Не узгоджуються з законом вимоги позикодавця визнати за ним право власності на автомобіль замість стягнення заборговані за позикою, навіть, при наявності відповідного договору між сторонами (ВС/КЦС, № 369/1366/16-ц, 07.02.19)

15.02.2019 | Автор: Олександр Б.
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Не узгоджуються з законом вимоги позикодавця визнати за ним право власності на автомобіль замість стягнення заборговані за позикою, навіть, при наявності відповідного договору між сторонами (ВС/КЦС, № 369/1366/16-ц, 07.02.19) - 0_52385700_1550224465_5c668c517feaf.jpg

Фабула судового акта: Досить життєва ситуація стала предметом розгляду в цій судовій справі, а саме, - між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, згідно якого позивач позичив відповідачеві 100 000,00 грн. У зв'язку з відсутністю коштів у відповідача сторони вносили зміни до договору позики та продовжували термін повернення коштів, і, нарешті, домовились, що у випадку невиконання позичальником грошових зобов'язань до позивача переходить право власності на автомобіль Mitsubishi Outlender. Це і стало підставою для звернення позикодавця до суду з позовом до позичальника про визнання права власності на автомобіль та витребування автомобіля, оскільки відповідач не визнає право власності позивача на автомобіль та відмовляється переоформляти право власності на останнього.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки, незважаючи на наявність укладеного сторонами договору, «позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності своїх вимог та обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з наведеними судовими рішеннями погодився і зазначив, що чинним законодавством не передбачено визнання права власності за позивачем у заявлений ним спосіб, оскільки між сторонами виникли відносини, які регулюються ст. 1046 ЦК України (Договір позики). Договори застави чи іпотеки, якими сторони забезпечили б виконання зобов'язання за договором позики, між сторонами не укладалися.

ВС/КЦС також зауважив, що ххвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що позивач не просив стягнути заборгованість за договором позики, а просив визнати за ним право власності на автомобіль, що регулюється іншими нормами законодавства.

Цікаво, до якого б висновку дійшов суд, якби відповідач визнав позов ? Мирова угода ?

Аналізуйте судовий акт: Навіть якщо де-факто НЕ брав гроші, але написав розписку, то де-юре це позика, яка після визначеної у розписці дати стає боргом і стягується судом (ВСУ у справі № 309/3458/14-ц від 13 грудня 2017р.)

ВС/КЦС: Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики (ВС/КЦС, справа № 390/1875/16-ц, 03.10.18)

За наявності у спадкоємця позикодавця оригіналу боргової розписки, і відсутності належних доказів повернення боргу, стягнення з відповідачів боргу на користь цього спадкоємця є обґрунтованим (Справа № 761/22776/15-ц, 12.06.17)

ВП ВСУ: У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (ВПВС справа № 373/2054/16-ц, 16.01.19)

Постанова

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 369/1366/16-ц

провадження № 61-8758 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Волчка А. Я. від 30 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Антоненко В. І., Кашперської Т. Ц., від 31 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на автомобіль та витребування автомобіля.

Встановив:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на автомобіль та витребування автомобіля.

Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_4 позичив ОСОБА_5 100 000,00 грн, які останній мав повернути не пізніше 31 грудня 2006 року. У зв'язку з відсутністю коштів у відповідача сторони вносили зміни до договору позики та продовжували термін повернення коштів. Згідно умов договору про внесення змін та доповнень до договору позики у випадку невиконання позичальником грошових зобов'язань до позивача переходить право власності на автомобіль Mitsubishi Outlender. ОСОБА_5 був зобов'язаний з 04 листопада 2007 року зняти автомобіль з обліку, переоформити право власності на транспортний засіб на позивача та передати автомобіль останньому. Однак, відповідач цього не зробив та кошти за договором позики не повернув. ОСОБА_5 не визнає право власності позивача на автомобіль та відмовляється переоформляти право власності на останнього.

Таким чином, просив визнати за ним право власності на автомобіль MitsubishiOutlender, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого зареєстрований ОСОБА_5

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності своїх вимог та обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 травня 2016 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 травня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

Сторони не скористалися правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (в редакції, яка діяла станом на 01 листопада 2007 року) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою довідка-рахунок, договори та угоди, укладені на товарних біржах, інші документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, рішення суду.

Судами установлено, що 10 серпня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики згідно якого позикодавець передав, а позичальник взяв у борг у позикодавця грошові кошти у сумі 100 000,00 грн, які останній зобов'язався повернути не пізніше 31 грудня 2006 року.

15 грудня 2006 року та 01 травня 2007 року до вказаного договору внесені зміни та строк повернення коштів продовжено до 01 травня 2007 року, а 01 травня 2007 року строк повернення коштів продовжено до 01 листопада 2007 року.

01 листопада 2007 року до договору позики внесені наступні зміни: «Пункт 2 договору викладено у наступній редакції: Позичальник зобов'язується повернути позикодавцю вищевказані кошти 03 листопада 2007 року. У випадку невиконання позичальником пункту 2 цього договору, до позикодавця з 04 листопада 2007 року в рахунок неповерненої позики автоматично переходить право власності на автомобіль Mitsubishi Outlender, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого зареєстрований ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу виданого 31 жовтня 2007 року НОМЕР_2. При цьому, з 04 листопада 2007 року позичальник зобов'язаний здійснити зняття з обліку даного автомобіля та переоформити право власності на цей автомобіль на ім'я позикодавця, передати позикодавцю автомобіль разом з двома комплектами ключів до нього. Навіть, якщо позичальник цього не зробить добровільно, позикодавець вважається власником автомобіля з 04 листопада 2007 року».

Згідно довідки від 09 лютого 2016 року № 90, виданої Територіальним сервісним центром 3246 Регіонального сервісного центру МВС в Київській області, 31 жовтня 2007 року за ОСОБА_5 зареєстрований автомобіль Mitsubishi Outlender, 2007 року випуску, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3.

Заявляючи вимогу про визнання права власності на автомобіль ОСОБА_4 зазначав, що він є власником автомобіля на підставі договору позики, а відповідач ОСОБА_5 не визнає його право власності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволення позову тому, що чинним законодавством не передбачено визнання права власності за позивачем у заявлений ним спосіб, оскільки між сторонами виникли відносини, які регулюються статтею 1046 ЦК України. Договори застави чи іпотеки, якими сторони забезпечили б виконання зобов'язання за договором позики, між сторонами не укладалися.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що позивач не просив стягнути заборгованість за договором позики, а просив визнати за ним право власності на автомобіль, що регулюється іншими нормами законодавства.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ними неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, в той час як позивачем обрано спосіб захисту свого права, який відповідає вимогам закону.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшли висновку про те, що позов є безпідставним, задоволенню не підлягає. Так, чинним законодавством не передбачено визнання права власності за позивачем у заявлений ним спосіб, оскільки між сторонами виникли відносини, які регулюються нормами закону щодо договору позики.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська

3458
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0