При простроченні виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних грошей, нараховуються 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань (ВП ВС, № 910/10156/17, 10.04.18

Фабула судового акта: Позовні вимоги в цій справі зводились до наступного: 29.07.2009 між Київською міською радою (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю (позивач) був укладений договір купівлі-продажу акцій Акціонерного товариства Холдингової компанії "Київміськбуд, на виконання якого позивач сплатив відповідачу повну вартість акцій у розмірі 114 075 598,56 грн. У подальшому, зазначений договір визнаний судом недійсним, у зв'язку з чим правові підстави для утримання і користування сплаченими за договором коштами відпали. Оскільки, відповідач вказану суму коштів так і не повернув, позивач просив стягнути з останнього проценти за користування чужими грошовим коштами в розмірі 65554402,18 грн за період з 24.12.2014 по 15.06.2017.

Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, ця справа була розглянута Великою Палатою Верховного Суду.

Велика Палата не знайшла підстав для відступлення від висновку, наведеного у цьому відношенні в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/2899/14, скасувала судові рішення попередніх інстанцій і стягнула з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю проценти річні за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 9 млн 010 тис грн 61 коп.

Значний теоретичний інтерес представляють висновки Великої Палати, яка вказала на існування двох значень терміна «користування чужими коштами». Перше – це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення грошового зобов’язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Велика Палата дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов’язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема ч. 1 ст. 1048 ЦК України – у правовідносинах, що виникають з договору).

З огляду на зазначене ключовим у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов’язання. До цього моменту можливе нарахування процентів як плати, зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, після цього моменту нараховуються проценти річні відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: Стаття 625 ЦК України (нарахування індексу інфляції та 3% річних) не застосовується при простроченні боржником виплати боргу, сума якого вже підтвердженні рішенням суду (ВСУ від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15)

ВС/КГС: При затримці у виплаті дивідендів застосовується стаття 625 ЦК України, при цьому звернення із вимогою про виплату до емітента НЕ потрібне (ВС/КГС у справі № 910/11316/17 від 17 січня 2018р.)

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

З рішення суду не виникають зобов'язальні правовідносини, а стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами за ст. 536 ЦК унеможливлює застосування ст. 625 ЦК (Постанова ВСУ № 6-2491цс15 від 02.03.2016р.)

За період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати, проте НЕ моральну шкоду (ВСУ від 30 березня 2016 р. у справі № 6-2168цс15 )

ВП ВС: Ст. 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання і поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або законом (ВП ВС, № 758/1303/15-ц, 11.04.18)

ПОСТАНОВА

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10156/17

Провадження № 12-14гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Данішевської В.І.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н. Ю.

та представників:

позивача - Таран О.М.,

відповідача - Безносик А.О.,

третьої особи - не з'явився;

розглянула касаційну скаргу Київської міської ради (далі - Міськрада) на рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року у справі № 910/10156/17 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Новий регіон» до Міськради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКСУ ), про стягнення 58 млн 746 тис. 772 грн 54 коп.

Історія справи

Судові рішення в попередніх справах

Справа № 11/304

1. Заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міськради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон», ТОВ «Компанія «Термінал-Реєстр», ТОВ «Адрем» про:

- визнання недійсним договору № Д-2009/07/29 купівлі-продажу пакета акцій Акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - АТ «ХК «Київміськбуд» ) у кількості 59 910 760 штук, укладеного між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон» 29 липня 2009 року (далі - Договір);

- визнання права власності територіальної громади м. Києва в особі Міськради на 59 910 760 штук простих іменних акцій АТ «ХК«Київміськбуд», що становить 80% його статутного капіталу.

2. 20 жовтня 2010 року Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково: а саме визнав право власності територіальної громади м. Києва на акції АТ «ХК «Київміськбуд». Суд відмовив у позові в частині визнання недійсним Договору з мотивів його нікчемності.

3. Постановою від 18 січня 2011 року суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові та, відповідно, визнав Договір недійсним. У решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

4. 02 березня 2011 року Вищий господарський суд України залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Справа № 910/29514/14

5. У грудні 2014 року ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон» заявило позов до Міськради про стягнення грошових коштів у розмірі 114 млн 075 тис. 598 грн 56 коп. (вартість акцій) та 50 млн 243 тис. 742 грн 50 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2009 року по 23 грудня 2014 року (перший період нарахування процентів).

6. Господарський суд міста Києва рішенням від 24 березня 2015 року позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

7. 22 березня 2017 року апеляційний господарський суд частково скасував рішення місцевого господарського суду, присудивши до стягнення 28 млн 116 тис. 202 грн 28 коп. із заявлених позивачем 50 млн 243 тис. 742 грн 50 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

8. Вищий господарський суд України постановою від 14 червня 2017 року залишив постанову суду апеляційної інстанції без зміни.

Короткий зміст позовних вимог у справі, що є предметом розгляду

9. 21 червня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон» звернулося до суду з позовом до Міськради про стягнення 65 млн 554 тис. 402 грн 18 коп. процентів за період з 24 грудня 2014 року по 15 червня 2017 року (другий період нарахування процентів).

10. У серпні 2017 року позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути 58 млн 746 тис. 772 грн 54 коп. за період з 24 грудня 2014 року по 11 серпня 2017 року шляхом безспірного списання з рахунків ГУ ДКСУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Місцевий господарський суд присудив до стягнення 58 млн 739 тис. 001 грн 85 коп., а в решті позовних вимог відмовив, про що ухвалив 17 серпня 2017 року рішення.

12. Суд апеляційної інстанції постановою від 03 жовтня 2017 року залишив рішення місцевого господарського суду без змін.

13. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані посиланням на таке.

14. Статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. На порушення цієї норми відповідач не повернув сплачені позивачем гроші.

15. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено.

16. Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК .

17. При цьому посилання відповідача на вирішений між сторонами спір у межах справи № 910/29514/14 не може бути підставою для відмови в задоволенні цього позову, оскільки у тій справі заявлений інший період нарахування процентів (перший період), ніж той, що заявлений позивачем наразі (другий період).

18. Висловивши наведену вище позицію, суди здійснили перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми процентів, у зв'язку з чим визнали обґрунтованими позовні вимоги у розмірі 58 млн 739 тис. 001 грн 85 коп.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

19. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати.

20. Ухвалою від 27 листопада 2017 року Вищий господарський суд України прийняв касаційну скаргу Міськради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2017 року у справі № 910/10156/17 до касаційного провадження.

21. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК) викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.

22. Відповідно до положень підпункту 4 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК ( у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23. 03 січня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв касаційну скаргу Міськради до провадження, а 24 січня 2018 року передав справу №910/10156/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що постановлено відповідні ухвали.

24. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду мотивував передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/2899/14. Зазначений висновок полягає в тому, що підстав для застосування аналогії закону (ст. 1048 ЦК) немає, оскільки правовідносини, які випливають із договору позики, та правовідносини, які склалися між сторонами внаслідок безпідставного збереження грошових коштів, не є подібними.

25. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2018 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26. Міськрада цитує підпункти 6.2, 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», у яких зазначено таке: «…підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 1054 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.».

27. Заявник касаційної скарги зазначає, що в рамках справи № 910/29514/14 суди вирішили питання про стягнення з відповідача грошових коштів у порядку реституції - як основної суми, так і процентів за користування чужими коштами, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

28. Заявник також надав суду пояснення щодо виконання ним судового рішення у справі № 910/29514/14. Із вказаних пояснень вбачається, що Міськрада перерахувала присуджені до стягнення у справі № 910/29514/14 суми у жовтні-грудні 2017 року, мотивуючи це тим, що кошти були сплачені лише після закінчення судового розгляду, який тривав понад 3 роки.

Узагальнені доводи позивача

29. У відзиві на касаційну скаргу позивач наголошує, що основний борг відповідачем повернутий позивачу лише у вересні-жовтні 2017 року і що присудження боргу та процентів у рамках справи № 910/29514/14 не перешкоджає стягненню процентів за інший період - з 24 грудня 2014 року по 11 серпня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

30. Судовими рішеннями в попередніх справах встановлено і не заперечується сторонами у справі, що позивач на виконання умов Договору, визнаного згодом недійсним, сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 114 млн. 075 тис. 598 грн 56 коп.

31. Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

32. На порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші.

33. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

34. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

35. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

36. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦКдо відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

37. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

38. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

39. Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

40. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, наведеного у цьому відношенні в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/2899/14.

41. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

42. Довід Міськради про те, що припис частини другою статті 625 ЦК може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, не береться до уваги, бо ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.

43. Довід заявника про те, що в рамках іншої справи - № 910/29514/14 з нього присуджено до стягнення як основну суму, так і процентів за користування чужими коштами, також не береться до уваги, бо в указаній справі стягнуто проценти за інший період.

44. Тому, відповідно до частини другої статті 625 ЦК проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання (114 млн 075 тис. 598 грн 56 коп.) за період, заявлений позивачем, тобто з 24 грудня 2014 року по 11 серпня 2017 року (2 роки і 231 день), в сумі 9 млн 010 тис. 409 грн 61 коп. (114 млн 075 тис. 598 грн 56 коп. х (2+231:365)х3 %:100 %).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з відповідача на користь позивача 9 млн 010 тис. 409 грн 61 коп., а в решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати

46. Згідно з частиною першою статті 129 ГПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, підлягають такому розподілу.

47. Позовні вимоги задоволені частково, а саме у розмірі 15,34 % (9 010 409,6 х100 % :58 746 772,54). А тому судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у пропорційному розмірі - 36 тис. 816 грн 00 коп. слід покласти на Міськраду (240 тис. х 15,34 %:100).

48. Відповідно, судовий збір за розгляд справи в апеляційній та касаційній інстанції у пропорційному розмірі - 467 тис. 318 грн 00 коп. (223 тис. 502 грн 00 коп. (264 тис. х 84,66 %):100 %) та 243 тис. 816 грн 00 коп. (288 тис х 84,66 %):100 %)) слід покласти на ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон».

49. Згідно з частиною 11 статті 129 ГПК у випадку покладення судових витрат на обидві сторони суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

50. У зв'язку з тим, що при розподілі судових витрат на ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон» покладено більшу суму судових витрат, різниця судових витрат у розмірі 430 тис. 502 грн 40 коп. (467 318,40-36 816,00) підлягає стягненню з ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон» на користь Міськради.

51. Керуючись частинами першою, одинадцятою статті 129, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 311 314 315 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі №910/10156/17 скасувати й ухвалити нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код 35920996) проценти річні за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 9 млн 010 тис 409 (дев'ять мільйонів десять тисяч чотириста дев'ять) грн 61 коп.

5. В іншій частині у позові відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код 35920996) на користь Київської міської ради (01044. м. Київ. вул. Хрещатик, буд.36, ідентифікаційний код 22883141) 430 тис 502 (чотириста тридцять тисяч п'ятсот дві) грн 00 коп. судового збору.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач В.І. Данішевська Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко О. Г. Яновська Н. П. Лященко