30.05.2018 | Автор: Олександр Боков
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, тому до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України позовна давність до них не застосовується (ВС/КГС, справа № 904/10673/16,

Фабула судового акта: Ця судова справа заслуговує на увагу з огляду на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформував позицію, що стосується застосування положеннь про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, а саме: позовна давність до них не застосовується.

Верховний Суд, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України).

Заради справедливості слід зазначити, цей висновок не є породженням нового Верховного Суду. Оскільки він повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15.

Отже, рішенням господарського суду позов у даній справ позов задоволено. Витребувано у товариства з   обмеженою   відповідальністю на користь територіальної громади   в   особі   міської ради нежитлове приміщення, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності з порушенням чинного законодавства поза волею міської ради. Як вказали суди, в цьому випадку розпорядження спірним нерухомим майном було можливим лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні міської ради, але ж відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта в матеріалах справи відсутнє.

Верховний Суд, погоджуючись з цими висновками, зазначив, що  у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Враховуючи дещо проблематичний характер цієї справи, варто нагадати, що право власності на спірне нерухоме майно неодноразово реєструвалось встановленим порядком, тобто підтверджувалось органами держави.

Не зайво також звернути увагу на те, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення ЄСПЛ у справах "Лелас проти Хорватії",  "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії"). Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що «особа-суб'єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки» (рішення ЄСПЛ «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» від 24 червня 2003 року.

Між тим, в судовому рішенні не міститься оцінка обставин справи з точки зору наведених судових рішень  Європейського Суду з прав людини.

Аналізуйте судовий акт: Кондикція - це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову (Постанова ВСУ у справі № 6-3090 цс15 від 02 березня 2016р.)

Комунальна нерухомість витребовується у добросовісного набувача, якщо судом визнано недійсним рішення місцевої ради та договір про відчуження цієї нерухомості (ВСУ від 25 січня 2017р. у справі № 3-1533гс16)

Власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними (Пост. ВСУ від 17 грудня 2014р. у справі № №6-140цс).

У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)

Позовна давність для заяв прокурорів також обчислюється з дня, коли прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав позивача або про особу, яка права позивача порушила (Постанова ВСУ від 27 травня 2014р. у справі №5011-32/13806-2012 )

ВС/КЦС: Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником (ВС/КЦС,№ 175/4741/16-ц,29.03.18)

 

                      

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року

м. Київ

Справа №  904/10673/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився  

третьої особи 1 - не з'явився

третьої особи 2 - не з'явився

учасники справи:

позивач - Прокуратура Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Дніпропетровської міської ради,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1. комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради; 2. товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства",

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 10.08.2017

у складі колегії суддів: Науменка І.М. (головуючого), Чус О.В., Кузнецова В.О.

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

від 17.05.2017

у складі судді: Юзікова С.Г.

у справі № 904/10673/16

за позовом Прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Дніпропетровської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради; 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства"

про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

1. Перший заступник прокурора Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради просить витребувати у Відповідача   на користь територіальної громади, в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення   № 190, розташоване за адресою: вул. Радистів, буд. 2 у м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 59265012101).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017   (суддя Юзіков С.Г.) у даній справ позов задоволено. Витребувано у товариства з   обмеженою   відповідальністю "ТУЛС", 03110,   м. Київ, вул. Соломянська, 14, (код 35447191) на користь територіальної громади   в   особі   Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького,75, код ЄДРПОУ 26510514) нежитлове приміщення № 190, розташоване за адресою: вул. Радистів, 2 у м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 59265012101). Стягнуто з товариства з   обмеженою   відповідальністю "ТУЛС" 03110,   м. Київ, вул. Соломянська, 14, (код 35447191) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, реквізити одержувача: МФО 820172, р/р 35217020000291 в ДКСУ в м.Київ, код 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2 067,00 грн. судового збору.

3. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності з порушенням чинного законодавства поза волею Дніпропетровської міської ради, а тому Позивач має право на його витребування у Відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

4. Не погодившись з зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс", звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

5. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 у справі №904/10673/16 залишено без змін. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" залишено без задоволення.

6. На підтвердження зазначеної позиції, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

6.1 У ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна, шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, у тому числі нежитлового приміщення № 190, розташованого за адресою: вул. Радистів, буд. 2 у   м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 59265012101).

6.2 Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІV від 23.10.03р. "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 "Про передачу із спільної власності   територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя".

6.3 Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних   житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003.  

6.4 З урахуванням    статті 128 Цивільного кодексу Української РСР, статей   31, 35 Закону України "Про власність", чинних на час прийняття зазначених рішень, територіальна громада міста набула права власності на об'єкти   нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003.

6.5 Відповідно до пункту 2.1. рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства.

6.6 Наказом комітету Комунальної власності міської ради від 17.02.2004 № 15-КВ затверджено нову редакцію статуту Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 25.02.2004, реєстраційна справа    № 04052092Ю0040072.

6.7 Відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 07.05.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 190, розташованого за адресою: вул. Радистів, 2 у м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 59265012101).

6.8 На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

6.9 06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про визнання банкрутом КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради.

6.10 На час відкриття провадження у справі про банкрутство, рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради в повному обсязі не виконало, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватися на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

6.11 Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі №38/5005/6636/2012 КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.  

6.12 З урахуванням вказаної постанови ліквідатором КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради призначено арбітражного керуючого Барановського О.В., яким спірне нежитлове приміщення   включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано, шляхом проведення товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів,   переможцем яких визначено Компанію з обмеженою відповідальністю "ЕМІНТІА ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛТД".

6.13 На підставі протоколу №23 проведення біржових торгів з купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення   КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради та Компанією з обмеженою відповідальністю "ЕМІНТІА ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛТД" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., зареєстрований у реєстрі за № 817, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.14 Вказане нерухоме майно Компанія з обмеженою відповідальністю "ЕМІНТІА ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛТД" продала за договором купівлі-продажу №1347 від 23.10.2013, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А.  

6.15 Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора, визнано неправомірними дії ліквідатора - арбітражного керуючого Барановського О.В. з включення, серед іншого, до ліквідаційної маси підприємства-банкрута спірного нерухомого майна, продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу спірного нерухомого майна, оформлених протоколом № 23 від 27.12.2012 та  визнано недійсним договір купівлі-продажу № 817 від 10.06.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. з Компанію з обмеженою відповідальністю "ЕМІНТІА ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛТД" з відчуження нежитлового приміщення № 190, розташованого за адресою: вул. Радистів, 2 у м. Дніпро, загальною площею 25,4  м2.

6.16 З урахуванням частини 4 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 є такою, що набрала законної сили.

6.17 Прокурор вважає, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею територіальної громади м. Дніпро, а тому підлягає поверненню у її власність, що і стало причиною спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

7. Не погодившись із вказаними рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" звернулося із касаційною скаргою яка мотивована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

8. Скаржник у скарзі просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 у справі № 904/10673/16 та передати справу на новий розгляд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

9. Прокуратурою Дніпропетровської області подано відзив на касаційну скаргу в якій просить відмовити в її задоволенні з підстав необгрунтованості.

9.1 Прокурор, в судовому засіданні 29.03.2018, заперечив проти задоволення касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Позиція Верховного Суду

10. Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 904/10673/16 Господарського суду Дніпропетровської області за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017; призначено розгляд касаційної скарги на 29.03.2018 об 11 год. 00 хв.

11. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

12. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

          13. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Колегія  суддів перевіривши доводи скаржника зазначає наступне.

15. Суди попередніх інстанцій розглядаючи справу по суті заявлених вимог обґрунтовано застосували до спірних правовідносин норми чинного законодавства.

16. Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

17. За приписами  статті 143 Конституції України і  статті 327 Цивільного кодексу України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

18. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).

19. Згідно частини 1 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

20. За змістом частини 5 статті 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

21. Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

22. При цьому, згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

23. Відповідно до пункту 31 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

24. Згідно приписів статей 321, 319, 658 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

25. Відповідно до  вимог статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.

26. Відповідно до статті 387 Цивільного кодекксу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

27. Приписами статті 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

28. За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

29. Згідно вимог статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

30. Відповідно до вимог чинного законодавства України, норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

31. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

32. Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені Верховним Судом України (постанови від 30.09.2014 по справі №43/440-6/231, від 11.06.2014 по справі №6-52цс14 та від 08.06.2016 по справі   №6-3089ц15).

33. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Судами встановлено, що відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта в матеріалах справи відсутнє.

34. Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

35. Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини 5 статті 12 названого Кодексу презюмується.

36. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який в постановах № 916/2129/15 від 05.10.2016 № 916/2131/15 від 25.01.2017 дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

37. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

38. З урахуванням того, що у справі №38/5005/6637/2012   було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею,       судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлювалися та не доводилися знову з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017.

39. З огляду на викладене, враховуючи те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза її волею, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування майна від відповідача на підставі   статті 388 Цивільного кодексу України.

40. Доводи скаржника про необхідність дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна № 16/9 від 02.03.2011 та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать статті 35 Господарського процесуального кодексу України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмету спору у даній справі.

41. Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на процедуру банкрутств, рішення міської ради № 45/12 від 15.06.2011, № 41/22 від 28.03.2012, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими відповідно до ст. 300 ГПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі.

42. Посилання скаржника на подібну судову практику Вищого господарського суду України у постанові від 11.04.2012 у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

43. Стосовно доводів скаржника щодо не застосування судами попередніх інстанцій частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 Цивільного кодексу України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010.

44. Доводи скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (статті 344 Цивільного кодексу України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15.

45. Доводи скаржника про порушення позивачем вимог частини 9 статті 16 та пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими з огляду на те, що   з позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги частини 9 статті 16 та пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, в даному випадку не застосовуються.

46. Інші доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень і спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

47. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

48. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.  

49. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

50. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

51. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

52. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень були дотримані.  

53. За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду постановлені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає.

54. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 у справі    № 904/10673/16 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 у справі   № 904/10673/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                             В.В. Білоус

Судді                                                                                                          С.В. Жуков

                                                                                                                   Н.Г. Ткаченко

6
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення