Матеріали перевірки, проведеної правоохоронними органами, не є належними доказами підтвердження договору позики, а розрахунок заборгованості проводиться за курсом НБУ на день ухвалення судом рішення (справа № 303/5407/15-ц, 30.01.18)

Фабула судового акта: Справа, що пропонується увазі читачів, заслуговує на увагу, оскільки містить досить важливі для розуміння договору позики висновки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 6 липня 2011 року вона надав відповідачу у позику грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США, що було еквівалентно 39 861 грн, які останній зобов'язався повернути до 10 липня 2011 року, про що написав розписку.

Крім того, 23 квітня 2009 року відповідач отримав від позивача позику в сумі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., але в письмовій формі договір позики не складали, розписки про отримання коштів відповідач не надав. Проте у серпні 2011 року позивач зверталася із заявою до органу внутрішніх справ про шахрайські дії відносно неї з боку відповідача, і перевіркою встановлено, що відповідач позичав кошти у сумі 19 500 доларів США, про що зазначав у своїх поясненнях.

Щодо висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в цій справі, то вони такі.

Перше, - ВС погодився з рішенням апеляційного суду, яким відмовлено в позові в частині стягнення з відповідача суми позики в розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., наданої за усною домовленістю.

Надаючи оцінку тій обставині, що відповідач підтверджував факт укладення договору позики в своїх поясненнях, наданих до правоохоронних органів, суд зазначив, що в силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник. Посилання позивача на матеріали такої перевірки суд визнав такими, що не є належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 58, 59 ЦПК України 2004 року.

Друге, - ВС зазначив, що апеляційний суд помилково визначив еквівалент суми боргу 5 тис. доларів США у розмірі 39 861 грн, оскільки суд повинен був навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення апеляційним судом рішення у справі, тобто станом на 19 січня 2016 року.

Більш того, ВС змінив рішення апеляційного суду в частині стягнення з відповідача боргу за договором позики в сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, зазначивши еквівалент у сумі 123 200 грн, оскільки за офіційним курсом Національного банку України на 19 січня 2016 року (день ухвалення апеляційним судом рішення) 1 долар США дорівнював 24 грн 64 коп.

При цьому суд касаційної інстанції не вбачав необхідності направляти справу на новий апеляційний розгляд, оскільки вищевказані обставини не є для цього підставами у розумінні статті 411 ЦПК України.

Аналізуйте судовий акт: Особу, яка має боргову розписку без зазначення в ній даних про позикодавця, можна вважати позикодавцем при відсутності доказів, що спростовують зміст боргового документу (Апеляційний суд Одеської області справа № 509/5118/15-ц від13.07.16)

При укладенні договору позики та відібрання розписки від позичальника необхідно правильно зазначати вид валюти, в якій надається така позика (Корольовський районний суд м. Житомира, справа № 296/6252/16-ц від 21.12.2016 р.)

ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Оскільки відповідач не повернув позичені кошти в доларах США, а офіційний курс іноземної валюти значно зріс, курсова різниця є збитками в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 22 ЦК України (Покровський райсуд Дніпропетровської області, № 189/845/15-ц,)

Платіж за валютним кредитом або інше валютне зобов’язання сплачується боржником у гривнях по курсу встановленому на день платежу, якщо інше не передбачено договором (ВСУ від 8 лютого 2017р. у справі № 6-1905цс16)

Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 303/5407/15-ц

провадження № 61-1425 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року у складі колегії суддів: Касьяненко Л. І., Гуля В. В., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 6 липня 2011 року вона надала відповідачу ОСОБА_4 у позику грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США, що було еквівалентно 39 861 грн, які останній зобов'язався повернути до 10 липня 2011 року, про що написав розписку. Проте у визначений домовленістю строк відповідач не повернув позивачу суми позики, тому просила стягнути з нього на свою користь указану суму боргу.

Крім того, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначила, що 23 квітня 2009 року відповідач отримав від неї позику в сумі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., але в письмовій формі договір позики не складали, розписки про отримання коштів відповідач не надав. Проте у серпні 2011 року вона зверталася із заявою до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області про шахрайські дії відносно неї з боку відповідача, і перевіркою встановлено, що ОСОБА_4 позичав у неї кошти у сумі 19 500 доларів США, про що зазначав у своїх поясненнях. У визначені строки, а саме: до 30 квітня та 10 липня 2011 року, боргу не повернув.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 остаточно просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь борг за вказаними договорами позики в загальній сумі 19 500 доларів США, що еквівалентно 155 459 грн 35 коп.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 15 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договорами позики в сумі 155 459 грн 35 коп.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позов доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу за двома договорами позики.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн.

У іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належним чином позовних вимог у частині стягнення суми позики в розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., наданої за усною домовленістю.

У лютому 2016 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яке вона просить скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 9 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення апеляційного суду - зміні - з огляду на таке.

Задовольняючи вищевказаний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із доведеності й обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав, передбачених статтями 525 526 ЦК України, для стягнення з відповідача боргу за двома договорами позики.

Однак із вказаними висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Судом установлено, що 6 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошових коштів у сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, зі строком повернення до 10 липня 2011 року, про що останній написав розписку (а. с. 7). Проте в установлений за домовленістю строк відповідач не повернув позивачу суми позики.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 послалася на те, що 23 квітня 2009 року відповідач отримав від неї позику в сумі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., але в письмовій формі договору позики вони не складали, розписки про отримання коштів відповідач не писав, хоча підтвердив факт укладення цього договору в своїх поясненнях, наданих до правоохоронних органів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 ЦК України).

Виходячи зі змісту частини другої статті 1047 ЦК України підтвердженням укладення договору позики та його умов може слугувати розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Разом із тим згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи з викладеного, правильним, законним та обгрунтованим є висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики в розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., наданої останньому за усною домовленістю, адже в силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, як установив суд, такі докази відсутні. При цьому посилання позивача на те, що перевіркою Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області було встановлено, що ОСОБА_4 позичав у неї кошти, про що зазначав у своїх поясненнях, апеляційний суд правильно вважав такими, що не є належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 58 59 ЦПК України 2004 року, враховуючи, що останній заперечував указані обставини.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 суми позики у розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп.

Висновки апеляційного суду в зазначеній частині позовних вимог є правильними та законними, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем, тому в цій частині рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін згідно зі статтею 410 ЦПК України.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не може погодитися повністю із висновками апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики в сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Таківипадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, ЗакономУкраїни від 16 квітня 1991 року № 959-XII«Про зовнішньоекономічну діяльність», ДекретомКабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗакономУкраїни від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд помилково визначив еквівалент суми боргу 5 тис. доларів США у розмірі 39 861 грн, оскільки суд повинен був навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення апеляційним судом рішення у справі, тобто станом на 19 січня 2016 року.

За офіційним курсом Національного банку України на 19 січня 2016 року (день ухвалення апеляційним судом рішення) 1 долар США дорівнював 24 грн 64 коп.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу у розмірі 5 тис. доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України на день платежу (ухвалення рішення) 123 200 грн.

Хоча позивач у позовній заяві і просила стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 6 липня 2011 року у сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, проте апеляційний суд залишив поза увагою, що позов подано у серпні 2011 року, а апеляційним судом ухвалено рішення в січні 2016 року, тому станом на час ухвалення цього рішення не може бути сума боргу 5 тис. доларів США еквівалентною 39 861 грн, враховуючи значний проміжок часу між зверненням позивача до суду з позовом та ухваленням апеляційним судом рішення, динаміку зростання курсу іноземних валют по відношенню до національної валюти України.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваного рішення апеляційного суду у частині визначеної судом суми боргу в гривнях (еквівалент валюти) та стягнення суми боргу у розмірі 5 тис. доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України на день платежу (ухвалення рішення) 123 200 грн, замість 39 861 грн. При цьому суд касаційної інстанції не вбачає необхідності направляти справу на новий апеляційний розгляд, оскільки вищевказані обставини не є для цього підставами у розумінні статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики в сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, змінити, зазначивши еквівалент у сумі 123 200 грн.

В іншій частині рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г.І. Усик