Для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за шкоду недостатньо тільки договору про таку відповідальність; роботодавець повинен довести наявність вини працівника (ВС/КЦС, справа № 363/1400/16-ц, 07.02.19)

Фабула судового акта: В цій справі судами було установлено, що відповідач прийнятий на роботу до позивача (ТОВ), на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони та йому доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора. З відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність згідно з умовами якого, працівник, що займає посаду експедитора приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, тощо.

ТОВ в свою чергу, зобов'язалось створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей. Згідно з цим договором працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

Відповідачем в період з серпень 2014 року по серпень 2015 року, при виконанні своїх трудових обов'язків, здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясної продукції. У вказаний період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, відповідно до яких при відвантаженні товару контрагентам встановлювалася нестача м'ясопродукції в різних розмірах. В період з січня 2012 року по серпень 2015 року підприємством прийнято ряд наказів й проведено утримання із заробітної плати відповідача на відшкодування завданої шкоди.

На підставі цих наказів із відповідача утримано грошових коштів на загальну суму: 31 862, 51 грн., але добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду відповідач відмовився, що і стало підставою для позову ТОВ про стягнення з відповідача на свою користь матеріальної шкоди у у розмірі 18 424, 96 грн (з урахуванням уточнень).

Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено. І Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з висновками судів погодився, виходячи з наступного.

Позивачем не було доведено та не підтверджено належними доказами, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, а також те, що позивачем були створені належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено договорами про повну матеріальну відповідальність. Не доведено позивачем також і те, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння відповідної матеріальної шкоди. Пояснення у відповідача з приводу складених актів по факту нестачі продукції не відбиралися, контрольна повірка вагів не проводилася, причини з яких сталася нестача не встановлювалися.

Втім, ст. 130 КЗпП України встановлено, що покладення матеріальної відповідальності на працівника можливе за умови, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Пунктами 1-2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди коли між працівником і підприємством укладено відповідний письмовий договір про таку відповідальність і шкоду заподіяно з їх вини.

Ст. 138 КЗпП України встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: До робіт, що виконуються працівниками, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, відносяться роботи з прийому на зберігання, обробці, зберіганню, відпуску матеріальних цінностей (ВС/КЦС, № 491/961/16-ц, 25.10.18)

Визначальним фактором для розірвання трудового контракту є саме факт порушення його умов, а не вина працівника у порушенні таких (ВС/КЦС № 463/3091/15 від 30.08.2018)

Умови трудового контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством вважаються недійсними (Тернопільський АС № 607/1440/17-ц від 10.07.2017)

ВС/КЦС: Якщо в контракті наявний пункт про звільнення керівника за систематичне невиконання фінансових планів підприємства та показників контракту, його робота оцінюється в КОМПЛЕКСІ (справа № 203/6039/15-ц, 23.01.18)

ВССУ: На сумісника поширюються всі, передбачені законодавством про працю, гарантії, тому його звільнення під час перебування на лікарняному є протизаконним (справа № 199/1258/16-ц, 27.09.17)

Постанова

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 363/1400/16-ц

провадження № 61-2992 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»,відповідач-ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на рішення Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Чіркова Г. Є. від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П., Фінагєєва В. О. від 06 грудня 2017 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству працівником.

Встановив:

В квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - ТОВ «Комплекс Агромарс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству працівником.

Позовна заява мотивована тим, що 10 травня 2011 року, на підставі наказу від 06 травня 2011 року № 416КА-к-п, відповідач прийнятий на роботу до позивача, на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони № 2 транспортного департаменту Гаврилівського птахівничого комплексу та йому доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах встановленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

10 травня 2011 року з відповідачем укладений договір № 83-Е про повну матеріальну відповідальність згідно з умовами якого, працівник, що займає посаду експедитора автоколони № 2 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Згідно пункту 3 даного договору у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства. Пунктом 4 договору передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

В подальшому наказами підприємства від 08 червня 2011 року № 226Ка/к-п-д, від 05 грудня 2011 року № 618/Ка/к-п-д, від 30 грудня 2011 року № 665 Ка/к-п-д та від 27 грудня 2012 року № 599 КА/к-п-д відповідача переводили на посади водія-експедитора автофургону та рефрижератора та 01 січня 2012 року, а також 01 лютого 2014 року між сторонами укладалися аналогічні договори про повну матеріальну відповідальність № 158-Е та № 167-Е.

При виконанні своїх трудових обов'язків в період з серпня 2014 року до серпня 2015 року відповідач неодноразово приймав під особисту матеріальну відповідальність м'ясопродукцію для доставки її в пункти призначення згідно видаткових накладних та накладних на переміщення. Проте, при передачі продукції контрагентам позивача виявлялася її нестача, факт і розмір якої підтверджується відповідними актами прийому-передачі та актами про розбіжності, складеними відповідно до кожної недостачі.

На всіх видаткових накладних є підпис відповідача, який засвідчує факт прийняття товару для перевезення в об'ємі та вигляді зазначеному у видаткових накладних. Також на кожному акті прийому-передачі продукції, якими встановлено що кількість привезеного контрагентам товару менша ніж у видаткових накладних є підпис відповідача, який засвідчує факт згоди відповідача про недовезення ним продукції контрагентам.

Наказом позивача від 26 серпня 2015 року № 824КА/к-з відповідача звільнено з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85.410 державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_1 автоколони № 2 за власним бажання та скасовано суміщення посади експедитора.

Згідно довідки від 03 березня 2016 року № 201 виданою позивачем, станом на 26 серпня 2015 року перед філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» у відповідача по завданим збиткам існує заборгованість у розмірі 39 015,07 грн, яка станом на 03 березня 2016 року не змінилася.

Добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду відповідач відмовляється.

Враховуючи викладене позивач, з урахуванням уточнень, просить суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у вигляді непогашеної суми збитків у розмірі 18 424, 96 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту винних протиправних дій відповідача, якими позивачу заподіяно матеріальної шкоди.

У касаційній скарзі, надісланій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку в грудні 2017 року, ТОВ «Комплекс Агромарс» просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Витрати пов'язані із поданням касаційної скарги покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні позову. Судами не враховано, що відповідачем не дотримувалися умов договорів про повну матеріальну відповідальність, що полягає у його недбайливому ставленні до переданих на збереження матеріальних цінностей, невживанні заходів для попередження збитків, несвоєчасному повідомленні керівництва про обставини, які загрожують збереженню ввірених йому цінностей тощо.

Правом на подачу відзиву на касаційну скаргу відповідач не скористався.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 квітня 2018 року справу передано на розгляд до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Статтею 130 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, зокрема, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Пунктами першим та другим частини першої статті 134 КЗпП України визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Частиною першою статті 137 КЗпП України передбачено, що суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Статтею 138 КЗпП України встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 10 травня 2011 року, на підставі наказу від 06 травня 2011 року № 416КА-к-п, відповідач прийнятий на роботу до позивача, на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони № 2 транспортного департаменту Гаврилівського птахівничого комплексу та йому доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах встановленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

10 травня 2011 року з відповідачем укладений договір № 83-Е про повну матеріальну відповідальність згідно з умовами якого, працівник, що займає посаду експедитора автоколони № 2 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Згідно пункту 3 даного договору у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства. Пунктом 4 договору передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

В подальшому наказами підприємства від 08 червня 2011 року № 226Ка/к-п-д, від 05 грудня 2011 року № 618/Ка/к-п-д, від 30 грудня 2011 року № 665 Ка/к-п-д та від 27 грудня 2012 року № 599 КА/к-п-д відповідача переводили на посади водія-експедитора автофургону та рефрижератора та 01 січня 2012 року, а також 01 лютого 2014 року між сторонами укладалися аналогічні договори про повну матеріальну відповідальність № 158-Е та № 167-Е.

Відповідачем в період з серпень 2014 року по серпень 2015 року, при виконанні своїх трудових обов'язків, здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясної продукції.

У вказаний період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, відповідно до яких при відвантаженні товару контрагентам встановлювалася нестача м'ясопродукції в різних розмірах.

В період з січня 2012 року по серпень 2015 року підприємством прийнято ряд наказів й проведено утримання із заробітної плати відповідача на відшкодування завданої шкоди.

На підставі цих наказів із відповідача утримано грошових коштів на загальну суму: 31 862, 51 грн.

На підставі наказу ТОВ «Комплекс Агромарс» від 26 серпня 2015 року № 824КА/к-з відповідача звільнено із займаної посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85.410 ДНЗ НОМЕР_1 автоколони № 2 за власним бажання та скасовано суміщення посади експедитора.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність відмови у позові, оскільки пояснення у відповідача з приводу складених актів по факту нестачі продукції не відбиралися, контрольна повірка вагів не проводилася, причини з яких сталася нестача не встановлювалися. Позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, а також те, що позивачем були створені належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено договорами про повну матеріальну відповідальність. Разом із цим позивачем також не доведено, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння відповідної матеріальної шкоди.

Доводи касаційної скарги вказаних висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають та фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська