Правилами дорожнього руху України не передбачено заборону зупинки на тротуарі, що створює перешкоду для руху пішоходів (ВС/КАС,справа № 727/3774/17,28.11.18)

Постановою районного суду, яку залишено без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суди виходили з того, що факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується наявним у матеріалах справи відеозаписом, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з доводами позивача, наведені судові рішення скасував і постановив нове, яким позов задовольнив.

Мотивація ВС/КАС зводиться до наступного, - притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; обєктивна сторона правопорушення; субєкт правопорушення; субєктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

Але Правилами дорожнього руху України не передбачено заборону зупинки на тротуарі, що створює перешкоду для руху пішоходів.

Отже в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не конкретизовано обєктивну сторону правопорушення, а саме, не встановлено, за яке саме порушення правил дорожнього руху позивача притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП України, притягнення позивача до відповідальності за вказаною статтею суперечить вимогам чинного законодавства України.

Аналізуйте судовий акт: Постанова у справі про адміністративне правопорушення ПДР має містити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою такого правопорушення, (Солом'янський районний суд м. Києва, справа № 760/21518/17, 17.10.18)

ВС/КАС: Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (ВС/КАС: № 537/2088/17,15.05.19)

Оскільки поліцейським не задокументовано і не доведено факту порушення позивачем ПДР України, то його вимоги про пред'явлення документів в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб, є неправомірними (ВС/КАС,№ 686/11314/17, 15.03.19)

ВС/КАС:Доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення постанови (ВС/КАС,№216/5226/16-а,18.07.19)

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №727/3774/17

адміністративне провадження №К/9901/23149/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 травня 2017 року (суддя Волошин С.О.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді Граб Л.С., Біла Л.М., Гонтарук В.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до інспектора роти №3 батальйону управління патрульної поліції в м. Чернівці Кіслінгера Едуарда Богдановича, третя особа - управління патрульної поліції в м. Чернівці, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до інспектора роти №3 батальйону управління патрульної поліції в м. Чернівці Кіслінгера Е.Б., в якому просила: скасувати постанову серії АР №402425 про адміністративне правопорушення від 08 квітня 2017 року, якою ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КУпАП) і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 травня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_2 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені рішення судів та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги зазначила, що нею було здійснено вимушену аварійну зупинку у відповідності до вимог п.15.14 ПДР України, однак, інспектор Кіслінгер Е.Б., упереджено ставлячись до позивача, склав стосовно неї постанову про адміністративне правопорушення. Вказала, що в оскаржуваній постанові відповідачем невірно вказано на порушення п.15.10 (д) ПДР України, який регламентує місця, де заборонено стоянку транспортного засобу, в той час як інспектором Кіслінгером Е.Б. визначено дії правопорушника як зупинку транспортного засобу.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надсилав.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 квітня 2017 року інспектором роти №3 батальйону управління патрульної поліції в м. Чернівці Кіслінгером Е. Б. винесено постанову у справі про адміністративне порушення серії АР №402425 відносно ОСОБА_2, згідно якої позивач 08 квітня 2017 року о 15 год. 10 хв., керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz" ML 250 CDI, державний номерний знак НОМЕР_1, у м. Чернівцях по вул. Коцюбинського, 5, здійснила зупинку на тротуарі, чим створила перешкоду для руху пішоходів, та порушила п.п. 15.10 (д) ПДР України.

Вважаючи зазначену постанову незаконною, позивач звернулась із цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується наявним у матеріалах справи відеозаписом.

Проте, колегія суддів не може погодитись із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями частини першої статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Разом з тим, як зазначено у касаційній скарзі постановою серії АР №402425 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п.п.15.10 (Д) ПДР України, оскільки вона здійснила зупинку на тротуарі, чим створила перешкоду для руху пішоходів.

При цьому, п.15.10 ПДР України встановлюється заборона стоянки:

a) у місцях, де заборонена зупинка;

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;

г) ближче 50 м від залізничних переїздів;

ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху;

д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів;

е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства;

є) на газонах.

Згідно з п. 15.9 ПДР України зупинка забороняється:

a) на залізничних переїздах;

б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил);

в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях;

г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі;

ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;

д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м;

е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;

є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють;

ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився;

з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки;

и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Аналіз зазначених положень дає підстави дійти висновку, що ПДР України не передбачено заборону зупинки на тротуарі, що створює перешкоду для руху пішоходів.

З огляду на те, що в постанові про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не конкретизовано об'єктивну сторону правопорушення, а саме, не встановлено, за яке саме порушення правил дорожнього руху позивача притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, притягнення позивача до відповідальності за вказаною статтею суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що невірне зазначення порушення ПДР України не спростовує факту вчинення самого правопорушення, оскільки позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правила зупинки, яке не передбачене ПДР України.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку, що відповідач діяв у спосіб, на підставах та в межах наданих йому повноважень, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України.

На переконання колегії суддів, судами попередніх інстанцій був застосований Закон, який не підлягав застосуванню, а саме - частина перша статті 122 КУпАП, що є наслідком скасування судових рішень.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

Зважаючи на те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів вважає необхідним зазначені судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Постанову серії АР №402425 від 08 квітня 2017 року про застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 гривень скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В .М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду