Відповідачами у справах про визнання права власності з підстав врати правовстановлюючих документів є особи, які не визнають належності цього права позивачеві у зв’язку з відсутністю в нього відповідного документа (ВС/КГС, 905/494/18,13.05.19)

Фабула судового акта: ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до Комерційного банку про визнання права власності на нежиле приміщення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що банк втратив передані йому на виконання договору іпотеки, дія якого вже припинена, правовстановлюючі документи на вказаний об’єкт нерухомого майна. Як видно з матеріалів справи, неповернення позивачеві зазначених документів було викликане тим, що у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території місцезнаходження регіональної філії банка, останній припинив свою діяльність у м. Донецьк та не мав можливості для вивезення документів на підконтрольну українській владі територію.

Мотивуючи свої вимоги, позивач посилався на ст. 392 ЦК України (щодо визнання права власності в судовому порядку), а саме на втрату правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна внаслідок дії та бездіяльності представників відповідача та неможливістю у зв`язку із цим підтвердити право власності позивача на нерухоме майно у будь-який інший спосіб, аніж за відповідним рішенням суду про визнання права власності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів існування підстав та обставин, необхідних для задоволення позову про визнання права власності, оскільки по-перше, відповідач не ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, а сам позов не містить жодної вимоги саме до відповідача, а по-друге, позивач не доводить неможливість реалізації ним своїх прав, зокрема, наявності будь-яких перешкод та/або обмежень, оскільки відомості про об`єкт спірного нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що може бути підставою для проведення реєстрації правочинів щодо такого майна.

З висновком щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначивши, зокрема, наступне.

- в разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв’язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб’єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачеві у зв’язку з відсутністю в нього відповідного документа;

- обставини втрати та/або неможливості повернення відповідачем правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірного об’єкта нерухомості в зазначеному спорі про визнання права власності, оскільки позивач не довів, що не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об’єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав. Адже,відомості про спірний об'єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачеві.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, само по собі воно не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності (ВС/КГС, справа № 917/927/17, 03.04.18)

Правовідносини щодо реєстрації права власності не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, тому підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства (ВАСУ, справа № 815/618/16, 12.04.17)

Відсутність реєстрації обмеження на майно у відповідному реєстрі не свідчить про відсутність такого обмеження та тягне за собою заборону розпорядження майном, на яке таке накладено (ВСУ від 25.05.2016р. у справі № 6-605 цс16)

СКАСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ НЕРУХОМОГО МАЙНА ПО ПІДРОБЛЕНИМ ДОКУМЕНТАМ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/494/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес РЛ"

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

розглянув у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес РЛ"

на постанову Східного апеляційного господарського суду у складі Гребенюк Н.В. - головуючого, Черноти Л.Ф., Пушай В.І. від 16 січня 2019 року

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес РЛ" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (у подальшому змінене на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") про визнання права власності на нежиле приміщення.

1.2. Позов обґрунтовано наявністю підстав для застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України (щодо визнання права власності в судовому порядку), а саме посиланням на втрату правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна внаслідок дії та бездіяльності представників відповідача та неможливістю у зв`язку із цим підтвердити право власності позивача на нерухоме майно у будь-який інший спосіб, аніж за відповідним рішенням суду про визнання права власності.

2. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1. 26.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес РЛ" (покупець) та ОСОБА_1 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (договір купівлі-продажу), за умовами п.1.1 якого продавець передає у власність покупцю нежиле приміщення №1, загальною площею 58,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (спірне нерухоме майно), а покупець приймає вказане майно і зобов`язується сплатити за нього обговорену грошову суму.

2.2. 18.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес РЛ" (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки №DNH2LON01389/D11, з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку спірне нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Полімер Трейдінг" (позичальник) перед іпотекодержателем за кредитним договором №DNH2LON01389 від 11.07.2012.

2.3. 25.04.2014 на виконання умов договору іпотеки, позивач передав відповідачу відповідно по акту приймання-передачі № DNH2LON01389/DІ1 оригінали наступних документів:

- договір купівлі-продажу від 26.01.2011 спірного об`єкту нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Дубровською О.А. за реєстровим №197 (2 арк.);

- витяг №9535626 від 26.01.2011 з Державного реєстру правочинів щодо реєстрації договору купівлі-продажу від 26.01.2011 спірного об`єкту нерухомого майна (1 арк.);

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії №005977, індексний номер 9235433 від 11.09.2013 на спірний об`єкт нерухомого майна (1 арк.);

- технічний паспорт Міського комунального підприємства Маріупольське бюро технічної інвентаризації" від 29.07.2005 на спірний об`єкт нерухомого майна (6 арк.).

2.4. У подальшому, зазначений договір іпотеки було припинено у відповідності до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", у зв`язку із повним виконанням ТОВ "Полімер Трейдінг" (позичальник) зобов`язань перед відповідачем за кредитним договором, про що листом б/н від 03.03.2017 відповідач повідомив приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Соболєву В . Л . та просив останнього зняти заборону відчуження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та припинити іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкту нерухомого майна.

2.5. Листами № 08/17 від 08.06.2017, №09-08/17 від 09.08.2017 позивач звертався до відповідача із вимогами щодо повернення оригіналів документів, які були передані останньому за актом приймання-передачі від 25.04.2014, у відповідь на які відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території місцезнаходження Регіональної філії "Донецьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", останній припинив свою діяльність у м. Донецьк та не мав можливості для вивезення документів на підконтрольну українській владі територію, з огляду на що, повернення витребуваних документів не вбачається можливим.

2.6. На запит позивача щодо отримання документів, що підтверджують право власності на об`єкти нерухомості, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області повідомило, що приватна нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу Дубровської О.А. була припинена на підставі наказу №115/2 від 16.05.2013 Головного управління юстиції у Донецькій області; архів нотаріальних документів вказаного приватного нотаріуса за 2005-2013 роки залишився у приміщенні Донецького обласного державного нотаріального архіву у м. Донецьку, доступ до якого на теперішній час відсутній, у зв`язку із захопленням представниками незаконних озброєних формувань, з огляду на що, отримання дублікатів договорів купівлі-продажу не представляється можливим (лист №4-16-402 від 13.07.2017).

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням господарського суду Донецької області від 19.06.2018 позовні вимоги задоволено, визнано за позивачем право власності на спірне нерухоме майно.

3.2. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено існування передумов та підстав для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України (визнання права власності у судовому порядку), зокрема, відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення його порушеного права, оскільки оригінали правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно є такими, що були втрачені відповідачем.

3.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

3.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів існування підстав та обставин, необхідних для задоволення позову про визнання права власності, оскільки по-перше, відповідач не ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, а сам позов не містить жодної вимоги саме до відповідача, а по-друге, позивач не доводить неможливість реалізації ним своїх прав, зокрема, наявності будь-яких перешкод та/або обмежень, оскільки відомості про об`єкт спірного нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що може бути підставою для проведення реєстрації правочинів щодо такого майна.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, позивачем подано касаційну скаргу, в якій останній просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 19.06.2018 - залишити в силі.

Аргументи учасників справи

5. Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі

5.1. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням положень матеріального права та зводяться до наступного:

- відповідачу необґрунтовано відновлено строк на апеляційне оскарження рішення, оскільки сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, яку суд надсилав за належною адресою та яка повернулась до суду, у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції;

- висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів порушення, невизнання та/або оспорення відповідачем права власності позивача не відповідають обставинам справи, оскільки саме відповідач втратив правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно;

- судом апеляційної інстанції невірно застосовано положення ст. 392 ЦК України, оскільки позивач обґрунтовував свої вимоги саме обставинами втрати правовстановлюючих документів, які є окремою та самостійною підставою для задоволення позову, поряд із невизнанням, порушенням та/або оспоренням прав;

- висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів втрати правовстановлюючих документів, а також можливості проведення державної реєстрації прав без таких документів за наявності відповідних записів в реєстрі також не відповідають обставинам справи та положенням законодавства;

- судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

6. Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

6.1. Відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив залишити без змін постанову апеляційного господарського суду, оскільки:

- в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача; обставини, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу спірного нерухомого майна також відсутні, як і не встановлено наявності спору між сторонами у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно;

- позивачем не доведено, що правовстановлюючі документи саме втрачено, оскільки неможливість повернення документів обумовлена не їх втратою, а відсутністю можливості доступу до місця зберігання таких документів, у зв`язку з певними об`єктивними причинами, тому відсутні підстави для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог;

- позивач не позбавлений права на проведення державної реєстрації прав без правовстановлюючих документів за наявності відповідних записів в реєстрі.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

7.1. Верховний Суд, враховуючи межі та повноваження суду касаційної інстанції, встановлені ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснивши перегляд судових рішень у справі на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів та вимог касаційної скарги, погоджується із висновками суду апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.

7.2. Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст. 15 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

7.3. З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

7.4. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

7.5. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

7.6. Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючих документів на такий об`єкт.

7.7. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

7.8. За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

7.9. Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

7.10. В разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

7.11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно (іпотека відповідача припинена, заборона відчуження скасована, будь-які інші обтяження відповідача відсутні), як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.

7.12. При цьому, обставини втрати та/або неможливості повернення відповідачем правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірного об`єкту нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав.

7.13. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, як і не доведено того, що відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає у реалізації останнім права на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна.

7.14. Також, Верховний Суд не вбачає порушення норм процесуального права апеляційним господарським судом при поновленні строків на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем копії оскаржуваного рішення до моменту ознайомлення із матеріалами справи, що є передумовою для належної реалізації права на оскарження рішення та, в даному випадку, достатньою підставою для визнання причин пропуску строків поважними у відповідності до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

7.15. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути розглянуті по суті Верховним Судом, оскільки є вимогами про переоцінку доказів і встановлення обставин справи, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.2. За наведених обставин Верховний Суд, з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

9. Щодо судових витрат

9.1. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес РЛ" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у справі №905/494/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.