено від роботи у звязку із знаходженням на робочому місті у нетверезому стані.

При цьому останній відмовився від надання пояснень з приводу знаходження на робочому місці в нетверезому стані, про що комісією складено відповідні акти. 01 вересня 2015 року керівник Інституту звернувся до голови профспілкового комітету з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником з підстав, передбачених пунктом 7 статті 40 КЗпП України, яку профспілка працівників НАН України надала. Наказом від 14 вересня 2015 року позивача було звільнено з займаної на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України.

Оскаржуючи наказ до суду, позивач вказував, що його звільнення є незаконним, пов'язане із упередженим ставленням до нього заступника директора Інституту, медичний висновок для підтвердження його нетверезого стану відсутній, і він не перебував на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння. Рішенням суду першої інстанції, залишених без змін ухвалою апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На обгрунтування касаційної скарги позивач зазначав, що звільнення його з роботи здійснено незаконно, оскільки до нього не застосовувались дисциплінарні стягнення, він не давав пояснень та не підписував ніяких, пов’язаних зі звільненням, документів, медична експертиза на підтвердження стану сп'яніння не проводилась.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду судові рішення залишив без змін, нагадавши, що нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Суд також послався на п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами і доповненнями), відповідно до якого на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки.

Таким чином, враховуючи, що перебування позивача на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння підтверджено актом, складеним та підписаним трьома посадовими особами роботодавця, а також поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні, той факт, що позивач відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння за направленням відповідача, самостійно відповідний медичний огляд не пройшов, профспілкова організація надала згоду на його звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП України, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача було проведено відповідно до вимог трудового законодавства.

Аналізуйте судовий акт: Дії особи, що полягають у відмові від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп’яніння в медичному закладі, який не є найближчим для особи, що підлягає такому огляду, не можуть тягнути за собою адмінвідповідальність (Справа № 567/654/18)

Відмова від повторного проходження огляду на стан сп’яніння не підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП (Суд у справі №552/1316/19 від 02 квітня 2019 р.)

ВС/ККС: У кримінальних провадженнях ДОПУСТИМО доводити стан сп’яніння і іншими, окрім лікарського огляду, доказами (ВС/ККС № 571/1436/15-к від 03.12.2019)

Одного Протоколу замало для підтвердження стану алкогольного сп’яніння водія і без належних доказів суд закриває справу (Постанова Деснянського районного суду м. Києва від 9 листопада 2016р., суддя Броновицька О.В )

Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, належність і допустимість доказів алкогольного сп’яніння (ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18)

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 640/17224/15-ц

провадження № 61-762 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Інститут проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України,

третя особа - профспілка працівників Національної академії наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 січня 2016 року у складі судді Невядомського Д. В., ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2016 року у складі суддів: Зазулинської Т. П., Круглової С. С., Міненкової Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України (далі - Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що він з 3 березня 2003 року працював на посаді начальника відділу охорони Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України.

Наказом відповідача № 68-ОП від 26 серпня 2015 року його відсторонено від роботи у звязку із знаходженням на робочому місці у нетверезому стані. Наказом № 51-ОС від 14 вересня 2015 року - звільнено з займаної посади з

14 вересня 2015 року на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, було повязане із упередженим ставленням до нього заступника директора інституту ОСОБА_2, він не перебував на робочому місці 26 серпня

2015 року в стані алкогольного спяніння, медичний висновок для підтвердження його нетверезого стану відсутній, просив поновити його на роботі на посаді начальника відділу охорони Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 перебував на робочому місці у стані алкогольного спяніння, що підтверджене наданими суду доказами, а саме актом від 26 серпня 2015 року про встановлення факту перебування позивача на робочому місці у стані алкогольного спяніння та показами свідків, допитаних в судовому засіданні. Доказів на спростування зазначеного ОСОБА_1 не надав.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 січня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення позивача проведено з дотриманням норм трудового законодавства, доказів на підтвердження хворобливого стану позивача та спростування даних акта комісії від 26 серпня 2015 року про встановлення факту перебування на робочому місці у стані алкогольного спяніння ОСОБА_1 не надав.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 січня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2016 року, справу направити до суду першої інстанції та задовольнити його позов, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 з роботи здійснено незаконно, оскільки до нього не застосовувались дисциплінарні стягнення, він не давав пояснень та нічого не підписував, медична експертиза на підтвердження стану спяніння не проводилась.

У листопаді 2011 року надійшли заперечення Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України на касаційну скаргу, обґрунтовані безпідставністю доводів ОСОБА_1, оскільки останній жодного доказу на спростування перебування на робочому місці в нетверезому стані не надав, від допиту заявленого ним свідка відмовився, медичне обстеження ні за ініціативою адміністрації, ні за власною ініціативою не пройшов.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7 статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного спяніння.

Відповідно до розяснень, наданих у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»(з подальшими змінами і доповненнями), вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного спяніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обовязки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне спяніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника охорони Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України з 3 вересня 2003 року.

Згідно з актом від 26 серпня 2015 року, складеного та підписаного заступником директора із загальних питань ОСОБА_2, провідним бухгалтером ОСОБА_3, інженером з підготовки кадрів ОСОБА_4, начальник відділу охорони ОСОБА_1 26 серпня 2015 року о 12 год. 40 хв. знаходився на робочому місці в нетверезому стані (зовнішні ознаки нетверезого стану: різкий запах алкоголю, хитлива хода, надзвичайна балакучість, безглузді погрози), у звязку із чим йому запропоновано пройти медичний огляд з приводу стану спяніння.

Відповідно до акта від 26 серпня 2015 року, складеного та підписаного заступником директора із загальних питань ОСОБА_2, провідним бухгалтером ОСОБА_3, інженером з підготовки кадрів ОСОБА_4, начальник відділу охорони ОСОБА_1 відмовився пройти медичний огляд за направленням № 206/421/1 від 26 серпня 2015 року з приводу його знаходження на робочому місці в нетверезому стані.

Наказом Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України № 68-ОП від 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 на підставі службової записки заступника директора та вищевказаного акту відсторонено від роботи у звязку із знаходженням на робочому місті у нетверезому стані.

Від надання пояснень з приводу знаходження 26 серпня 2015 року о 12 год. 40 хв. на робочому місці в нетверезому стані ОСОБА_1 відмовився, про що 26 серпня 2015 року та 27 серпня 2015 року комісією складено відповідні акти.

01 вересня 2015 року тимчасово виконуючий обовязки директора інституту та завідувач відділу кадрів звернулись до голови профспілкового комітету з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з

ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 7 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до витягу із протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, на якому був присутній ОСОБА_1, профспілка працівників НАН України надала згоду на розірвання трудового договору із позивачем на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України.

Наказом Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України № 51-ОС від 14 вересня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 14 вересня 2015 року на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України.

Від ознайомлення з наказом про звільнення ОСОБА_1 відмовися, про що комісією складено відповідний акт від 14 вересня 2015 року.

Ураховуючи, що перебування 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 на робочому місці в стані алкогольного спяніння підтверджено актом від 26 серпня 2015 року, складеного та підписаного трьома посадовими особами Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, а також поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні, від проходження медичного огляду на стан спяніння за направленням відповідача до обласного наркологічного диспансеру ОСОБА_1 відмовився, самостійно відповідний медичний огляд не пройшов, профспілкова організація надала згоду на його звільнення за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача було проведено відповідно до вимог трудового законодавства.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів перебування ОСОБА_1 26 серпня 2015 року на робочому місці в стані алкогольного спяніння, зокрема відповідного медичного висновку, є необґрунтованими, оскільки відповідач в установленому законом порядку зафіксував факт перебування позивача в нетверезому стані на робочому місці, від проходження медичного огляду в обласному наркологічному диспансері ОСОБА_1 відмовився. На виконання положень частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій) позивач не надав доказів на спростування вищезазначеного.

Безпідставними є також посилання ОСОБА_1 на те, що його доводи може підтвердити свідок ОСОБА_5, враховуючи, що згідно журналу судового засідання від 20 січня 2016 року позивач відмовився від показів зазначеного свідка.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій) кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам нетверезого стану працівника та за наявності відмови ОСОБА_1 в проходженні медичного огляду, а також непроходження такого огляду в самостійному порядку та неспростування наявних в матеріалах справи доказів перебування позивача 26 серпня

2015 року на робочому місці в стані алкогольного спяніння, суди дійшли законного та обгрнутованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

Г . І. Усик