Оскільки скаржник не є стороною виконавчого провадження і не наділений правом оскарження вимоги приватного виконавця в порядку господарського судочинства, спір підлягає розгляду в адміністративному суді (ВП ВС, справа № 823/359/18, 27.03.19)

Фабула судового акта: Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Якщо наведені підходи вже стали аксіомою, то питання підвідомчості спорів, що виникають у зв’язку з діяльністю виконавчої служби до цього часу потребують тлумачення.

Варто нагадати, що відповідно до правил ЦПК України у випадку порушення прав, свобод, інтересів осіб оскаржити дії, бездіяльність, відповідні рішення виконавця до суду має право стягувач і боржник; відповідно до правил ГПК України - стягувач, боржник і прокурор; відповідно до правил КАС України - стягувач, боржник, їх представники, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, оцінювач, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, поняті, працівники поліції, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ.

Отже, питання про процедуру оскарження дій виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження, не можна визнати таким, що чітко і ясно врегульоване. Саме тому справа, що пропонується увазі читачів, заслуговує на особливу увагу.

За обставинами справи, публічне акціонерне товариство (ПАТ, позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до приватного виконавця про визнання недійсною і скасування вимоги про заборону продажу продукції, на яку накладено арешт у межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду про стягнення коштів з інших суб’єктів підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду, вирішивши справу на користь позивача, зауважила, що порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку господарського судочинства, врегульовано положеннями розділу VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України.

Ч. 1 ст. 339 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ураховуючи те, що ПАТ не є стороною виконавчого провадження і не наділене процесуальним правом щодо оскарження вимоги приватного виконавця в порядку статті 339 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок судів попередніх інстанцій про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок наступного змісту, - згідно із ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на наведені положення ст. 339 ГПК Українита ч. 1 ст. 287 КАС України цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Варто думати, що саме такий підхід має застосовуватись і при оскарженні дій державного виконавця, приватного виконавця у справах, рішення в яких прийняті в порядку цивільного судочинства.

Аналізуйте судовий акт: Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Подання виконавця про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається судом за місцем знаходження вказаного майна в порядку цивільного судочинства (ВП ВС, № 545/3611/17-ц, 20.09.18)

Протиправну бездіяльність державного виконавця, яка призвела до знецінення грошових коштів, що стягуються, суд не визнав підставою для відшкодування шкоди стягувачу (Справа №759/4881/16-ц, 27.09.17)

Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 823/359/18

Провадження № 11-1470апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ») на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року (суддя Гайдаш В. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року (судді Петрик І. Й., Собків Я. М., Файдюк В. В.) у справі № 823/359/18 за позовом ПАТ «ДПЗКУ» до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича (далі - приватний виконавець) про визнання недійсною й скасування вимоги та

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ПАТ «ДПЗКУ» звернулося до суду з позовом до приватного виконавця про визнання недійсною й скасування вимоги від 09 січня 2018 року № 59.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 05 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись з указаними судовими рішеннями,позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що господарським судам підвідомчі справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця виключно сторонами виконавчого провадження, якими у виконавчому провадженні № 55251309 (далі - ВП № 55251309) є стягувач - Tовариство з обмеженою відповідальністю «Ейпіс Холдинг» (далі - ТОВ «Ейпіс Холдинг») і боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові технології агро культур» (далі - ТОВ «Нові технології агро культур»). Відповідно до положень статті 287 КАС України оскарження дії (вимоги) приватного виконавця іншими учасниками виконавчого провадження здійснюється до суду адміністративної юрисдикції. Оскільки ПАТ «ДПЗКУ» не є стороною виконавчого провадження, а вимога приватного виконавця від 09 січня 2018 року № 59 порушує його законні права та інтереси, то цей спір підлягає вирішенню адміністративним судом. У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ПАТ «ДПЗКУ», а ухвалою від 14 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року у справі № 925/1048/17 приватний виконавець постановою від 25 листопада 2017 року відкрив ВП № 55251309 щодо стягнення з ТОВ «Нові технології агро культур» на користь ТОВ «Ейпіс Холдинг»: 154 тис. 428 грн основного боргу, 200 тис. грн відсотків за користування товарним кредитом, 4 тис. 309 грн як 3 % річних за користування коштами, 22 тис. 222 грн 29 коп. інфляційних втрат, 5 тис. 714 грн 39 коп. судового збору.

Постановою від 01 грудня 2017 року приватний виконавець наклав арешт на все майно ТОВ «Нові технології агро культур», у тому числі зернові культури.

06 грудня 2017 року приватний виконавець надіслав на адресу ПАТ «ДПЗКУ» вимогу № 326 щодо надання інформації та копій документів про будь-які операції, які вчинялися з майном боржника - ТОВ «Нові технології агро культур» у період з 01 листопада по 01 грудня 2017 року.

Листом від 02 січня 2018 року за № 130-2-21/4 позивач повідомив приватного виконавця про те, що між ПАТ «ДПЗКУ» в особі директора філії «Черняхівський елеватор» (зерновий склад) і ТОВ «Нові технології агро культур» (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна кукурудзи від 05 вересня 2016 року № 1-К/ЗБ/2016. Проте поклажодавець зерно не забрав і заборгованість перед зерновим складом не погасив, у зв'язку із чим філією ПАТ «ДПЗКУ» «Черняхівський елеватор» зерно переоформлене на зерновий склад і здійснюються заходи щодо його продажу.

09 січня 2018 року приватний виконавець надіслав на адресу ПАТ «ДПЗКУ» вимогу № 59, якою вимагав від ПАТ «ДПЗКУ»:

1) не здійснювати продаж зерна кукурудзи в кількості 138 тис. 414 кг, оскільки воно належить ТОВ «Нові технології агро культур» та перебуває під арештом відповідно до постанови приватного виконавця від 01 грудня 2017 року № 55251309;

2) здійснювати облік зерна кукурудзи в кількості 138 тис. 414 кг за ТОВ «Нові технології агро культур»;

3) терміново повідомити в письмовій формі про дату та час, коли буде надана можливість для проведення опису вказаного майна та складення відповідної постанови.

Вважаючи вказану вимогу приватного виконавця незаконною, ПАТ «ДПЗКУ» звернулося до суду з позовом про її скасування.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскільки спірні правовідносини виникли під час виконання рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/1048/17, то цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства тим судом, який видав виконавчий документ (наказ).

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

З матеріалів справи убачається, що ПАТ «ДПЗКУ» звернулося до адміністративного суду з позовом до приватного виконавця про визнання недійсною і скасування вимогивід 09 січня 2018 року № 59 про заборону продажу зерна кукурудзи в кількості 138 тис. 414 кг, на яке накладено арешт у межах ВП № 55251309 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року у справі № 925/1048/17 про стягнення коштів з ТОВ «Нові технології агро культур» на користь ТОВ «Ейпіс Холдинг».

Таким чином, позивач у цій справі (ПАТ «ДПЗКУ»), який не є стороною вказаного виконавчого провадження, оскаржує вимогу приватного виконавця, винесену в межах стягнення коштів з ТОВ «Нові технології агро культур» на користь ТОВ «Ейпіс Холдинг».

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку господарського судочинства, врегульовано положеннями розділу VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною першою статті 339 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ураховуючи те, що ПАТ «ДПЗКУ» не є стороною ВП № 55251309 і не наділене процесуальним правом щодо оскарження вимоги приватного виконавця від 09 січня 2018 року № 59 в порядку статті 339 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

При цьому згідно із частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на наведені положення статті 339 ГПК Українита частини першої статті 287 КАС України цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки суди попередніх інстанцій постановили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задовольнити.

2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді:

підписи