Факт належності особи до певної національності не може бути встановлений у судовому порядку (ВП ВС Справа № 398/4017/18, 29.05.19)

Фабула судового акта: Можна констатувати, що на сьогодні в законодавстві України не передбачено ознак, за якими відбувається визначення національності особи. Свого часу відбувалась відповідна спроба вирішення цього питання шляхом прийняття закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо внесення інформації про національність)». Цим проєктом (№ 4684 від 10.04.2014) пропонувалося визначення національності дитини віддати батькам (за їх спільною згодою), а спір батьків щодо національності дитини вирішувати органам опіки та піклування або в суді. Але законопроєкт прийнято не було, і, наскільки відомо, аналогічні чи подібні спроби врегулювати це питання більше не відбувались.

Що стосується «правового поля» цього питання, то ст. 11 Закону «Про національні меншини в Україні» N 2494-XII від 25 червня 1992 року дає право громадянам України вільно обирати та відновлювати національність. Разом з цим в цьому законі відсутні будь-які посилання на те, що громадянин може через суд довести свою національну ідентичність, змінивши національність, яку в дитинстві за нього обрали.

А відповідно до ст. 300 ЦК України, фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Аналіз цих актів законодавства створює враження, що громадянин України може через суд довести свою національну ідентичність, змінивши або обравши національність. А до критеріїв, які б слугували визначенню національної приналежності, можна було б віднести родовід батьків людини, місце народження, характер формування життєвих цінностей, освіту, релігію, територіальні або національні традиції, виховання, вплив певної національної групи людей (оточення) тощо.

Втім, у справі, що пропонується увазі читачів, Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію зовсім іншого змісту.

Отже, особа звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити юридичні факти її належності та належності її близьких родичів до єврейської національності, а також зобов’язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису у свідоцтво про народження заявниці шляхом визначення у графі «національність» – «єврейка», замість «українка».

Заявниця також вказала на відсутність первинних документів для внесення змін до актових записів цивільного стану і необхідність установлення обставин, що підтверджують її вимоги за судовою процедурою встановлення юридичного факту.

Місцевий суд відмовив у відкритті провадження у справі, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що норми ЦПК України не передбачають можливості розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту належності особи до певної національності, встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов’язання внести зміни до актових записів щодо національності особи. Такі заяви, на думку судів першої та апеляційної інстанції, підлягають розгляду в позовному провадженні.

Разом з цим,суди вказали і на те, що заявниця не позбавлена права звернутися до органів ДРАЦС як до суб’єкта владних повноважень з метою внесення змін до актового запису про народження у частині національності, а у разі відмови – оскаржити такі дії в суді в порядку адміністративного судочинства.

Залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу і на те, що у ч.1 ст.315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом ч. 2 цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте в судовому порядку можуть бути встановлені лише ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Питання зміни національності громадянами України раніше регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності». Однак він втратив чинність 27 січня 1999 року. Натомість чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про народження національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб.

Національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою.

Відтак Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв’язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів належності осіб до певної національності.

Наприкинці варто зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Конституції України «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Так само й у ст. 1 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25.06.1992 р. № 2494-XII передбачено, що «Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини».

Отже, зазначення відомостей про національність на практиці не матиме жодних юридичних наслідків, не надаватиме особі додаткових прав і не покладатиме на неї додаткових обов’язків. Тому юридична доцільність відповідних дій є сумнівною.

Існуюча на сьогоднішній день практика невнесення відомостей про національність до паспорту громадянина України як документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України, аналогічна практиці європейських та інших зарубіжних країн, законодавство яких не передбачає занесення відомостей про національність у відповідні документи, які посвідчують особу та підтверджують громадянство.

Аналізуйте судовий акт: Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку НЕ є вичерпним (ВС/КЦС № 363/214/17-ц від 22.08.2018)

Особа, народжена на території України від осіб, які на законних підставах проживають на території України, має законні підстави для її документування паспортом громадянина України (справа № К/800/27293/16, 22.11.17)

Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і є непропорційним (ВП ВС,справа № 806/3265/17, 19.09.18)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 398/4017/18

Провадження № 14-215цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А . , Єленіної Ж. М. , Золотнікова О. С. , Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Прокопенка О. Б. , Пророка В. В. , Рогач Л. І. , Ситнік О. М ., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_10 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2018 року (у складі судді Нероди Л. М.) та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2019 року (у складі суддів Дьомич Л. М., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_10 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Світловодський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - Світловодський ВДРАЦС),

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2018 року ОСОБА_10 звернулась до суду із зазначеною заявою, в якій просила:

- встановити юридичні факти про те, що вона - ОСОБА_10 , її мати - ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її баба - ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її тітка - ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належать до єврейської національності;

- встановити факт неправильності актового запису у свідоцтві про народження ОСОБА_10 від 15 липня 1949 року № 99 в частині вказівки національності її матері ОСОБА_13 «українка» замість «єврейка» та зобов`язати Світловодський ВДРАЦС внести зміни до цього актового запису шляхом визначення у графі «національність» ОСОБА_13 «єврейка» замість «українка»;

- встановити факт неправильності актового запису у свідоцтві про народження ОСОБА_13 (матері заявниці) від 18 травня 1951 року № 238 в частині вказівки національності ОСОБА_14 (баби заявниці) «українка» замість «єврейка» та зобов`язати Світловодський ВДРАЦС внести зміни до цього актового запису шляхом визначення у графі «національність» ОСОБА_14 «єврейка» замість «українка»;

- становити порядок виконання ухваленого у цій справі судового рішення, відповідно до якого воно є підставою для внесення змін до зазначених актових записів щодо національності ОСОБА_13 та ОСОБА_14 шляхом зміни зазначеної національності «українка» на «єврейка».

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2018 року у відкритті провадження за цією заявою відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту про належність особи до певної національності не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачають можливості розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту належності особи до певної національності, встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов`язання внести зміни до актових записів щодо національності особи - такі заяви підлягають розгляду в позовному провадженні. Заявниця не позбавлена права звернутися до органів державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) як суб`єкта владних повноважень з метою внесення змін до актового запису про народження у частині національності, а у випадку відмови - оскаржити такі дії в суді в порядку адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в її заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, немає вимоги про вирішення публічно-правового спору. Без належного з`ясування обставин справи висновок судів попередніх інстанцій про неможливість розгляду її заяви в порядку цивільного судочинства на стадії відкриття провадження є передчасним. Суди фактично позбавили заявницю права встановити факт національної належності, оскільки іншого порядоку вирішення такого питання законом не передбачено.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 3 квітня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі ОСОБА_10 звернулася із заявою про встановлення факту належності заявниці, її матері, баби та тітки до певної національності, посилаючись на помилковість таких відомостей, зазначених в актових записах про народження заявниці та її матері, що є, на думку ОСОБА_10 , підставою для внесення змін до цих актових записів щодо національності матері та баби. Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_10 вказала на відсутність первинних документів для внесення змін до актових записів цивільного стану і необхідність установлення обставин, що підтверджують її вимоги. При цьому рішення, дії чи бездіяльність органу ДРАЦС щодо внесення змін до актових записів цивільного стану заявниця не оскаржує.

З огляду на викладене справа не містить ознак публічно-правового спору, а вимоги про зобов`язання органу ДРАЦС внести зміни до актових записів щодо національності матері та баби заявниці є похідними від її вимог установити певні обставини і неправильність відомостей, що містяться у таких записах.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17 (провадження № 11?927апп18) за позовом фізичної особи до органу ДРАЦС про зобов`язання внести зміни до актового запису про його народження, зазначивши в графі національності його батька «поляк» замість «українець».

Разом з тим актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України).

Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI).

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону № 2398-VI).

Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5 затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі - Правила), за змістом пунктів 1.1, 1.5 яких внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством.

Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).

Таким чином, органи ДРАЦС за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).

Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності» від, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності.

Щодо посилань у заяві ОСОБА_10 на роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 № 12 «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану», відповідно до яких питання щодо встановлення неправильності в актовому записі про народження, зокрема щодо доповнення відомостей про національність та громадянство батьків, суд вирішує на підставі письмових (архівних матеріалів, відомостей, які містяться в паспорті, інших посвідчень тощо) та інших доказів, що з достовірністю підтверджують заявлену вимогу, слід зазначити таке. Вимоги пункту 7 цієї постанови, за якими при розгляді справ про встановлення неправильності в актовому записі про народження суди мають враховувати, що він, зокрема, повинен містити відомості про національність і громадянство батьків, а якщо їх не було внесено - актовий запис має бути доповнено, - відповідали законодавству України станом на час прийняття зазначеної постанови. Проте ці роз`яснення не відповідають чинному законодавству України, яким зазначення національності особи в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС не передбачено. Оскільки зазначена постанова була прийнята понад 20 років тому, тобто до прийняття Конституції України та чинних ЦК України Сімейного кодексу України ЦПК та КАС України, то надані в ній роз`яснення не відповідають чинному законодавству України і не можуть братися до уваги.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, а касаційна скарга ОСОБА_10 - залишенню без задоволення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404 409 410 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська