Договір купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження (запису про іпотеку) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ВС/КАС,справа №826/6071/16, 11.04.18)

Фабула судового акта: В цій справі за позовом особи (іпотекодавець) до приватного нотаріуса, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», про визнання протиправним та скасування запису судами було встановлено, що оскаржуваний реєстраційний запис щодо зміни іпотекодержателя вчинено приватним нотаріусом на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк». Предметом цього договору було речове право на іпотечне майно, зокрема, право вимоги на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором, яке перейшло від продавця (ПАТ «Сведобанк») до покупця (ПАТ «Дельта Банк»).

Приймаючи рішення, суди першої і другої інстанції зайняли протилежні позиції. Якщо окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив, то апеляційний адміністративний суд – відмовив. При цьому він виходив з того, що договір купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження (запису про іпотеку) відповідно до пункту 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (чинного на момент здійснення оскаржуваної реєстраційної дії).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з рішенням останнього, сформувавши правову позицію наступного змісту.

Здійснюючи державну реєстрацію договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором та, відповідно, здійснюючи запис у Державному реєстрі іпотек про новий банк-іпотекодержатель, державний реєстратор діє правомірно і не обмежує право власності іпотекодавця, а, навпаки, гарантує право власності як банків-іпотекодержателів, так і їх вкладників. Підписуючи договір іпотеки, іпотекодавець добровільно погоджується на встановлення особливого порядку розпорядження іпотекодержателем об’єктом іпотеки, беручи при цьому на себе відповідні зобов’язання стосовно виконання умов кредитного договору.

Верховний Суд, обґрунтовуючи своє рішення, зокрема, зазначив, що у ст. 24 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором. За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

Отже в цьому випадку державна реєстрація, яка здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, правомірно внесла зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги. У державного реєстратора були відступні підстави вимагати додатковий правочин (фактично згоду іпотекодавця) про внесення змін до договору іпотеки.

Нажаль, у справі не роглядалась питання щодо підвідомчості цього спору. Між тим, як свідчить практика касаційних судів і ВСУ, спори, що випливають із договірних відносин, не є публічним і мають вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Це підтверджується, наприклад, правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у постановах від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16, від 29 березня 2016 року у справі № 21-5430а15 та від 11 квітня 2017 року у справі №21-3632а16.

Аналізуйте судовий акт Підсудність оскарження дій державного реєстратора: адміністративні суди продовжують розглядати такі спори незважаючи на рішення ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016р. (Окружний адмін. суд м. Києва від 09 вересня 2016р. у справі № 826/11931/16)

Звернення стягнення шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю на підставі рішення суду є неправильним застосуванням ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» (ВСУ від 22 березня 2017р. у справі № 6-2967цс16)

Після припинення обтяження обтяжувач протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру (Справа № 905/2221/16,14.06.17)

Визнання права власності на предмет іпотеки можливий лише у випадку вичерпання усіх позасудових шляхів набуття права власності (№ 916/5073/15 від 17.10.2017)

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року

Київ

справа №826/6071/16

адміністративне провадження №К/9901/25151/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» про визнання протиправним та скасування запису за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П., Твердохліб В.А. від 25 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 7595257) про зміну умов обтяження нерухомого майна (квартири) іпотекою, що належить позивачу на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вчинений 28 грудня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що спірний запис вчинено з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), зокрема, незаконно змінено іпотекодержателя з ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк». Крім того, на думку ОСОБА_2, документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно у спірній ситуації має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу прав вимоги не є підставою для здійсненням приватним нотаріусом спірної реєстраційної дії, оскільки підставою для цього може слугувати лише правочин, що підтверджує перехід права іпотеки до іншої особи, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року та прийняте нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка В.С., третя особа: ПАТ «Дельта банк» відмовлено.

Приймаючи таке рішення апеляційний суд виходив з того, що договір купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження (запису про іпотеку) відповідно до пункту 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (чинного на момент здійснення оскаржуваної реєстраційної дії).

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 жовтня 2017 року.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що апеляційний суд дійшов до неправильного висновку про те, що договір купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження (запису про іпотеку) відповідно до законодавства, чинного на момент вчинення реєстраційної дії.

Від ПАТ «Дельта банк» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якій вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 18 липня 2008 року був укладений кредитний договір № 2706/0708/71-455, відповідно до якого, банк надав позичальнику кредит у розмірі 72000,00 доларів США.

В якості забезпечення кредитного договору у той же день між Банком, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір № 2706/0708/71-455-Z-1, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателя нерухоме майно, а саме, однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2284.

В подальшому між ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником ВАТ «Сведбанк»), як продавцем, та ПАТ «Дельта Банк», як покупцем, 25 травня 2012 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

Відповідно до умов вказаного договору ПАТ «Сведбанк» продало (відступило) права вимоги та передало їх, а ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі й по договору іпотеки № 2706/0708/71-455.

28 грудня 2012 року приватним нотаріусом зареєстровано обтяження в Державному реєстрі іпотек, реєстраційний номер обтяження 7595257, згідно якого, іпотекодержателем належного ОСОБА_2 на праві приватної власності нерухомого майна (квартири) зазначено ПАТ «Дельта Банк».

Про внесення вищезазначеного запису до Державного реєстру ОСОБА_2 стало відомо 05 квітня 2016 року після отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, індексний номер 56652245. Вважаючи дії реєстратора щодо внесення запису до Державного реєстру іпотек неправомірними ОСОБА_2 звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року відповідає, а доводи касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовано законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «;Про іпотеку», постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою (частина друга статті 4 Закону України «Про іпотеку»).

У статті 24 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором. За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

На момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії чинною була постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі - Порядок № 703).

Відповідно до пункту 57 вказаного Порядку № 703 державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою, зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою, анулювання та видача нової заставної, відступлення прав за іпотечним договором або передача заставної, видача дубліката заставної проводяться відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку», цього Порядку.

Пунктом 59 Порядку № 703 встановлено, що для проведення державної реєстрації зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою заявник подає органові державної реєстрації прав документи, що зазначені в пунктах 27 і 28 цього Порядку.

На підставі аналізу пунктів 27-28 Порядку № 703, колегія суддів дійшла до висновку, що документами, які підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, оскаржуваний реєстраційний запис від 28 грудня 2012 року № 7595257 щодо зміни іпотекодержателя вчинено приватним нотаріусом на підставі посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року № 1306.

Предметом даного договору є речове право на іпотечне майно, зокрема, право вимоги на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем (ОСОБА_2) своїх зобов'язань за кредитним договором, яке перейшло від продавця (ПАТ «Сведобанк») до покупця (ПАТ «Дельта Банк»).

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що договір купівлі-продажу прав вимоги є підставою для внесення змін до обтяження (запису про іпотеку) відповідно до пункту 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (чинного на момент здійснення оскаржуваної реєстраційної дії).

Здійснюючи таку державну реєстрацію, уповноважена особа не обмежує право власності іпотекодавця, а навпаки гарантує право власності як банків-іпотекодержателів, так і їх вкладників. Підписуючи договір іпотеки іпотекодавець добровільно погоджується на встановлення особливого порядку розпорядження іпотекодержателем об'єктом іпотеки, беручи при цьому на себе відповідні зобов'язання.

Положення Конституції України щодо власності кореспондують зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів (див. рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005).

У своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема, розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002 визначено, що власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законом. Отже, саме законом може бути встановлений особливий порядок діяльності суб'єктів, об'єктом права власності і тільки закон може встановлювати щодо нього певні обмеження та покладати на таких суб'єктів додаткові обов'язки.

Такі обмеження і обов'язки випливають, як із законів, так і договору, що є категорією цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору.

Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань (див. рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005).

З огляду на це, колегія суддів доходить до висновку, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що державна реєстрація, яка здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, правомірно внесла зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги. Такі дії відповідають пункту 20 Порядку № 703. У державного реєстратора були відступні підстави вимагати додатковий правочин (фактично згоду іпотекодавця) про внесення змін до договору іпотеки.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційний суд при винесенні рішення у даній справі зайняв іншу позицію, ніж суд у справі № 826/5182/16, оскільки в останній було досліджено виключно природу договору купівлі-продажу прав вимоги, а не правомірність дій особи, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна.

На цій підставі колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року слід залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко