Передання земельної ділянки, віднесеної, навіть, частково, до територій зелених насаджень загального користування, для будівництва житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить закону (ВП ВС,№ 761/31121/14-ц,12.12.18)

Фабула судового акта: Майже шість років знадобилось судам, щоб приняити у цій справі рішення на рівні Великої Палати Верховного Суду. Але при цьому остаточне рішення у справі прийняте не було, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва ще у січні 2013 року позивався до власників земельної ділянки і Київської міської ради про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення. Позов був мотивований тим, що вказана земельна ділянка знаходиться на території Сирецького гаю, тобто належить до земель природно-заповідного фонду, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Згідно з інформацією Державної екологічної інспекції земельна ділянка знаходиться у парковій зоні, віднесена до земель рекреаційного призначення, на які відповідно до статті 52 Земельного кодексу України поширюються обмеження щодо використання.

Справа розглядалась судами неодноразово, втім, позов прокурора не був задоволений, оскільки «позивач не довів факти віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення».

У травні 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки дійшов висновку що судові рішення оскаржувались з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (абзац 2 ч. 2 ст. 3602 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, якщо

Не прийнявши у справі остаточного рішення, Велика Палата Верховного Суду все ж сформувала правову позицію про те, що передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково (як встановив Апеляційний суд міста Києва) належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення.

ВП ВС, зокрема, зауважила, що до земель рекреаційного призначення належать також і земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст (ст. 51 ЗК України). На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 2 ст. 52 ЗК України у зазначеній редакції).

Постанова ВП ВС у цій справі заслуговує на увагу ще й тому, що в ній міститься досить докладний аналіз правових позицій Верховного Суду України і Верховного Суду, що в тій чи інші мірі стосуються предмету позову.

Аналізуйте судовий акт:Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

Фактичний користувач земельної ділянки, який безпідставно за рахунок її власника зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування, зобов'язаний повернути ці кошти власнику ст. 1212 ЦК України (ВП ВС справа № 629/4628/16-ц, 23.05.18)

Фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще НЕ є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки (ВС/КГС від 15 лютого 2018р. у справі №910/5702/17)

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 761/31121/14-ц

Провадження № 14-218 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д. А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київської міської ради про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення,

за заявою заступника Генерального прокурора України (далі також - заявник) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, постановленої колегією суддів у складі Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Журавель В. І., Хопти С. Ф., Штелик С. П., ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року, постановленої колегією суддів у складі Рубан С. М., Желепи О. В., Кабанченко О. А., та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року, ухваленого суддею Кондратенко О. О. (далі також - заява про перегляд судових рішень).

Учасники справи:

позивач: перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київська міська рада.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2013 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до суду з позовом, в якому просив:

1.1. Визнати незаконним і скасувати рішення VІІ сесії ХХІV скликання Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» (далі - рішення № 326-2/1536) у частині пункту 5 щодо передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 (далі - земельна ділянка).

1.2. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00501, виданий 27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 на підставі рішення № 326-2/1536.

1.3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31 березня 2005 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 651;

1.4. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00672, виданий 23 травня 2005 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2005 року.

1.5. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельної ділянки у Шевченківському районі м. Києва вартістю 633 600,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтував такими обставинами:

2.1. 24 червня 2004 року Київська міська рада на VII сесії XXIV скликання прийняла рішення № 326-2/1536, відповідно до пункту 5 якого затвердила проект відведення та передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку.

2.2. 27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

2.3. 31 березня 2005 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 651, за яким ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 земельну ділянку за 633 600,00 грн.

2.4. Того ж дня Головне управління земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради видало ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.

2.5. Земельна ділянка знаходиться на території Сирецького гаю, тобто належить до земель природно-заповідного фонду, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Згідно з інформацією Державної екологічної інспекції у м. Києві земельна ділянка знаходиться у парковій зоні, віднесена до земель рекреаційного призначення, на які відповідно до статті 52 Земельного кодексу (далі - ЗК) України поширюються обмеження щодо використання.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

3. 8 квітня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував, зокрема, тим, що позивач не довів факти віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, порушення Київською міською радою під час прийняття рішення № 326-2/1536 припису статті 123 ЗК України, а також необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки. Суд вважав, що відповідність закону рішення № 326-2/1536не потребує доказуванню з огляду на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі № 2а-16918/12/2670, якими така відповідність встановлена.

4. 9 липня 2014 року Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 8 квітня 2014 року. Вважав, що адміністративні суди у справі № 2а-16918/12/2670 встановили законність рішення № 326-2/1536, а позивач не довів віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

5. 24 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, в якій рішення суду першої й апеляційної інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтував ухвалу тим, що обґрунтування рішень постановами адміністративних судів у справі № 2а-16918/12/2670 є безпідставним, оскільки цими постановами встановлено факт погодження на отримання земельної ділянки, а предметом доказування у справі № 761/31121/14-ц є встановлення факту зміни її цільового призначення. Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що суди порушили вимоги статті 212 ЦПК України у відповідній редакції, оскільки належним чином не перевірили, не дослідили Генеральний план міста, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, а також не встановили правовий статус земельної ділянки на момент її надання ОСОБА_3

Короткий зміст рішення суду першої інстанції (новий розгляд)

6. 18 грудня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

7. Мотивував рішення так:

7.1. Передання земельної ділянки у власність відбулося з дотриманням вимог законодавства за відсутності правовстановлюючих документів стосовно меж земель території зелених насаджень загального користування (рекреаційних земель).

7.2. Відсутні правові підстави для визнання недійсними рішення № 326-2/1536 та договору купівлі-продажу і для повернення земельної ділянки.

7.3. У задоволенні позовних вимог про скасування державних актів на право приватної власності слід відмовити, оскільки обраний спосіб захисту не відповідає об'єкту порушеного права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)

8. 10 грудня 2015 року Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 18 грудня 2014 року.

9. Мотивував ухвалу так:

9.1. Законність рішення № 326-2/1536 підтверджена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2013 року у справі № 2а/16918/12/2670.

9.2. Земельна ділянка за функціональним призначенням частково належить до території зелених насаджень загального користування, а частково - до території житлової садибної забудови на підставі Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

9.3. Наявність на земельній ділянці зелених насаджень не дає підстав для висновку, що вона у встановленому законом порядку була віднесена до земель рекреаційного призначення.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції (новий розгляд)

10. 30 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року.

11. Суд касаційної інстанції вказав, що на землях рекреаційного призначення відповідно до статті 52 ЗК України та пункту 10.4 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування міських та сільських поселень» забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

12. Вважав, що наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатньою для погодження проекту відведення земельної ділянки. Останній не потребує подальшого погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року № 632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення), до його повноважень належить погодження проектів відведення земельних ділянок.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення

13. У листопаді 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, в якій просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Короткий зміст ухвали Верховного Суду

14. 10 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

15. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 3602 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

16. Підпункт 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ передбачає, що якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17. Враховуючи те, що заявник оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів, заява про перегляд судових рішень згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України. А тому справа на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ має розглядатися Великою Палатою Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала заяву

18. Заява про перегляд судових рішень подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 19 20 21 51 52 83 ЗК України, що спричинило ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також через невідповідність судових рішень, ухвалених у справі, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

19. Заявник вказує, що земельна ділянка до прийняття рішення № 326-2/1536 належала до території зелених насаджень загального користування - скверу на АДРЕСА_1. А тому її передання у приватну власність суперечить приписам статей 51, 52 і 83 ЗК України, що підтверджують:

19.1. Висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 26 вересня 2003 року № 19-2501 про те, що за містобудівною характеристикою земельна ділянка перебуває у зеленій зоні;

19.2. Інформація з Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві від 15 вересня 2004 року № 08-8-20/5431, надана за результатами проведеного обстеження зелених насаджень на АДРЕСА_1, і виданий Комунальним підприємством з утримання зелених насаджень Шевченківського району акт від 15 жовтня 2003 року № 296-П, згідно з яким земельна ділянка розташована у зеленій зоні, в її межах перебувають 600 кв. м газону звичайного, а також зелені насадження у кількості 26 дерев: 18 дерев каштана кінського, 2 дерева граба звичайного та 6 дерев липи;

19.3. Звіт державної статистичної форми № 6-зем, в якому вказано, що земельна ділянка до її передання у приватну власність належала до категорії земель зелених насаджень загального користування (парки, сади, сквери, бульвари тощо, які не віднесені до категорії лісів) (графа «56»), а після її передання ОСОБА_3 стала належати до земель під забудовою (графа «35»);

19.4. Витяг з чергового кадастрового плану м. Києва, який ведеться з 1995 року;

19.5. Витяг з містобудівного кадастру Києва та фрагменти схем Генерального плану м. Києва на період до 2020 року;

19.6. Інформація з міського земельного кадастру та картографічних даних технічного звіту зі встановлення зовнішніх меж землекористування кварталу 91009, обмеженого вулицями Академіка Щусєва, Ризькою, Південно-Західною залізницею та кварталами 91050, 91052, 91053, 91054 у Шевченківському районі м. Києва, затвердженого 5 грудня 1996 року (станом на 2001 рік земельна ділянка розташована у межах іншої ділянки з обліковим кодом 91:009:014 площею 80 971,22 кв. м, яка належить до земель зеленої зони міста Києва й обліковувалась за державним комунальним підприємством з експлуатації зелених насаджень).

20. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 16 вересня 2015 року у справі № 6-16192св15, від 23 липня 2015 року у справі № 6-8179св15, від 17 червня 2015 року у справі № 6-10385св15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 469/831/14-ц, від 18 жовтня 2017 року у справі № 359/11143/15-ц, від 13 вересня 2017 року у справі № 280/234/15-ц, Вищого господарського суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 915/2046/15, а також Верховного Суду України від 14 травня 2014 року у справі № 6-35цс14 та від 8 квітня 2015 року у справі № 6-32цс14.

(2) Позиція інших учасників справи

21. ОСОБА_4 подав заперечення на заяву про перегляд судових рішень:

21.1. Вказує, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалами від 28 січня 2015 року у справі №6-42397св14, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-686св15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-11868св15, від 10 червня 2015 року у справі № 644296св14, а Верховний Суд України постановою від 20 січня 2016 року у справі № 6-1971цс15 відмовили прокурору у задоволенні позову з тотожним предметом спору, визнавши законними рішення № 326-2/1536.

21.2. Стверджує, що Київська міська рада, приймаючи рішення № 326-2/1536, розпорядилась земельною ділянкою державної, а не комунальної власності. Повноваження для такого розпорядження передбачені пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на дату прийняття рішення № 326-2/1536).

21.3. Вважає необґрунтованими аргументи прокурора щодо належності земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, оскільки згідно з державною статистичною звітністю (форма 6-зем) земельна ділянка до моменту її відведення ОСОБА_3 належала до «забудовних земель» зі складом угідь «землі зелених насаджень загального користування».

22. Інші учасники справи пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів заявника та висновків судів

(1.1) Щодо заявлених підстав для перегляду судових рішень

23. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у вказаній редакції підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

(1.1.1) Стосовно неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

24. Обґрунтовуючи неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 19 20 21 51 52 83 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник навів судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 16 вересня 2015 року у справі № 6-16192св15, від 23 липня 2015 року у справі № 6-8179св15, від 17 червня 2015 року у справі № 6-10385св15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 469/831/14-ц, від 18 жовтня 2017 року у справі № 359/11143/15-ц, від 13 вересня 2017 року у справі № 280/234/15-ц, а також Вищого господарського суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 915/2046/15.

25. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

26. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

27. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у наданій для порівняння ухвалі від 23 липня 2015 року у справі № 6-8179св15 дійшов висновку, що не могла передаватись у приватну власністьземельна ділянка, яка була відчужена за рішенням органу місцевого самоврядування відповідачу, оскільки згідно з генеральним планом населеного пункту вона віднесена до територій зелених насаджень загального користування (парки, сквери). Тому суд, керуючись статтями 19, 20, 21, 51, 52 і 83 ЗК України, вважав, що є правові підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення міської ради та витребування відповідної земельної ділянки у добросовісного набувача.

28. Натомість, у справі № 761/31121/14-ц Апеляційний суд міста Києва в ухвалі від 10 грудня 2015 року, встановивши належність земельної ділянки за функціональним призначенням частково до території зелених насаджень загального користування та частково до території житлової садибної забудови, інакше застосував приписи статті 52 ЗК України. Зокрема, апеляційний суд вважав, що передання органом місцевого самоврядування у власність земельної ділянки, яка частково належить до території зелених насаджень загального користування, не суперечить обмеженням щодо використання земель рекреаційного призначення, встановленим статтею 52 ЗК України. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справи, залишаючи ухвалою від 30 листопада 2016 року без змін рішення судів у цій справі, погодився з висновками апеляційного суду щодо застосування норм матеріального права та вважав, що суди правильно застосували приписи статей 20, 21, 51 і 52 ЗК України.

29. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права про передання частини території зелених насаджень загального користування (парки, сквери) для будівництва й обслуговування жилого будинку, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

30. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення ОСОБА_4 про відповідність рішень судів у цій справі судовій практиці в інших справах, оскільки для підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права достатньо встановити такий факт хоча би в одному судовому рішенні, наданому заявником для порівняння.

31. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі рекреаційного призначення (стаття 19 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

32. До земель рекреаційного призначення належать, зокрема, земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст (стаття 51 ЗК України).

33. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга стаття 52 ЗК України у зазначеній редакції).

34. Отже, передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково (як встановив Апеляційний суд міста Києва в ухвалі від 10 грудня 2015 року) належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення.

35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що інші судові рішення, надані заявником, не можуть слугувати прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 19 20 21 51 52 83 ЗК України, оскільки предмет позову, обставини справ, в яких були ухвалені ці рішення, та правове регулювання відрізняються від предмету позову, обставин і правового регулювання у справі, рішення в якій переглядаються:

35.1. Вищий господарський суд України у наданій для порівняння постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 915/2046/15 дійшов висновку про те, що рішення органу місцевого самоврядування про відведення та надання в оренду земельних ділянок не відповідає вимогам статей 135-139 ЗК України, оскільки земельна ділянка була передана в оренду без проведення земельних торгів.

35.2. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних, постановляючи 13 вересня 2017 року ухвалу у справі № 280/234/15-ц, вказав, що накази Держземагентства у Житомирській області про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не відповідають вимогам земельного законодавства, оскільки ними фактично змінене цільове призначення з лісогосподарського на сільськогосподарське. Тому земельні ділянки лісового фонду були вилучені у лісогосподарських підприємств з порушенням встановленого законом порядку, тобто без згоди Кабінету Міністрів України.

35.3. У наданій для порівняння ухвалі від 18 жовтня 2017 року у справі № 359/11143/15-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що земельні ділянки вибули з власності держави на підставі розпорядження Вишеньківської сільської ради, прийнятого з перевищенням наданих законом повноважень і всупереч вимогам законодавства. Вказаний висновок обґрунтований тим, що відповідні земельні ділянки належать до земель водного фонду та були незаконно передані у приватну власність для ведення садівництва, оскільки їхнє цільове призначення з порушенням вимог статті 20 ЗК України було змінене на землі сільськогосподарського призначення.

35.4. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвалу від 25 жовтня 2017 року у справі № 469/831/14-ц, вказав, що районна державна адміністрація не мала повноважень на розпорядженняземельною ділянкою державного лісового фонду. Тому порушене право державної власності має бути захищеним шляхом визнання незаконними розпоряджень щодо передання цієї ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та повернення відповідної земельної ділянки у власність держави.

35.5. У наданій для порівняння ухвалі від 17 червня 2015 року у справі № 6-10385св15 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що міська рада всупереч Генеральному плану міста Черкаси, без містобудівного обґрунтування щодо можливості зміни цільового призначення земельної ділянки, передбаченого статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» і пунктами 1.1-1.4 ДБН Б. 1.1-4-2002, ухвалила рішення, яким незаконно передала у приватну власність земельну ділянку, віднесену генеральним планом населеного пункту до територій зелених насаджень загального користування (парки, сквери), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

35.6. Аналогічними приписами керувався суд у справі № 6-16192св15. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвалу від 16 вересня 2015 року у цій справі, підтримав висновок апеляційного суду про те, що відповідно до дослідженого генерального плану земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування (парки, сквери), розміщення житлових будинків на якій не передбачено. З огляду на викладене, рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у власність було прийняте з порушенням чинного законодавства.

36. В останніх двох справах за схожих зі справою, рішення в якій переглядаються,обставин суди для вирішення спору застосували інші норми матеріального права, аніж ті, якими обґрунтовані судові рішення у справі № 761/31121/14-ц. А тому ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 16 вересня 2015 року у справі № 6-16192св15 і від 17 червня 2015 року у справі № 6-10385св15 також не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

37. З огляду на вказане немає підстав для висновку, що у наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 16 вересня 2015 року у справі № 6-16192св15, від 17 червня 2015 року у справі № 6-10385св15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 469/831/14-ц, від 18 жовтня 2017 року у справі № 359/11143/15-ц, від 13 вересня 2017 року у справі № 280/234/15-ц, а також Вищого господарського суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 915/2046/15 і у справі, яка переглядається, суди касаційних інстанцій допустили неоднакове застосування норм матеріального права.

38. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди під час нового розгляду справи не врахували висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в ухвалі від 24 вересня 2014 року, скасовуючи судові рішення від 8 квітня 2014 року та від 9 липня 2014 року вказав, що постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2013 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі № 2а/16918/12/2670 встановлено факт погодження на отримання земельної ділянки, тоді як у справі № 761/31121/14-ц необхідне доказування зміни цільового призначення земельної ділянки. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди належно не перевірили та не дослідили Генеральний план міста, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 № 370/1804, і не встановили правовий статус земельної ділянки на момент її передання у приватну власність.

39. Крім того, суди залишили поза увагою доводи позивача, засновані на витягу з містобудівного кадастру м. Києва (Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року, фрагменту Генерального плану м. Києва на період до 2020 року, фрагменту схеми зон охорони пам'яток, територій заповідника та історичних ареалів, фрагменту схеми планувальних обмежень), наявного у матеріалах справи (Том 2, а. с. 89-102), та не надали оцінки листу Державної інспекції сільського господарства у м. Києві від 24 грудня 2012 року № 01-02/2480 і висновку Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 15 вересня 2004 року, внаслідок чого неповно з'ясували обставини справи, які впливають на вирішення спору.

(1.1.2) Стосовно невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

40. Обґрунтовуючи невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав копії постанов Верховного Суду України від 14 травня 2014 року у справі № 6-35цс14 та від 8 квітня 2015 року у справі № 6-32цс14:

40.1. Верховний Суд України у постанові від 14 травня 2014 року у справі № 6-35цс14 вказав, що не допускається з порушенням порядку зміна цільового призначення земель оздоровчого призначення та передання їх у власність для ведення особистого селянського господарства.

40.2. У постанові від 8 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15 Верховний Суд України вказав на помилковість висновку про те, що надання земельних ділянок у межах однієї категорії (землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення фермерського господарства) не потребує розробки проекту відведення земельної ділянки при зміні її цільового призначення.

41. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані висновки Верховного Суду України у справах № 6-35цс14 і № 6-32цс15 зроблені щодо застосування норм матеріального права у суттєво відмінних від справи № 761/31121/14-ц правовідносинах.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень

42. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року.

43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3603 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, за наслідками її розгляду більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про часткове задоволення заяви.

44. Відповідно до частини першої статті 3604 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355.

45. Враховуючи те, що підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції, підтвердилася, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд судових рішень є частково обґрунтованою.

46. Відсутність у Верховного Суду України можливості встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку під час розгляду заяв про перегляд судових рішень за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та допущені судами порушення, які не дозволили ухвалити нове рішення у справі, мали наслідком скасування судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., зокрема, постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц, від 31 травня 2017 року у справі № 638/6982/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16).

47. З аналогічних підстав Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень також скасовувала судові рішення та передавала справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., наприклад, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц).

48. З огляду на наведені вище помилки, допущені судами у справі № 761/31121/14-ц щодо застосування норм матеріального права, а також відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи та досліджувати наявні у справі докази, що не були досліджені судами, внаслідок чого неможливо ухвалити законне й обґрунтоване нове судове рішення, заяву про перегляд судових рішень слід задовольнити частково: скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо судових витрат

49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у Великій Палаті Верховного Суд, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року скасувати; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоО. М. Ситнік В. С. КнязєвВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська