Відповідно до законодавства платник податків не несе відповідальність за дії банківських установ щодо подальшого їх перерахування до бюджету (ВС/КАС, справа № 823/1985/17, 07.09.18)

Фабула судового акта: Задовольняючи позов приватного підприємства до обласного управління ДФС про незаконне застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що за спірний період позивачем у повній мірі та своєчасно сплачений ЄСВ, що підтверджується платіжними дорученнями, та звітами щодо нарахування єдиного внеску.

Враховуючи наведені обставини та вимоги п. 22.1, 22.4 ст. 24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-IIІ з врахуванням п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України, суди дійшли висновку, що платник не несе відповідальність за дії банківських установ, щодо подальшого перерахування податків до бюджету, тому відповідне рішення відповідача судом є протиправним та скасовано.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Отже неперерахування ЄСВ з вини банку не є наслідком винних дій платника податку у даній справі, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції та пеня за таке порушення.

Аналізуйте судовий акт: Своєчасне інформування власником платіжної картки банку про списання грошових коштів з його банківського рахунку є обов’язковою умовою повернення банком втрачених коштів (ВССУ у справі № 752/16363/15-ц від 26 жовтня 2016р. )

Несанкціонована споживачем транзакція обумовила визнання дій банку неправомірними, а визнання транзакції нечинною (ВССУ, справа № 6-32775ск15 від 01.02.2016 р.)

Держказначейство затримує перерахування коштів стягувачу під час виконавчого провадження – стягуємо пеню на підставі ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (ВСУ від 5 липня 2017р. у справі № 6-1329цс16)

Перерахування боржником коштів на інших рахунок стягувача ніж той, що зазначений у судовому рішенні, також вважається добровільним виконання цього рішення (ВСУ від 21 грудня 2016р. у справі №3-1421гс16)

Виписки по особовим рахункам, не є належним доказом нікчемності банківського рахунку та вчинених за ним операцій з внесення на рахунок позивача коштів (ухвала ВАСУ від 26.01.2017 р., №К/800/19323/16)

ВС/КАС: Помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законом строк (ВС/КАС № 813/2487/17 від 01.08.2018)

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2018 року

Київ

справа № 823/1985/17

адміністративне провадження №К/9901/50540/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року (судді: Гайдаш В.А.),

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.),

у справі № 823/1985/17

за позовом Приватного підприємства «СпецКріо-Черкаси»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

про визнання протиправним та скасування рішення від 23.09.2017 року № 0044771303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, -

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2017 року Приватне підприємство «СпецКріо-Черкаси» (далі - позивач, ПП «СпецКріо-Черкаси») звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 23.09.2017 року № 0044771303 про застосування штрафних санкцій у сумі 14 144,79 грн та нарахування пені у розмірі 12 384,92 грн за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21.05.2016 року по 16.05.2017 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року позов задоволений, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у Черкаській області від 23.09.2017 року № 0044771303 (арк. справи 155-157, 179-183).

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати судові рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи касаційну скаргу тим, що грошові кошти з ЄСВ за лютий-травень 2015 року так і не були списані з рахунку позивача за його платіжними дорученнями через неплатоспроможність ПАТ «Банк Фінанси та Кредит». При цьому наслідком невиконання установою банку платіжних доручень є їх знаходження (повернення) на рахунок клієнта (позивача), а не зарахування до державного бюджету, тому відсутні підстави вважати, що обов'язок позивача з перерахування ЄСВ є виконаним.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. З огляду на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що за спірний період позивачем у повній мірі та своєчасно сплачений ЄСВ, що підтверджується платіжними дорученнями, та звітами щодо нарахування єдиного внеску, а в розумінні вимог п. 22.1, 22.4 статті 24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-IIІ з врахуванням п. 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, платник не несе відповідальність за дії банківських установ, щодо подальшого перерахування податків до бюджету.

Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 5, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 № 2464-VI окрім іншого передбачено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Згідно до пункту 7 статті 9 Закону № 2464, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно з ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу, загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III).

Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Пунктом 1.30 статті 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону № 2346-ІІІ банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2346-ІІІ днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Вимоги пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III узгоджуються з положеннями пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, згідно з яким за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346-III з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку платник податків не несе відповідальність.

Як встановлено судом, рішенням відповідача від 23 вересня 2017 року № 0044771303 до позивача за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21.05.2016 до 16.05.2017 року застосовані штрафні санкції у сумі 14 144,79 грн та пеня у розмірі 12 384,92 грн.

Однак, як вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи платіжних доручень по сплаті ЄСВ: від 31.05.2016 р. № 1007 - за травень 2016 року, від 30.06.2016 р. №1070 за червень 2016 року, від 29.07.2016 р. №1138 - за липень 2016 року, від 31.08.2016 р. № 1195 - за серпень 2016 року, від 30.09.2016 р. №1252 - за вересень 2016 року, від 31.10.2016 р. № 1319 - за жовтень 2016 року, від 18.11.2016 р. №1353 та від 30.11.2016 р. №1378 - за листопад 2016 року, від 15.12.2016 р. №1407 та від 23.11.2016 р. №1436 - за грудень 2016 року, від 20.01.2017 р. №1473 та від 31.01.2017 №1497 - за січень 2017 року, від 15.02.2017 р. №1525 та від 28.02.2017 р. №1552 - за лютий 2017 року, від 16.03.2017 р. №1577 та від 31.03.2017 р. №1608 - за березень 2017 року, від 11.04.2017 р. №1626, від 14.04.2017 р. №1637 та від 28.04.2017 р. №1660 - квітень 2017 року, від 16.05.2017 р. № 1693 та від 31.05.2017 р. №1724 - за травень 2017 року, позивачем в повній мірі та своєчасно сплачено єдиний соціальний внесок за період з 21.05.2016 року по 16.05.2017 рік. При цьому вони одержані банком АТ «УкрСиббанк» в той же день, яким останні датовані.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що неперерахування ЄСВ з вини банку не є наслідком винних дій платника податку у даній справі, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції та пеня за таке порушення.

При цьому в касаційній скарзі жодним чином такі висновки відповідачем не спростовані, а посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що кошти з ЄСВ за лютий-травень 2015 року не були списані з рахунку позивача за його платіжними дорученнями через неплатоспроможність ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» суд не приймає, оскільки предметом даної справи є несвоєчасна сплата єдиного внеску за інший період, а саме за період з 21.05.2016 до 16.05.2017 року.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 823/1985/17, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко