Не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу відсутність ухвали суди про допуск особи - фахівця у галузі права, що має право на надання правової допомоги (ВС/КЦС, № 161/11180/13-ц, 27.03.19)

Фабула судового акта: Справа, що пропонується увазі читачів, безумовно буде корисною перш за все практикуючим адвокатам.

Розглянув її Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду з огляду на те, що наведені сторонами приклади свідчить про застосування судом касаційної інстанції принципово різних підходів до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той самий предмет спору, і які врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Оцінці піддавався висновок апеляційного суду, який, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції , виходив із того, що адвокат, який представляв інтереси відповідача у вказаній справі, не був допущений до участі у справі ухвалою суду як особа, яка надає правову допомогу. Як зазначив апеляційний суд, - оскільки він брав участь у справі як представник відповідача, а не особа, яка надає правову допомогу, у суду першої інстанції не було підстав стягувати витрат на правову допомогу.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду наведене рішення скасувалв, залишивши в силі рішення міськрайонного суду. Відступивши від висновку, викладеного у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 344/7069/15-ц, Суд сформував правову позицію наступного змісту.

Не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу відсутність ухвали суди про допуск особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, у відповідності до ч. 2 ст. 56 ЦПК України 2004 року. Відмова у стягненні витрат, понесених стороною на правову допомогу, з посиланням на те, що судом не постановлено ухвалу про залучення особи, яка надає правову допомогу, до участі у справі, безпідставна, оскільки визначена ст. 56 ЦПК 2004 року особа має інші процесуальні повноваження, ніж та, яка зазначена в статтях 38, 40, 44, ЦПК України 2004 року, і вона відноситься до інших учасників цивільного процесу, а не до осіб, які беруть участь у справі. Крім того, непостановлення судом такої ухвали не може бути підставою для відмови у стягненні судових витрат, які стороною у справі фактично та реально понесено.

Отже Суд погодився з аргументом касаційної скарги про те, що не заявлення клопотання про допуск адвоката у справі в якості особи, яка надає правову допомогу, та не постановлення судом ухвали про допуск такої особи до участі у справі, - неспроможні, оскільки правова допомога надавалась адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги, є докази сплати таких витрат, що відповідає приписам статей 56, 84 ЦПК України 2004 року.

Нажаль, відкритим залишилось питання про перспективи застосування саме такої позиції за «новим» ЦПК України і з огляду на вимоги Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені КОПІЯМИ ордеру або довіреності, засвідченої у тому числі і ним самим (ВС/КАС № 308/8995/17 від 17.12.2018)

ВС/КГС: Довіреність на представництво в суді, яка не містити посилання на те, що вона видана адвокату, є належним підтвердженням повноважень адвоката на ведення справи в суді (Об'єднана палата ВС/КГС від 12 жовтня 2018 р., № 908/1101/17)

ВС/КГС: Для підтвердження розміру витрат на професійну правову допомогу адвокату слід САМЕ у договорі з клієнтом визначати механізм розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. (ВС/КГС у справі № 922/1163/18 від 06 березня 2019 р).

ВС/КГС: Для підтвердження розміру витрат на професійну правову допомогу адвокату слід САМЕ у договорі з клієнтом визначати механізм розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. (ВС/КГС у справі № 922/1163/18 від 06 березня 2019 р).

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 161/11180/13-ц

провадження № 61-13978сво18

Верховний Суд у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів: Мудренко Л. І., Русинчука М. М., Осіпука В. В. від 21 січня 2016 року

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 04 червня 2009 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, посвідчений 04 червня 2009 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т. І. за реєстровим № 1090. Зазначений договір 04 червня 2009 року зареєстровано у КП ВОБТІ. Стверджував, що після укладення договору купівлі-продажу у квартирі залишилась проживати відповідач ОСОБА_3 з двома дітьми. У зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 письмових вимог позивача від 22 травня 2013 року та від 12 листопада 2015 року про виселення з належної йому квартири відповідачем завдано йому збитків в розмірі 24 500,00 грн. Розмір збитків позивач обґрунтовував неможливістю виконання укладеного між ним та ОСОБА_6 договору найму квартири від 22 листопада 2012 року № 01.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у рахунок компенсації витрат на правову допомогу 12 094, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин на які він посилався на обґрунтування своїх вимог. Частково задовольняючи заяву про стягнення витрат на правову допомогу, місцевий суд виходив із того, що правова допомога надавалась адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги, є докази сплати витрат, що відповідає вимогам статей 56, 84 ЦПК України 2004 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 21 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у рахунок компенсації здійснених судових витрат на правову допомогу в сумі 12 094,00 грн скасовано.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, виходив із того, що адвокат, який представляв інтереси відповідача у вказаній справі, не був допущений до участі у справі ухвалою суду як особа, яка надає правову допомогу. Оскільки КоренгаВ. А. брав участь у справі як представник відповідача, а не особа, яка надає правову допомогу, у суду першої інстанції не було підстав стягувати з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_3 12 094,00 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо витрат на правову допомогу, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення та відшкодування збитків до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 березня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відкрив касаційне провадження та витребував вказану справу з Луцького міськрайонного суду Волинської області (№ 161/11180/13-ц).

25 квітня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою призначив вказану справу до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

06 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що представництво клієнта в суді адвокатом віднесено до одного з видів правової допомоги, витрати на яку підлягають відшкодуванню згідно із нормами ЦПК України.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У квітні 2016 року позивач подав до суду касаційної інстанції заперечення на вищевказану касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 04 червня 2009 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 04 червня 2009 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т. І., за реєстровим № 1099. Зазначений договір 04 червня 2009 року зареєстровано у КП ВОБТІ. У зв'язку із укладенням з ОСОБА_6 договору найму квартири від 22 листопада 2012 року № 01 позивачем направлено відповідачу письмові вимоги від 22 травня 2013 року та від 12 листопада 2015 року про виселення з належної йому квартири.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 листопада 2014 року у справі № 161/8638/14-ц та рішенням апеляційного суду Волинської області від 29 грудня 2014 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 визнано недійсним, а квартиру визнано спільною сумісною власністю. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 31/100 частину квартири, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - а право власності на 19/100 частин квартири за кожним.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником відповідача надано договір № 32 від 02 жовтня 2013 року з АО «Правовий стандарт», квитанції про оплату послуг за цим договором та розрахунок надання правової допомоги в розмірі 22 500,00 грн.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справу на розгляд Обєднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю різного підходу до розуміння та тлумачення положень статей 44 та 56 ЦПК України 2004 року у подібних правових ситуаціях.

Прикладом наявності протилежних за змістом висновків у рішеннях Верховного Суду є постанова від 30 травня 2018 року у справі № 392/900/16, провадження № 61-19070св18, прийнята Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У зазначеному судовому рішенні зроблено висновок про те, що посилання касаційної скарги на те, що позивач не заявляв клопотання про допуск адвоката до участі у справі у якості особи, яка йому надає правову допомогу, а тому такі витрати не підлягають стягненню з відповідача, й суд не постановив ухвалу про допуск такої особи до участі у справі, безпідставні, оскільки правова допомога надавалась адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги (а.с. 73 т. 1), є докази сплати таких витрат (а.с. 112 т. 1), що відповідає вимогам статей 56, 84 ЦПК України 2004 року. При цьому посилання на статтю 56 ЦПК України 2004 року безпідставні, так як зазначена норма права розташована у параграфі 2 Глави 4 Розділу І ЦПК України 2004 року, яка регулює участь у справі інших учасників цивільного процесу, тоді як представник ОСОБА_10 - адвокат ТимошенкоА. А. - діяв як його представник згідно зі статтею 38 ЦПК України 2004 року і відноситься до осіб, які беруть участь у справі (параграф 1 Глави 4 Розділу І ЦПК України 2004 року).

У постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 344/7069/15-ц, провадження № 61-2315св18, прийнятій Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зроблено висновок про те, що витрати на правову допомогу не підлягають стягненню у разі, якщо особу залучено до участі у справі як представника в порядку статті 44 ЦПК України 2004 року, а не як особу, яка надає правову допомогу в порядку статті 56 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

У зв'язку із цим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що наведені приклади свідчить про застосування судом касаційної інстанції судової колегії іншої палати принципово різного підходу до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той самий предмет спору, і які врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Обєднана палата Касаційного цивільного у складі Верховного Суду приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно зі статтею 56 ЦПК України 2004 року правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутніми у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Коренга В. А. представляв інтереси ОСОБА_3 на підставі договору про надання правової допомоги № 32 від 02 жовтня 2014 року, до якого додано свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю Коренги В. А.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» встановлено, що особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, яка надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в частині другій статті 56 ЦПК України 2004 року.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач не заявляв клопотання про допуск адвоката Коренги В. В. у справі в якості особи, яка їй надає правову допомогу, а тому такі витрати не підлягають стягненню з відповідача, й суд не постановив ухвалу про допуск такої особи до участі у справі, неспроможні, оскільки правова допомога надавалась адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги, є докази сплати таких витрат, що відповідає приписам статей 56, 84 ЦПК України 2004 року.

При цьому посилання на статтю 56 ЦПК України 2004 року безпідставні, оскільки зазначена норма міститься у параграфі 2 Глави 4 Розділу І ЦПК України 2004 року, яка регулює участь у справі інших учасників цивільного процесу, тоді як представник ОСОБА_3 - адвокат Коренга В. А. діяв як її представник згідно зі статтею 38 ЦПК України 2004 року і відноситься до кола осіб, які беруть участь у справі.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення зазначених витрат. При цьому, розмір витрат на правову допомогу, місцевий суд визначив згідно з вимогами частини першої статті 88 ЦПК України 2004 року, врахувавши участь адвоката в судових засіданнях, складання процесуальних документів, представництво в інших органах щодо збору доказів у справі та граничний розмір їх компенсації.

Ураховуючи зазначене, Обєднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що місцевий суд ухвалив судове рішення в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 413 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції в цій частині.

У зв'язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 344/7069/15-ц, провадження № 61-2315св18, прийнятій Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, ВеликоїПалати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу відсутність ухвали суди про допуск особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, у відповідності до частини другої статті 56 ЦПК України 2004 року. Відмова у стягненні витрат, понесених стороною на правову допомогу, з посиланням на те, що судом не постановлено ухвалу про залучення особи, яка надає правову допомогу, до участі у справі, безпідставні, оскільки визначена статтею 56 ЦПК 2004 року особа має інші процесуальні повноваження, ніж та, яка зазначена в статтях 38, 40, 44, ЦПК України 2004 року, і вона відноситься до інших учасників цивільного процесу, а не до осіб, які беруть участь у справі. Крім того, непостановлення судом такої ухвали не може бути підставою для відмови у стягненні судових витрат, які стороною у справі фактично та реально понесено.

Керуючись статтями 400, 403 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 21 січня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації здійснених судових витрат на правову допомогу в сумі 12 094,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник В. А. Стрільчук