Банк вправі надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям, що надають послуги банку відповідно до укладених договорів, спрямованих на стягнення заборгованості (ВС/КЦС,справа № 712/6137/15-ц, 10.05.18)

Фабула судового акта: Після кризового 2008 року в Україні стала дедалі популярною практика передачі боргів банком третій стороні, - так званим коллекторам, основними функціями яких є стягнення боргів із боржників. Втім, в законодавстві відсутній спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював діяльність «колекторів», хоча проект закону «Про особливості здійснення врегулювання простроченої заборгованості», був, навіть, зареєстрований у Верховній Раді Украни (реєстр. № 6417 від 17.05.17, доопрацьований 11.09.2017). Даним законопроектом пропонувалось запровадити поняття «спеціаліста з врегулювання простроченої заборгованості» та встановити відповідні методи їх діяльності і механізми контролю. Окрім того, пропонувалось запровадити чіткі рамки етичного та професійного спілкування з боржником в процесі повернення заборгованості.

Однак Комітетом з питань правової політики та правосуддя ВР України проект не був підтриманий з наступним висновком: «Допущення у цю сферу «нових спеціалістів» та наділення їх повноваженнями щодо позасудового та позапроцесуального стягнення сумнівних та спірних боргів за цивільно-правовими угодами, може призвести до корупційних правопорушень, масового порушення прав громадян та соціальної напруги у суспільстві».

Незважаючи на це, варто зазначити, що така діяльність прямо не заборонена законом, оскільки, колектор належить до суб’єкта господарювання, який, або виконує відповідне доручення, або, купуючи право вимоги до боржників у кредиторів, фактично набуває статусу нового кредитора.

Судова справа, що пропонується увазі читачів, певним чином стосується зазначеної теми чи, навіть, проблеми.

Отже судами встановлено, що у 2007 році між ПАТ «Укрсоцбанк» (Банк, перший відповідач) та позивачем був укладений договір відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 29 500,00 грн та з кінцевим строком погашення заборгованості – по березень 2008 року. Заочним рішенням районного суду з позивача було стягнуто на користь Банку заборгованість в сумі 27 369,01 грн.

Судами також встановлено, що у 2011 року Банком та ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (другий відповідач, повіренний) був укладений договір доручення, відповідно до умов якого повірений за дорученням Банку прийняв на себе зобов'язання за винагороду здійснювати від імені Банку юридичні та фактичні (не юридичні) дії по стягненню строкової та простроченої заборгованості з боржників довірителя, серед яких, з зв’язку з неповерненням заборгованності значиться і позивач, який просив суд:

- визнати дії Банка незаконними та неправомірними у зв'язку з розголошенням банком відомостей, що становлять банківську таємницю, шляхом передачі персональних даних без письмового дозволу клієнта ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», яка не має процесуальної дієздатності і не є фінансовою установою;

- визнати дії цього Товариства неправомірними та незаконними;

- зобов'язати Банк припинити дії, які порушують права позивача;

- стягнути з Банку на користь позивача збитки в сумі 113 945,46 грн, а саме: 56 972,73 грн - матеріальної шкоди та 56 972,73 грн - моральної шкоди, завдані розголошенням банком відомостей, що становлять банківську таємницю.

Рішенням районного суду, залишенним в силі апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і суд касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду виходив з того, що Банк відповідно до чинного законодавства уклалав договір доручення з ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», якому доручив вчиняти від свого імені дії зі стягнення заборгованості з боржника. Цим договором доручення не змінювався обсяг зобов'язань боржника, а лише доручалось повіреному діяти від імені свого довірителя, тому для виконання цього договору банк і передав інформацію (документи) повіреному про боржника, необхідну для виконання такого доручення.

Отже, банк діяв у межах Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким передбачено, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

Крім того, Верховний Суд зауважив, що законодавством передбачається право банку уповноважувати третіх осіб на представництво його інтересів (передавати свої права та обов'язки за кредитним договором) при наданні послуг банку. Письмовий дозвіл власника конфіденційної інформації у такому разі не потребується, оскільки вказані організації попереджаються про заборону розголошувати конфіденційну інформацію про клієнта та про відповідальність за її витік.

Аналізуйте судовий акт: Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики не припиняє нарахування санкцій за ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017р.)

ВС/КЦС: Кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають (ВС/КЦС від 14.02.2018р., №564/2199/15-ц)

ВСУ: Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

Якщо боржник має декілька поручителів, і укладено окремі договори поруки, то кредитор стягує борг з кожного поручителя окремо враховуючи правосуб’єктність за відповідним видом судочинства (ВСУ від 1 березня 2017р., № 6-923цс16)

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 712/6137/15-ц

провадження № 61-5795св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 11 лютого 2016 року у складі головуючого судді Скляренко В. М. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2016 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (далі - ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М») про захист прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що 19 березня 2007 року між нею та Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 895/03-021-025, за яким позивач отримала кредит на суму 29 500,00 грн з кінцевим строком погашення - 17 березня 2008 року. У зв'язку з порушенням умов договору, заочними рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2008 року з неї було стягнуто 27 369,01 грн заборгованості та судові втрати.

Згідно з виконавчим листом Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 вересня 2008 року № 2-1609, виданим на виконання вказаного рішення суду, банк є стягувачем у виконавчому провадженні та ініціатором винесення державним виконавцем постанов про оголошення розшуку її автомобіля.

Зазначала, що ПАТ «Укрсоцбанк» в порушення вимог чинного законодавства здійснив незаконні та неправомірні дії, які полягали у розголошенні банком персональних даних та зазначених відомостей про клієнта і його кредитні правовідносини відповідачу ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» якому було продано право стягнення заборгованості.

Станом на сьогоднішній день повернення боргу від неї вимагає як ПАТ «Укрсоцбанк», так і ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М».

Крім того, ОСОБА_3 зазначила, що заборгованість у виконавчому листі становить 27 369,01 грн, а відповідачі вимагають від неї сплати заборгованості в сумі 56 972,73 грн, що нічим не підтверджено. Рішень судів про стягнення з неї такої суми не існує. Це значно та безпідставно збільшує її відповідальність, принижує честь та гідність особи - позичальника, а також спричиняє душевний біль і страждання, оскільки від незаконних дій відповідачів неможливо уникнути при спілкуванні.

У результаті розголошення ПАТ «Укрсоцбанк» зазначених відомостей їй заподіяні значні моральні та матеріальні збитки, які складають 113 945,00 грн, з яких:

56 972,73 грн - відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з незаконним збільшенням її відповідальності, що незаконно вимагають обидві юридичні особи;

56 972,73 грн - відшкодування моральної шкоди, що підтверджується здійсненням психологічного тиску, збільшенням відповідальності позивача та призводить до нервових стресів, душевних страждань.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила визнати дії ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними та неправомірними у зв'язку з розголошенням банком відомостей, що становлять банківську таємницю, шляхом передачі персональних даних без письмового дозволу клієнта - ОСОБА_3 про її правовідносини з ПАТ «Укрсоцбанк» іншій особі, а саме ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», яка не має процесуальної дієздатності і не є фінансовою установою; визнати дії ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» неправомірними та незаконними щодо отримання права стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2007 року

№ 895/03-021-025; зобов'язати ПАТ «Укрсоцбанк» припинити дії, які порушують права позивача, а саме: зобов'язати припинити вимагати повернення боргу в розмірі 56 972,73 грн за договором відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025, оскільки такого боргу не існує; зобов'язати ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» припинити дії, які порушують права позивача, а саме зобов'язати припинити вимагати повернення боргу в розмірі 56 972,73 грн за договором відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025; стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь позивача збитки в сумі 113 945,46 грн, а саме: 56 972,73 грн - матеріальної шкоди та 56 972,73 грн - моральної шкоди, завдані розголошенням банком відомостей, що становлять банківську таємницю.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ПАТ «Уксоцбанк», надаючи ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» інформацію щодо боржника ОСОБА_3, діяв у межах договору доручення від 23 вересня 2011 року та договору про надання послуг щодо стягнення заборгованості від 01 серпня 2014 року № 5100008960, які на даний час є чинними. Такі дії відповідачів вчинені виключно в межах вищевказаних чинних договорів та законодавства і не можуть бути визнані розголошенням персональних даних клієнта - ОСОБА_3, оскільки інформація про заборгованість позивача за кредитним договором не є відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статті 1076 ЦК України банківською таємницею.

Крім того, суд зазначав, що наявність судового рішення у справі № 2-1609/08 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, яким стягнуто з неї на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії

від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025 в сумі 27 369,01 грн та судові витрати, не припиняє правовідносини сторін і ПАТ «Укрсоцбанк» має право на отримання від боржника процентів та штрафних санкцій, отже, такі вимоги є законними та не порушують прав позивача.

Також суд зазначив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк» на її користь матеріальної шкоди та моральної шкоди, оскільки в судовому засіданні не було встановлено, що така шкода була завдана позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У травні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній дозвіл боржника на розголошення відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк» персональних даних позивача, інформації про його рахунки та іншу конфіденційну інформацію, яка стосується виключно правовідносин між банком та клієнтом. Крім того, зазначає, що ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» не має право надавати послуги банку, оскільки до діяльності банку не входить такі види її як: колекторські послуги, здійснення примусового стягнення, перевірка майнового стану позичальника, визначення суми заборгованості або її відсутність, складання та надання фінансових документів чи надсилання вимог про виконання рішення суду, таким чином такі дії передбачають розголошення банківської таємниці. Також зазначає, що сума заборгованості, визначена відповідачем, не підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 24 травня 2017 року призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано Верховному Суду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що 19 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 895/03-021-025, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 29 500,00 грн та з кінцевим строком погашення заборгованості - не пізніше 17 березня 2008 року.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025 в сумі 27 369,01 грн та судові витрати (а. с. 118).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті

1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 525 526 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Таким чином, у силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599-601 604-609 ЦК України, зокрема у статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відсутність реального і своєчасного виконання зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.

23 вересня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (довіритель) та ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (повірений) укладено договір доручення, відповідно до умов якого повірений за дорученням довірителя прийняв на себе зобов'язання за винагороду здійснювати відімені довірителя юридичні та фактичні (не юридичні) дії по стягненню строкової та простроченої заборгованості з боржників довірителя (а. с. 119).

У пункті 1.1 вказаного договору перелічені всі можливі юридичні дії по стягненню заборгованості, які може вчиняти повірений за даним договором.

Перелік боржників, за яким доручається вчинення дій зі стягнення заборгованості, сума заборгованості та інші дані, необхідні для виконання доручення, зазначаються в Реєстрі Боржників, який надається довірителем за формою, встановленою в додатку № 1 до цього договору.

Реєстри Боржників надаються повіреному за рішенням довірителя в строки та в кількості боржників, визначених самим довірителем (пункт 3.1 договору).

Згідно з пунктом 3.3 договору від 23 вересня 2011 року для проведення судової процедури стягнення заборгованості довіритель за вимогою повіреного протягом

20 робочих днів з дня отримання такої вимоги надає повіреному наступні документи: довіреність на визначених повіреним співробітників без права передоручення із переліком відповідних повноважень, передбачених чинним законодавством України, достатніх для представництва інтересів довірителя в судових й інших органах, з метою виконання цього договору; договір про надання кредиту, укладений між кредитором і боржником, з усіма додатками і доповненнями (засвідчена довірителем копія); договори, що забезпечують виконання зобов'язання за договором про надання кредиту (порука, застава, тощо) (засвідчені довірителем копії); виписки за рахунками боржника (за виключенням випадків технічної неможливості надання такої інформації); засвідчені довірителем копії письмових претензій від імені довірителя (у випадках дострокового стягнення - вимога до боржника про дострокове погашення кредиту) (за наявності); розрахунок заборгованості; копії документів, що засвідчують особу, пред'явлених боржником при отриманні кредиту (копії паспортних даних та ін.); копії установчих документів довірителя, у тому числі свідоцтво про його державну реєстрацію, а також копії ліцензій.

Пунктом 10.1 указаного договору передбачено, що умови даного договору, доповнень до нього, а також інформація, що стала відомою сторонам під час виконання цього договору, є суворо конфіденційними і не підлягають розголошенню. Інформація визнається конфіденційною і не підлягає розголошенню, коли вона стосується прав, інтересів або ділової репутації кожного із сторін цього договору, боржників, або особи, від якої до довірителя перейшло право вимоги від боржників погашення заборгованості.

Згідно з письмовою вимогою від 08 лютого 2013 року вих. № 126/11/69 ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» звернулося до ОСОБА_3 із вимогою сплатити ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025 в сумі 51 563,11 грн та повідомив, що ПАТ «Укрсоцбанк» передав ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» права стягнення заборгованості (а. с. 11).

Згідно з листом від 04 квітня 2014 року вих. № 08.54-86/37-2937, направленим на адресу позивача, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до ОСОБА_3 із вимогою сплатити заборгованість за вказаним вище кредитним договором в сумі 56 972,73 грн та повідомив, що передав права стягнення заборгованості колекторській компанії -

ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (договір доручення від 23 вересня 2011 року № 4700000208). Також повідомив, що договірні відносини позивача залишаються з банком, тому вона повинна їх виконувати та здійснювати платежі на рахунок, зазначений у кредитному договорі (а. с. 9).

Листом від 30 травня 2014 року вих. № 17-290/96-7782, ПАТ «Укрсоцбанк» ще раз повідомив позивача, що листом від 04 квітня 2014 року за № 08.54-86/37-2937 банк надав їй роз'яснення щодо права стягнення існуючої заборгованості за її кредитними зобов'язаннями представниками ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (а. с. 10).

01 серпня 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» укладено договір про надання послуг щодо стягнення заборгованості № 5100008960, відповідно до умов якого виконавець за дорученням замовника прийняв на себе зобов'язання надавати замовнику послуги, які полягають у здійсненні від імені замовника юридичних та фактичних дій по стягненню заборгованості з боржників замовника та/або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги (а. с. 29-39).

Пунктом 1.1.1 вказаного договору передбачено, що юридичними діями по стягненню заборгованості, які вчиняє виконавець за даним договором є: складання, підписання та подання до суду (у т. ч. третейського) позовних заяв щодо стягнення заборгованості з боржників; складання, підписання та подання до суду заяв про забезпечення позовів; складання, підписання та подання апеляційних та/або касаційних скарг; участь у судових засіданнях судів загальної юрисдикції, господарських судів, у тому числі в процесі банкрутства; збирання та подання необхідних для розгляду справи доказів в строки (терміни), встановлені чинним законодавством України, судом загальної юрисдикції або регламентом третейського суду; надання письмових та усних пояснень, клопотань, заперечень необхідних для належного захисту прав та інтересів замовника в ході судового розгляду справи; вчинення будь-яких інших дій необхідних для винесення судом рішення на користь замовника; отримання копій рішень судів, виконавчих документів; пред'явлення виконавчих листів до виконання відповідного підрозділу Державної виконавчої служби України; представництво прав та інтересів замовника в органах Державної виконавчої служби України в ході виконавчого провадження; представництво прав та інтересів замовника на всіх стадіях судового процесу та у виконавчому провадженні у спадкових справах, у справах про банкрутство; вчинення інших юридичних дій, необхідних для повного стягнення заборгованості боржників. Фактичними (не юридичними) діями є: телефонні переговори з боржниками; листування з боржниками; зустрічі з боржниками; забезпечення здійснення реструктуризації заборгованості.

Перелік боржників, за яким доручається вчинення дій зі стягнення заборгованості, сума заборгованості та інші дані, необхідні для виконання доручення, зазначаються в Реєстрі (пункт 1.1.4 договору).

З витягу з Реєстру Боржників від 01 серпня 2014 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 за договором від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025, за яким колекторській компанії - ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» доручено вчинення дій по її стягненню, станом на 01 серпня 2014 року складає 56 972,73 грн.

Листом від 02 лютого 2015 року вих. № 3021 ПАТ «Укрсоцбанк» повторно повідомив ОСОБА_3, що заборгованість за кредитним договором від 19 березня 2007 року № 895/03-021-025 складає 56 972,73 грн та запропонував програму реструктуризації.

Відповідно до статі 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

За приписами статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтями 10 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Частинами другою та третьою статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

Банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.

За приписами частини першої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта; відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

За правилами частини другої статті 1076 ЦК України у разі розголошення банком відомостей, що містять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та такою протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10 60 212 ЦПК України 2004 року, обґрунтовано виходив з того, що ПАТ «Укрсоцбанк» уклало договір доручення з ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», якому доручило вчиняти від свого імені дії зі стягнення заборгованості з боржника - ОСОБА_3, враховуючи, що договір доручення не змінює обсяг зобов'язань боржника, а лише доручає повіреному діяти від імені свого довірителя, тому для виконання цього договору банк і передав інформацію (документи) повіреному про боржника, необхідну для виконання такого доручення, отже, банк діяв у межах Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким передбачено, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

Доводи заявника у касаційній скарзі стосовно того, що відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк» розголошено персональні дані позивача, зокрема інформацію про її рахунки та іншу конфіденційну інформацію, яка стосується виключно правовідносин між банком та клієнтом, не заслуговують на увагу, оскільки законодавством України передбачається право банку уповноважувати третіх осіб на представництво його інтересів (передавати свої права та обов'язки за кредитним договором) при наданні послуг банку. Письмовий дозвіл власника конфіденційної інформації у такому разі не потребується, оскільки вказані організації попереджаються про заборону розголошувати конфіденційну інформацію про клієнта та про відповідальність за її витік.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик