Висновок експерта, підготовлений в межах кримінального провадження, може бути визнаний доказом у цивільній справі, навіть якщо вирок ще не постановлено (ВС КЦС №756/11081/20 від 03.07.2024 р.)

Фабула судового акту: Донька із мамою володіли квартирою по ½ частці. Коли матері не стало, донька не змогла одразу подати заяву прийняття спадщини, бо втратила паспорт. І допоки паспорт робили, виявилось що інша особа прийняла ½ квартири по заповіту.

Донька подала позов про визнання заповіту недійсним, оскільки була впевнена, що мати ніякого заповіту не складала. На підтвердження вона подала висновок експерта складений у кримінальній справі (за заявою доньки йшла ще одна справа проти того хто підробив заповіт).

Проте перша інстанція не задовольнила позов доньки, бо вважала, що висновок експертизи в кримінальній справі, є недопустимим доказом для цієї справи. Рішення було оскаржено і скасоване в апеляційному суді, яка нормально прийняла висновок експертизи як доказ. Тому позов доньки було частково задоволено.

ВС КЦС розглядаючи касаційну скаргу опонента, залишив в силі рішення на користь доньки.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі.

У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновки, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 125/1501/20-ц вказано на допустимість висновку експерта складеного в межах кримінального провадження, як письмового доказу у цивільній справі, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Отже висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у розглядуваній справі (див. додатково постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 761/4564/19).

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи у цивільній справі.

Отже, висновок експерта, підготовлений в межах кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, може бути визнаний доказом у цивільній справі, якщо експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду цієї справи вирок у кримінальному провадженні не ухвалено.

Отже, у цій справі:

Апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги як доказ висновки експерта, проведені в межах кримінального провадження, надавши їм належну оцінку, оскільки ці висновки містили інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі за позовом доньки.

Аналізуйте судовий акт: На підставі експертизи можна перевірити правильність визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню з органу місцевого самоврядування. (ВС КАС, справа № 380/25725/21 від 15.05.2023 р.);

Висновок судово-генетичної експертизи (ДНК) має важливе значення в процесі встановлення факту батьківства, проте його необхідно оцінювати урахуванням інших доказів у їх сукупності (ВС КЦС, справа № 592/4443/17 від 30.05.2023 р.);

Обґрунтовуючи стан сп'яніння, суд вправі посилатись не лише на висновок експертизи, а й на інші докази, зокрема, і медичні документи (акти судово-медичних досліджень, довідки, видані медичними установами тощо) (ВС ККС, справа № 400/1498/18 від 09.02.2023 р.);

Зразки, отримані для експертизи, не є доказами у кримінальній справі, проте несуть в собі доказову інформацію, яка застосовується лише в результаті проведення експертизи. (ВС ККС, справа № 591/2823/19 від 02.02.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 465/2710/20

провадження № 61-3659св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Переспівська сільська рада Сокальського району Львівської області, державний нотаріус П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кірілова Тетяна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду

від 06 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Шеремети Н. О.,

Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Переспівська сільська рада Сокальського району Львівської області

(далі -сільська рада), державний нотаріус П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кірілова Т. М. (далі - державний нотаріус), про визнання заповіту недійсним.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що вона проживає в квартирі

АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить їй та її матері ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Після смерті матері вона не могла звернутись із відповідною заявою до нотаріуса для відкриття спадкової справи, оскільки в неї було викрадено паспорт.

4. Після виготовлення нового паспорту в січні 2020 року, їй стало відомо, що частка квартири, яка належала ОСОБА_3 , переоформлена на ОСОБА_2 на підставі заповіту, який було нібито складено її матір`ю.

5. Стверджує, ОСОБА_3 , не складала заповіту, тим більше на користь сторонньої для неї особи, - ОСОБА_2 , а підпис на заповіті від імені її матері

є підробленим і виконаний не ОСОБА_3 .

6. Вважає, що ОСОБА_2 , маючи ключі від її квартири, незаконно заволодів її паспортом, а також викрав з будинку всі документи на квартиру, медичні документи та підробив заповіт з метою заволодіння квартирою.

7. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги просила суд:

визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким остання нібито заповіла відповідачу 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 , посвідчений Переспівською сільською радою Сокальського району, Львівської області 06 квітня 2014 року, з номером 5;

скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом ОСОБА_2., на 1/2 частку спірної квартири;

скасувати запис від 10 січня 2020 року № 34990479 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку спірної квартири, який здійснений державним нотаріусом як державним реєстратором.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

8. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 березня

2023 року та додатковим рішенням цього ж суду від 04 серпня 2023 року

у складі судді Мартьянової С. М. у позові відмовлено.

9. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вважав, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт ОСОБА_3 не підписувала, з клопотанням до суду про призначення судової почеркознавчої експертизи не зверталася, а надані нею висновки експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 01 квітня 2020 року та від 18 травня 2020 року (далі - висновки експерта), не

є належними та допустимими доказами, оскільки ці експертизи проведені в межах кримінального провадження.

10. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що похідні вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та відповідного запису у державному реєстрі також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 рокуапеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ситник С. О., задоволено. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 березня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 серпня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10 січня 2020 року державним нотаріусом ОСОБА_2. на 1/2 частку спірної квартири. Скасовано запис від 10 січня 2020 року № 34990479 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку спірної квартири. У частині позовних вимог про визнання недійсним заповіту відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд, з урахуванням висновків експерта, вказав, що відсутні підстави для визнання оспорюваного заповіту від 06 квітня 2014 року недійсним, оскільки він є нікчемним.

13. Крім того оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10 січня 2020 року державним нотаріусом на 1/2 частку спірної квартири, на підставі заповіту, який є нікчемним, то таке свідоцтво про право на спадщину за заповітом є недійсним, а запис у державному реєстрі про право власності спадкоємця за заповітом підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. 11 березня 2024 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у травні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

17. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 18 грудня

2019 року у справі № 522/1029/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц,

від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року

у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17,

від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц, від 19 грудня 2019 року

у справі № 520/11429/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 520/14775/15-ц, від 12 квітня 2022 року у справі № 569/12646/19, від 13 квітня 2022 року у справі № 757/27567/21-ц, від 21 вересня 2022 року

у справі № 645/5557/16-ц, Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року

у справі № 6-490цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскарженого судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Зазначає, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження позовних вимог, а висновки апеляційного суду ґрунтуються лише на результатах експертиз проведених в межах кримінального провадження,

в якому відсутній вирок суду.

21. Встановлення апеляційним судом обставин не підписання заповіту ОСОБА_3 на підставі вказаних висновків експертів є неналежним. Крім того у цих висновках не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і, що він підготовлений для подання до суду.

22. Вважає, що апеляційний суд без належного з`ясування обставин справи, позбавив заявника належного йому майна, чим допустив порушення права на мирне володіння майном, закріплене в міжнародних та національних правових актах.

23. Суд першої інстанції правильно вказав, що позивачка не зверталася

із клопотанням про призначення будь-яких судових експертиз в межах цивільної справи, належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності були достатніми для висновку про порушення її прав, не надала.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

24. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25. Копією свідоцтва про право власності на квартиру (будинок)

від 23 серпня 1998 року № НОМЕР_1 підтверджено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

26. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27. Наявний у матеріалах справи заповіт від 06 квітня 2014 року посвідчений секретарем виконкому Переспівської сільської ради Сокальського району Львівської області Ничай Н. С., зареєстрований

в реєстрі за № 57, згідно з яким ОСОБА_3 на випадок свої смерті заповіла ОСОБА_2. все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося,

і в загалі все те, що буде належати їй на момент смерті і на що вона за законом буде мати право.

28. 10 січня 2020 року державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким на підставі заповіту, посвідченого Переспівською сільською радою Сокальського району Львівської області

06 квітня 2014 року за реєстровим № 57, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 . Спадщина на яку видано свідоцтво складається з 1/2 частки квартири

АДРЕСА_1 .

29. За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 січня 2020 року державним нотаріусом зареєстровано право власності на 1/2 частку спірної квартири за ОСОБА_2 .

30. Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31 січня 2020 року за заявою представника позивачки - адвоката

Ситник С. О. від 30 січня 2020 року зареєстровано кримінальне провадження щодо заволодіння невідомою особою шахрайським способом 1/2 часткою спірної квартири. Франківським ВП ГУНП у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020140080000193 із попередньою кваліфікацією - частина перша статті 190 КК України.

31. Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 01 квітня 2020 року

№ 10/7/211 проведеного в межах кримінального провадження, підпис від імені ОСОБА_3 в заповіті ОСОБА_3 від 06 квітня 2014 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

32. Відповідно до висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18 травня 2020 року

№ 10/7/342, проведеного в межах кримінального провадження, підпис від імені Ничай Н. С. в заповіті ОСОБА_3 від 06 квітня 2014 року виконаний не Ничай Н. С. , а іншою особою.

33. Згідно з копією алфавітної книги обліку заповітів Переспівської сільської ради, в ній відсутні записи від 06 квітня 2014 року за реєстровим номером 57 щодо заповіту ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

34. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

36. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

37. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

38. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

39. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права

із застосуванням відповідного способу захисту.

40. Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивачки, як спадкоємиці першої черги за законом, пов`язаних із наявністю заповіту, складеного на ім`я відповідача, посвідченого у 2014 році секретарем виконкому Переспівської сільської ради Сокальського району Львівської області Ничай Н. С.

41. Згідно зі статтями 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

42. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях

1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

43. ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог, вказувала, що заповіт, який вона просить визнати недійсним, її матір ОСОБА_3 не складала і не підписувала, що підтверджено висновками експерта складеними в межах кримінального провадження.

44. Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

45. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

46. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

47. Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту

(статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

48. Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

49. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку

з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми

і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249 1253 ЦК України.

50. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, від 10 квітня

2024 року у справі № 683/1110/21.

51. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи

і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так

і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача

в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).

52. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

53. Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

54. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

55. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

56. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

57. Відповідно до статті 1247 ЦК України (у редакції, чинній на час складання заповіту) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

58. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

59. Статтею 1251 ЦК України (у редакції, чинній на час складання заповіту) передбачено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

60. Також пунктом 2 частиною 1 статті 37 Закону України «Про нотаріат»

(у редакції, чинній на час складання заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).

61. Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

62. Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

63. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

64. Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі.

65. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

66. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

67. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року

у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по - перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не

є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки висловлені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

69. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

у справі №463/5896/14-ц зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

70. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

71. Питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі і заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

72. У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений

з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

73. Отже, не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.

74. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду

у постанові від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17.

75. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими

і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

76. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

77. За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

78. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

79. Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

80. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

81. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

82. Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

83. У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом

є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.

84. У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі

№ 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновки, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку.

85. У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі

№ 125/1501/20-ц вказано на допустимість висновку експерта складеного

в межах кримінального провадження, як письмового доказу у цивільній справі, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

86. Отже висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у розглядуваній справі (див. додатково постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року

у справі № 761/4564/19).

87. Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі

№ 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили

і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

88. У постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи

у цивільній справі.

89. Можливість використання як доказів (одного з доказів), виконаних

у кримінальному провадженні висновків експерта, підтверджено Верховним Судом про розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17 жовтня

2019 року), № 461/3675/17 (постанова від 05 лютого 2020 року),

№ 9901/740/18 (постанова від 10 березня 2020 року).

90. Отже, висновок експерта, підготовлений в межах кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, може бути визнаний доказом у цивільній справі, якщо експертиза проведена

у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду цієї справи вирок у кримінальному провадженні не ухвалено.

91. З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги як доказ висновки експерта, проведені в межах кримінального провадження, надавши їм належну оцінку, оскільки ці висновки містять інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 .

92. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання заповіту недійсним, апеляційний суд, з урахуванням висновків експерта, якими встановлено, що

в заповіті від 06 квітня 2014 року рукописний текст та підпис від імені

ОСОБА_3 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою, а також підпис від імені секретаря виконкому Переспівської сільської ради Ничай Н.С., виконано не Ничай Н. С. , а іншою особою, врахувавши також відомості Алфавітної книги обліку заповітів Переспівської сільської ради за 2014 рік, дійшов цілком обґрунтованого висновку, що заповіт від 06 квітня 2014 року, який спадкодавцем не складався та уповноваженою особою не посвідчувався,

є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, а видане

10 січня 2020 року, на підставі такого «заповіту», свідоцтво про право на спадщину та запис від 10 січня 2020 року № 34990479 про право власності ОСОБА_2 на спірне майно необхідно скасувати.

93. ОСОБА_2 із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи у розглядуваній справі не звертався, належних та допустимих доказів на спростування висновків експертів не надав.

94. Узагальнені доводи касаційної скарги щодо недопустимості як доказів висновків експерта та неможливість їх взяття до уваги при розгляді цивільної справи не знайшли свого підтвердження з огляду на викладені мотиви та вищенаведену усталену судову практику.

95. Посилання заявника на те, що у висновках не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, спростовані змістом цих висновків.

96. Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд без належного з`ясування обставин справи, позбавив заявника належного йому майна, чим, на його переконання, допустив порушення права на мирне володіння майном, закріплене в міжнародних та національних актах законодавства, не заслуговують на увагу з огляду на те, що заповіт на підставі якого він став власником спірного майна є нікчемним, отже не створює правових наслідків.

97. За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам щодо застосування норм процесуального права, зокрема щодо доказовості та преюдиційності, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18,

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду

від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 05 вересня 2019 року

у справі № 234/16272/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/2101/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц(провадження № 61-26396св18), від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17,

від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 520/14775/15-ц, від 12 квітня 2022 року у справі № 569/12646/19, від 13 квітня 2022 року у справі № 757/27567/21-ц, від 21 вересня 2022 року

у справі № 645/5557/16-ц, Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року

у справі № 6-490цс17, на які посилався заявник як на підставу касаційного оскарження.

98. Апеляційний суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

99. Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

100. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

101. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

102. Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

103. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

104. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

105. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

106. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович