Обов'язок відкриття стороні захисту доказів, які можуть підтвердити законність проведення НСРД, виникає у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів (ВС ККС справа № 737/838/16-к від 11.05.2021 р.)

Фабула судового акту: У цій справі ВС ККС висловився щодо доводів касаційної скарги засудженого, які ґрунтувалися на тому, що стороні захисту не була відкрита ухвала апеляційного суду, якою було надано дозвіл на проведення негласних слідчих дій (НСРД), при цьому результати таких були покладені на обґрунтування винуватості засудженого.

Осіб було засуджено вироком місцевого суду за ряд злочинів. Матеріалами справи встановлено, що такі, за попередньою змовою, з метою заволодіння майном проникли до будинку потерпілої, де були викриті потерпілою. Один із них, виходячи за межі попередньої домовленості - умисно вбив потерпілу не менш ніж 17 ударами ножа. Після цього засуджені заволоділи її майном, яке не має матеріальної цінності. Після вчиненого - з метою уникнення затримання, засуджені скоїли напад на працівників поліції, внаслідок чого завдали таким різного ступеню тілесних ушкоджень.

Також, вироком місцевого суду засудженим було інкриміновано незаконне проникнення в житло ще однієї, іншої особи – але апеляційна інстанція вирок суду першої інстанції у цій частині змінила: і виправдала засуджених, у зв’язку із недоведеністю їх винуватості у вчиненні злочину. В іншій частині – апеляційний суд залишив вирок без змін.

Один із засуджених, подаючи касаційну скаргу, зазначив ряд підстав, для скасування оскаржуваних судових рішень, та просив призначити справу новий розгляд у суді першої інстанції. Серед цих підстав, особливої уваги варта наступна: засуджений вважав на обґрунтування винуватості покладено результати проведення негласних слідчих дій, хоча всупереч вимогам статті 290 КПК України ухвала апеляційного суду, якою було надано дозвіл на проведення цих дій, не була відкрита стороні захисту.

ВС ККС відхилив цей довід засудженого, та встановив наступне:

- в першу чергу, дійсно - вимоги статті 290 КПК України поширюються не лише на докази, які стосуються предмета доказування, але й на ті матеріали, на підставі яких можна зробити висновок про законність отримання наданих стороною обвинувачення доказів.

- при цьому, режим секретності, застосований до певних рішень або документів, не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку надати їх суду і, відповідно, відкрити стороні захисту, якщо допустимість доказів, отриманих під час слідчих дій, що здійснювалися на підставі цих рішень, ставиться іншими учасниками процесу під сумнів.

- лише та обставина, що документи не були надані після завершення досудового розслідування, а були надані суду під час дослідження доказів, не має вирішального значення для допустимості тих доказів, яких ці документи стосуються, якщо сторона обвинувачення продемонструє, що проявляла належну старанність у розсекреченні цих документів.

Разом із тим, на відміну від доказів, що стосуються предмета доказування, обсяг яких сторона обвинувачення має можливість визначити наперед, характер і обсяг доказів, які стосуються обставин, що не стосуються предмета доказування, але можуть мати значення, наприклад, для з`ясування допустимості чи достовірності наданих сторонами доказів, практично неможливо визначити наперед.

В протилежність інквізиційному процесі, у якому обсяг доказів майже повністю визначається стороною обвинувачення, в змагальному процесі жодна зі сторін не може достеменно передбачити наперед весь хід судового процесу і обсяг доказів, який їй знадобиться для обстоювання своєї позиції. Враховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав і самостійно обирають стратегію і тактику ведення справи, у тому числі тактику спростування доказів, наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.

Таким чином, сторона, у володінні якої знаходяться докази, які обґрунтовують допустимість інших наданих доказів, приймає рішення про необхідність їх надання суду лише у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів на тих чи інших підставах. У такому разі у сторони, яка надала спірний доказ, виникає обов`язок довести його допустимість, надавши інші докази, і, відповідно, як умова надання доказу - обов`язок відкрити їх іншій стороні. У той же час суд, що розглядає справу, має забезпечити стороні можливість підготувати свою позицію щодо наданого доказу, який не був відкритий стороні на більш ранніх стадіях провадження.

Отже, у цій справі, оскільки сторона захисту не порушувала питання допустимості наданих стороною обвинувачення відомостей, отриманих під час НСРД, на тій підставі, що вони були проведені без відповідного дозволу (аргументи на спростування допустимості цих доказів не заявлялися стороною захисту і в апеляційних скаргах) - тому у сторони обвинувачення не виникало обов`язку довести наявність таких дозволів, а, відповідно, й необхідності перед наданням цих доказів суду відкрити їх стороні захисту відповідно до статті 290 КПК України.

Аналізуйте судовий акт: Суд не може оцінювати у рішенні докази, які не досліджував безпосередньо (ВС/ККС у справі № 489/6110/17 від 03.12.2020 р.).

ОП/ККС: Недотримання процедури передачі кримінального провадження для розслідування іншому органу тягне за собою визнання доказів недопустимими (ОП/ККС у справі № 640/5023/19)

Невідповідність проголошеного тексту вироку і його письмового варіанту в частині обсягу досліджених судом доказів не може свідчити про незначущість такої невідповідності (ККС/ВС у справі № 660/1122/18 від 03 березня 2021 року)

Відсутність постанови про призначення групи прокурорів має наслідком визнання всіх, зібраних під час досудового розслідування, доказів недопустимими (ВС/ККС по справі № 522/11807/18 від 03.03.2021)

Постанова

Іменем України

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 737/838/16-к

провадження № 51-1383 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого Бущенка А.П.,суддів Антонюк Н.О., Голубицького С.С., за участю: секретаря судового засідання Червінської М.П.,засудженогоОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),захисників Яковлева А.Л., Котенка А.П. (в режимі відеоконференції), прокурора Чабанюк Т.В., розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2017 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Києва,

засудженого за частиною 1 статті 162, статтею 348, частиною 4 статті 187 КК, пунктом 6 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України(далі - КК),

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця м. Києва,

засудженого за частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 309, частиною 3 статті 186, статтею 348 КК.

Обставини справи

1. Новозаводський районний суд м. Чернігова вироком від 12 грудня 2017 року засудив ОСОБА_1 за частиною 1 статті 162 ККдо покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за статтею 348 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, за частиною 4 статті 187 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна, за пунктом 6 частини 2статті 115 КК- до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі частини 2 статті 70 ККостаточно - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

2. Цим же вироком суд першої інстанції засудив ОСОБА_2 за частиною 1 статті 162 ККдо покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за частиною 1 статті 309 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за частиною 3 статті 186 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за статтею 348 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, а на підставі частини 1 статті 70 ККостаточно - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

3. Також суд виправдав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною 1 статті 162 ККу зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.

4. Суд визнав доведеним, що 23 березня 2016 року у вечірній час ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_1 з метою заволодіння майном проникли до будинку потерпілої ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 , де були викриті потерпілою. Виходячи за межі попередньої домовленості, ОСОБА_1 умисно вбив потерпілу не менш ніж 17 ударами ножа. Після цього засуджені заволоділи її майном, яке не має матеріальної цінності.

5. У період з 24 по 28 березня 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 незаконно проникли до будинку на АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 .

6. 1 квітня 2016 року близько 13:30 в будинку на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були викриті працівниками правоохоронного органу. Діючи з єдиним умислом, з метою уникнення затримання, достовірно знаючи, що перед ними працівники поліції, маючи умисел на вбивство, засуджені скоїли напад на них, внаслідок чого завдали ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я та тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, ОСОБА_6 - тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, ОСОБА_7 - легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Засуджені не довели злочину до кінця, оскільки досягли мети на втечу.

7. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції змінив: ухвалив вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виправданими за епізодом незаконного проникнення в житло ОСОБА_8 22 березня 2016 року за недоведеністю їх винуватості у вчиненні злочину та зарахував строк попереднього ув`язнення у строк відбуття покарання.

Доводи касаційної скарги

8. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК), просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

9. З приводу засудження за епізодом 23 березня 2016 року засуджений вважає, що:

- на обґрунтування винуватості покладено результати проведення негласних слідчих дій, хоча всупереч вимогам статті 290 КПКухвала апеляційного суду, якою було надано дозвіл на проведення цих дій, не була відкрита стороні захисту;

- під час досудового розслідування, одразу після затримання, він змушений був дати зізнавальні показання під тиском працівників поліції;

- суд прийняв як доказ одяг засуджених, хоча не встановлено, де перебував цей одяг після того, як вибув із володіння засуджених;

- сукупність доказів, надана стороною обвинувачення, не доводить його причетності до вбивства ОСОБА_3 .

10. Щодо засудження за епізодом 1 квітня 2016 року він вважає, що обставини справи не дають підстав для кваліфікації його дій за статтею 348 КК, а мають бути кваліфіковані за частиною 2 статті 121 КК. ОСОБА_1 стверджує, що йому не було відомо, що він завдає ударів працівникам поліції, а також що він не мав умислу на умисне убивство, адже вони з ОСОБА_2 припинили свої дії одразу після того, як отримали можливість утекти.

11. Також він зазначає, що йому не було своєчасно надано захисника, а призначений згодом захисник здійснював одночасно його захист та захист ОСОБА_2 , що за обставин цієї справи суперечило інтересам ОСОБА_1 .

12. Окрім того, він скаржиться на порушення презумпції невинуватості та упередженість суду, який розглядав справу, через публікацію в засобах масової інформації повідомлень, де він та ОСОБА_2 були названі злочинцями.

13. Апеляційний суд при розгляді справи, на думку засудженого, не надав належної оцінки вищевказаним порушенням, а його ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

14. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

15. Засуджений ОСОБА_1 і його захисник та захисник Грекова А.П. підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

16. Прокурор просила Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Оцінка Суду

17. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Щодо відкриття ухвали про надання дозволу на проведення НСРД

18. Суд відхиляє доводи засудженого, які ґрунтуються на тому, що стороні захисту не була відкрита ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 24 березня 2016 року про надання дозволу на проведення негласних слідчих розшукових дій.

19. Суд уже неодноразово звертався до тлумачення різних аспектів застосування положень статті 290 КПК.

20. Зокрема, Суд дійшов висновку, що вимоги цієї статті поширюються не лише на докази, які стосуються предмета доказування, визначеного статтею 91 КПК, але й на ті матеріали, на підставі яких можна зробити висновок про законність отримання наданих стороною обвинувачення доказів. Таким чином, рішення, які стосуються законності проведених слідчих дій, зокрема судові дозволи на втручання у права і свободи особи, також мають бути відкриті стороні захисту.[1]

21. Крім того, Суд вирішив, що режим секретності, застосований до певних рішень або документів, не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку надати їх суду і, відповідно, відкрити стороні захисту, якщо допустимість доказів, отриманих під час слідчих дій, що здійснювалися на підставі цих рішень, ставиться іншими учасниками процесу під сумнів.[2]

22. Суд також дійшов висновку, що лише та обставина, що документи не були надані після завершення досудового розслідування, а були надані суду під час дослідження доказів, не має вирішального значення для допустимості тих доказів, яких ці документи стосуються, якщо сторона обвинувачення продемонструє, що проявляла належну старанність у розсекреченні цих документів.[3]

23. Також Суд зазначив, що після відкриття таких документів стороною обвинувачення стороні захисту у будь-якому разі має бути наданий достатній час і можливості для їх вивчення та підготовки своєї позиції з урахуванням цих документів, і суд має забезпечити таку можливість.[4]

24. Суд зазначає, що відкриття однією стороною доказів іншій стороні є умовою, за якої такі докази можуть бути надані суду. Ця умова забезпечує сторонам достатній час і можливості для підготовки їх позиції. Стосовно сторони захисту, така можливість складає інтегральну частину справедливого судового розгляду, право на який передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Як зазначав Європейський суд з прав людини, гарантії статті 6 § 3 (b) Конвенції також стосуються доступу обвинуваченої особи до матеріалів справи та до відкриття доказів, і у цьому контексті вони пересікаються із принципом рівності сторін та змагального розгляду за статтею 6 § 1.[5]

25. У цій справі питання полягає у тому, чи мала сторона обвинувачення обов`язок відкрити докази, які можуть підтвердити законність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, тобто відповідні ухвали, якими було надано дозвіл на такі дії.

26. Суд зазначає, що, на відміну від доказів, що стосуються предмета доказування, обсяг яких сторона обвинувачення має можливість визначити наперед, виходячи з вимог статті 91 КПКта характеру обвинувачення, характер і обсяг доказів, які стосуються обставин, що не стосуються предмета доказування, але можуть мати значення, наприклад, для з`ясування допустимості чи достовірності наданих сторонами доказів, практично неможливо визначити наперед.

27. В протилежність інквізиційному процесі, у якому обсяг доказів майже повністю визначається стороною обвинувачення, в змагальному процесі жодна зі сторін не може достеменно передбачити наперед весь хід судового процесу і обсяг доказів, який їй знадобиться для обстоювання своєї позиції. Враховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав і самостійно обирають стратегію і тактику ведення справи (статті 22та 26 КПК), у тому числі тактику спростування доказів, наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.

28. Наприклад, у випадку заперечення допустимості слідчих дій у володінні особи Суд зазначав, що для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись наявністю письмового підтвердження такої згоди.[6] Практично неможливо заздалегідь передбачити, чи буде стороною поставлена під сумнів добровільність згоди володільця і які докази знадобляться для доведення добровільності.

29. Також неможливо передбачити, які докази будуть потрібні для спростування заперечення сторони проти допустимості висновку експерта. Сторона може поставити під сумнів компетентність експерта, порядок його призначення, наявність у нього достатньої кваліфікації або досвіду, наявність або достатність матеріалів, на підставі яких здійснено експертне дослідження. Це може вимагати надання додаткових доказів, характер і обсяг яких буде визначений, виходячи з позиції сторони, яка ставить такий висновок під сумнів.

30. Суд вже зазначав, що не може вважатися підставою визнання недопустимим висновку експерта лише той факт, що стороні захисту не були відкриті під час завершення досудового розслідування медичні документи, на підставі яких експерт зробив свої висновки, якщо ця сторона не клопотала про надання доступу до таких документів.[7]

31. З іншого боку, сторони можуть не оспорювати як окремі докази, так навіть й певні обставини, які є предметом судового розгляду (частина 3 статті 349 КПК), що значно скоротить обсяг доказів, які необхідно надати стороні на доведення своєї позиції і, відповідно, виключить необхідність досліджувати їх допустимість.

32. Таким чином, сторона, у володінні якої знаходяться докази, які обґрунтовують допустимість інших наданих доказів, приймає рішення про необхідність їх надання суду лише у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів на тих чи інших підставах. У такому разі у сторони, яка надала спірний доказ, виникає обов`язок довести його допустимість (частина 2 статті 92 КПК), надавши інші докази, і, відповідно, як умова надання доказу - обов`язок відкрити їх іншій стороні.[8]У той же час суд, що розглядає справу, має забезпечити стороні можливість підготувати свою позицію щодо наданого доказу, який не був відкритий стороні на більш ранніх стадіях провадження.

33. Крім того, як зазначав Суд, відповідно до статті 438 КПКсуд касаційної інстанції вправі скасувати або змінити оскаржені судові рішення лише у випадку допущених судами істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Суд не має права скасовувати або змінювати судові рішення, постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із частинами 1 та 3 статті 26 КПКсторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, а суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Також і апеляційний суд відповідно до частини 1 статті 404 КПК переглядає вирок суду першої інстанції в межах питань, винесених на його розгляд сторонами.

34. Як установлено Судом, сторона захисту не порушувала питання допустимості наданих стороною обвинувачення відомостей, отриманих під час негласних слідчих (розшукових) дій, на тій підставі, що вони були проведені без відповідного дозволу. Тому у сторони обвинувачення не виникало обов`язку довести наявність таких дозволів, а, відповідно, й необхідності перед наданням цих доказів суду відкрити їх стороні захисту відповідно до статті 290 КПК. Аргументи на спростування допустимості цих доказів не заявлялися стороною захисту і в апеляційних скаргах.

35. Таким чином, суди попередніх інстанцій, розглянувши лише питання, що були винесені на їх розгляд сторонами, і прийнявши відповідні рішення, повністю дотрималися вимог процесуального закону. Не розглянувши доводів, які сторона захисту на той час не заявляла та про які порушила питання вперше лише в касаційній скарзі, суди діяли у повній відповідності до вимог процесуального закону.

36. Під час розгляду в суді касаційної інстанції сторона захисту не змогла пояснити, які об`єктивні причини чи дії судів попередніх інстанцій завадили їй порушити вказане питання на більш ранніх етапах кримінального провадження.

37. Виходячи з наведеного, Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо порушення права на захист

38. Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 з приводу порушення його права на захист через те, що його та ОСОБА_2 представляв один адвокат.

39. Вимогами КПКне заборонено представництво двох підозрюваних чи обвинувачених одним захисником. Частина 1 статті 46 КПКзабороняє захиснику здійснювати захист особи, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

40. Суд зазначає, що та обставина, що його і ОСОБА_2 представляє один захисник, була відома ОСОБА_1 від самого початку, і у разі, якщо він вважав, що таке становище загрожує його інтересам, він мав змогу відмовитися від захисника і вимагати призначення йому іншого захисника. Проте ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення йому окремого захисника лише в суді апеляційної інстанції, і це клопотання одразу було задоволено.

41. Однак ця обставина автоматично не означає, що в період, коли його і ОСОБА_2 представляв один захисник, право на захист ОСОБА_1 було порушено. У касаційній скарзі він не зазначив, у яких саме аспектах таке представництво зашкодило його інтересам, а матеріали справи не дають підстав вважати, що позиції ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали очевидні суперечності.

Щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 в убивстві ОСОБА_3 .

42. Суд касаційної інстанції є судом права, тому оцінка доказів у справі є завданням насамперед судів попередніх інстанцій. Однак за наявності відповідних доводів сторони у справі Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

43. Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що обвинувачення щодо вбивства ОСОБА_3 не доведено належними доказами. Свій висновок про винуватість засудженого суд першої інстанції обґрунтував сукупністю доказів, зокрема протоколом про результати аудіо- та відеоконтролю особи від 15 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 , висновком експерта № 1079 від 7 квітня 2016 року, відповідно до якого сліди взуття, виявлені поблизу місця вбивства потерпілої, співпадають за загальними та особливими ознаками із взуттям, вилученим у засуджених, висновком експерта № 10-202 від 7 червня 2016 року, відповідно до якого генетичні ознаки слідів крові, виявлених на джинсах ОСОБА_1 , збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_3 . Наведений судом аналіз досліджених доказів не дає Суду підстав ставити під сумнів висновок про те, що їх сукупність доводить причетність засудженого до інкримінованого злочину.

44. Також Суд не має підстав вважати необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо достовірності цих доказів, зокрема речових доказів. В ухвалі апеляційний суд дослідив питання, де саме перебував одяг засуджених після їх доставки в лікарню, та надав вичерпні відповіді щодо того, чому вважав заяви про фальсифікацію доказів безпідставними.

45. Окрім того, Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що одразу після затримання він змушений був дати зізнавальні показання під тиском працівників поліції, адже, приймаючи рішення про винуватість засуджених, суди першої та апеляційної інстанцій не посилались на такі показання, і в матеріалах справи ці показання відсутні.

Щодо кваліфікації замаху на умисне вбивство

46. Сторона захисту ОСОБА_1 посилається на те, що його дії в епізоді 1 квітня 2016 року кваліфіковані неправильно.

47. Суд зазначає, що для визнання винуватим у замаху на вбивство обвинуваченню необхідно довести наявність в обвинуваченого прямого умислу на вчинення закінченого злочину, тобто що обвинувачена особа не лише передбачала можливість спричинення смерті, але й бажала настання саме такого наслідку.[9]

48. При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

49. Згідно із частиною 1 статті 15 ККзамахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

50. Замах виконується виключно з прямим умислом на досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення[10].

51. У цій справі суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 вчинили напад на працівників поліції з метою уникнення свого затримання. Певна сукупність обставин, зокрема знаряддя злочину, кількість ударів, свідчать про те, що вони не могли не передбачати можливість спричинення їх діями смерті і допускали такий наслідок. Водночас суд визнав, що засуджені припинили дії з власної волі, коли досягли своєї мети - отримати можливість втекти і уникнути затримання. Тому хоча характер нападу свідчить про байдуже ставлення засуджених до можливості спричинення смертельних поранень, однак без доведення наміру спричинити саме смерть потерпілим, він доводить лише наявність у них непрямого умислу на вбивство. За таких обставин дії засуджених мають кваліфікуватися залежно від наслідків, які вони спричинили.

52. Суд відхиляє інші доводи касаційної скарги засудженого як необґрунтовані. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду даного кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій Суд не встановив.

53. Таким чином, оскаржені вирок і ухвалу належить змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а касаційну скаргу засудженого - задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2017 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 , а також у порядку частини 2 статті 433 КПКщодо ОСОБА_2 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 зі статті 348 ККна частину 3 статті 345 ККі призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 1 статті 162 ККдо покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за 3 статті 345 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, за частиною 4 статті 187 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю, за пунктом 6 частини 2 статті 115 КК- до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю, а на підставі частини 2 статті 70 ККостаточно - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_2 зі статті 348 ККна частину 3 статті 345 ККі призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за частиною 1 статті 162 ККдо покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за частиною 1 статті 309 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за частиною 3 статті 186 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за частиною 3 статті 345 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, а на підставі частини 1 статті 70 ККостаточно - до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.П. Бущенко Н.О. Антонюк С.С. Голубицький

[1]Постанова від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к (провадження № 13-37кс18), п. 56, https://reyestr.court.gov.ua/Review/79298340

[2]Постанови від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к (провадження № 13-37кс18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/79298340; від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-кс (провадження № 13-43кс19),https://reyestr.court.gov.ua/Review/85174578

[3] Постанова від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-кс (провадження № 13-43кс19),https://reyestr.court.gov.ua/Review/85174578

[4]Постанова від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-кс (провадження № 13-43кс19),https://reyestr.court.gov.ua/Review/85174578

[5] Rowe and Davis v. the United Kingdom[GC], no. 28901/95, § 59, ECHR 2000-II; Leas v. Estonia, no. 59577/08, § 76, 6 March 2012

[6]Постанова від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16-к (провадження № 51-1173км18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/80224144; від 11 березня 2021 року у справі № 225/1016/18 (провадження № 51?4641км20), http://reyestr.court.gov.ua/Review/95574838

[7]Постанова від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/87298256

[8]Постанови від 28 січня 2020 року у справі № 738/329/17 (провадження № 51-1724км19), http://reyestr.court.gov.ua/Review/87365770; від 17 червня 2020 року у справі № 554/6960/18 (провадження № 51?1441км20), http://reyestr.court.gov.ua/Review/89961547; від 08 липня 2020 року у справі № 718/1433/17 (провадження № 51-53км20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/90306338

[9] Постанова Пленуму ВерховногоСуду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життята здоров`я особи», п. 4, https://reyestr.court.gov.ua/Review/77087784

[10] Постанова Верховного Суду від 9 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к (провадження № 51-320км17), Постанова Верховного Суду від 9 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к (провадження № 51-320км17)