Відеотрансляція засідання. Відкритість судового процесу не для суддів? (ВП ВС по справі № 9901/118/20 від 8 квітня 2021).

Фабула судового акту: Наскільки відкритим повинен бути судовий процес? За положеннями процесуальних кодексів відкритість судових засідань є основоположним принципом.

Однак, чи може відкритість процесу мати негативні наслідки?

Особисто я двояко ставлюсь до камер та «активістів» у судовому процесі і зараз поясню чому.

Насправді, окремо взятий судовий процес може бути цікавий або особам, що пов’язані із учасниками процесу та результатом розгляду спору, або практикантам і стажистам для отримання досвіду.

Навряд чи у пересічного громадянина виникне бажання зайти в суд і послухати судовий процес, який до нього немає ніякого відношення.

Останні роки, особливо роки 4 назад, в судові засідання заводили зграю «активістів» спортивної статури, інколи із зеленкою в руках, виключно для створення тиску на суддів та учасників процесу.

А камери, зазвичай, з’являються в резонансних справах за ініціативою тієї сторони, що бажає нав’язати суспільству негативне враження від опонента. Такі «заказні» трансляції висвітлюють ситуації однобоко, без будь-якої об’єктивності, та ще гірше, без розуміння юридичних нюансів справи.

Все це тиск, якого бути не повинно.

Хоча інколи, суддів, що можуть чинити відверте свавілля, наявність камер може хоч трохи дисциплінувати.

У справі, що розглядалась позивач звернувся із позовом до ВРП про визнання протиправним не розгляд ВРП його клопотання про здійснення трансляції засідання та визнання незаконним рішення, яке передбачає можливість трансляції засідань ВРП лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін.

ВС/КАС, як суд першої інстанції , відмовив у задоволенні позову.

ВП ВС здійснюючи апеляційний перегляд рішення, залишила його без змін.

Рішення судів були мотивовані наступним.

Відповідно до ч. 1, 8 ст. 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП та дисциплінарних палат проводяться відкрито.

Принцип відкритості судового процесу передбачає, що громадянам та працівникам засобів масової інформації (далі - ЗМІ) повинен дозволятися доступ до судових зал, у яких проходять слухання, але новітнє аудіовізуальне обладнання надає подіям, що передаються, такого широкого розголосу, що саме поняття відкритих слухань повністю змінює своє сутнісне наповнення. Це може мати певні переваги в плані підвищення громадської обізнаності про те, як проводяться судові процеси, та покращення іміджу судової системи, але поряд із цим існує також ризик того, що присутність телевізійних камер у суді може зашкодити провадженню та змінювати поведінку осіб, які беруть участь у слуханнях (судді, прокурори, адвокати, сторони, свідки тощо).

Крім того, попит на сенсаційні статті та комерційна конкуренція серед ЗМІ несуть загрозу перебільшень та помилок. У кримінальних справах відповідачі іноді публічно змальовувалися або сприймалися ЗМІ як винуваті особи ще до того, як суд встановлював їхню вину. У разі подальшого виправдання таких осіб повідомлення ЗМІ можуть до того часу вже завдати непоправної шкоди їхній репутації, а це жодним рішенням суду виправити вже неможливо.

І з цим важко сперечатись.

В даній справі, судами було наголошено, що ВРП розглядає справи щодо суддів і якщо суддя не відсторонений від посади та продовжує чинити правосуддя, він стає вразливим для будь-яких форм непроцесуального тиску на нього за рахунок розголошення відомостей про дисциплінарне провадження, що порушує гарантії передбачені ст. 6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Не кажучи вже про порушення цілої низки особистих прав судді, презумпції невинуватості, права на приватність, права на повагу до людської гідності тощо.

З урахуванням зазначеного, ВП ВС вирішила, що відкритість має бути вибірковою...лише я відчуваю подвійність стандартів?

Хоча, слід зазначити, що засідання ВРП не можна в повній мірі ототожнювати із звичайним розглядом справ, порівняння не в повній мірі коректне.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність аудіозапису судового засідання не є безумовною підставою для скасування оскаржених судових рішень (ВС/ККС у справі № 219/828/18 від 16.12.2020 р.)

ВС/ККС: Вирок повинен оголошуватись у повному обсязі, оголошення його вступної та резолютивної частин не допускається (ВС/ККС у справі № 519/41/20 від 02.02.2021)

Невідповідність проголошеного тексту вироку і його письмового варіанту в частині обсягу досліджених судом доказів не може свідчити про незначущість такої невідповідності (ККС/ВС у справі № 660/1122/18 від 03 березня 2021 року)

ВП/ВС: Ви серйозно? ВП вирішила, що у тривалому розгляді справ винен не кадровий голод, а неналежна організація суддями своєї роботи (ВП/ВС у провадженні № 11-247сап19 від 10.12.2020)

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/118/20

Провадження № 11-277заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
представника відповідача - Русакової І. Г.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (судді Шишов О. О., Губська О. А., Дашутін І. В., Смокович М. І., Яковенко М. М.) у справі № 9901/118/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і нечинним рішення ВРП в частині та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду клопотання позивача від 04 квітня 2020 року стосовно відеотрансляції засідання ВРП від 09 квітня 2020 року з розгляду питання про відставку судді ОСОБА_2 ;
- визнати частково протиправним і нечинним рішення ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19 у частині пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17РП (далі - Регламент), який передбачає можливість трансляції засідань ВРП лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного).
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваним рішенням ВРП внесла зміни до Регламенту, сформулювавши вказану вище норму так, що за будь-яких обставин трансляція будь-якого питання порядку денного можлива лише за наявності клопотань або згоди всіх осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного. Таким чином, після внесення до Регламенту вказаних змін ВРП чи її Дисциплінарна палата не вправі самостійно вирішувати питання трансляції засідання, навіть якщо справа має значний суспільний інтерес або стосується питань, де немає сторін (затвердження нормативних актів, організаційних питань тощо). Тому з 12 листопада 2019 року трансляції засідань ВРП фактично повністю припинились.
3. Обґрунтовуючи порушення своїх прав оскаржуваним рішенням у частині внесення змін до пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту, позивач указав на те, що припинення трансляцій істотно обмежило можливість відстежувати хід розгляду його скарг на дії суддів, вивчати практику ВРП, виявляти можливі порушення та реагувати на них тощо, тому він почав уживати заходів для захисту своїх прав та трансляції тих засідань, до яких є значний суспільний інтерес.
4. ОСОБА_1 також зазначив, що 04 квітня 2020 року він звернувся до ВРП з клопотанням, у якому просив здійснити відеотрансляцію засідання, яке мало відбутися 09 квітня 2020 року. Це клопотання він обґрунтував тим, що: позбавлений можливості відвідати вказане засідання, оскільки у зв`язку з карантином до ВРП обмежений доступ осіб, які не є учасниками проваджень; у порядку денному цього засідання розглядатиметься питання, яке має значний суспільний інтерес, а саме заява про відставку судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 . Проте відповідач не розглянув указане клопотання, що підтверджується листом ВРП від 29 квітня 2020 року.
5. На переконання позивача, застосування спірної норми Регламенту призводить до практично повного припинення трансляцій усіх засідань ВРП та повної відмови в задоволенні клопотань про трансляцію засідань, у тому числі й тих, які мають значний суспільний інтерес.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 23 липня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
7. Судове рішення мотивовано тим, що:
- ОСОБА_1 не є учасником у засіданні ВРП щодо відставки судді ОСОБА_2 , а матеріалами справи не встановлено, що позивачу створювалися перешкоди щодо його присутності в засіданні ВРП 09 квітня 2020 року. При цьому секретаріат ВРП, надавши 29 квітня 2020 року відповідь на звернення позивача (клопотання від 04 квітня 2020 року), діяв на виконання вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), а відтак підстав для визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо нерозгляду клопотання позивача від 04 квітня 2020 року стосовно відеотрансляції засідання ВРП, яке відбулося 09 квітня 2020 року при розгляді питання про відставку судді ОСОБА_2 , немає;
- за результатами засідання 11 листопада 2019 року ВРП у пленарному складі прийняла рішення № 2912/0/15-19, яким затвердила зміни до Регламенту, відповідно до яких, зокрема, у главі 6 розділу ІІ Регламенту пункт 6.1 доповнено абзацом другим, який конкретизує умови проведення відеотрансляції засідань ВРП, з чим не погодився позивач. Указані зміни до Регламенту були внесені ВРП з дотриманням процедури їх внесення та відповідно до Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) зі змінами, внесеними згідно із законами України від 07 червня 2018 року № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2447-VIII) та від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-ІХ), а тому підстав для визнання частково протиправним і нечинним рішення ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19 у частині внесення доповнень до пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту немає.
Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог
8. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.
9. Скаржник зазначив, що суд, дійшовши висновку про належність розгляду клопотання позивача управлінням по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян секретаріату ВРП (а не самою ВРП під час відповідного засідання) та повідомлення позивача про результати його розгляду листом від 29 квітня 2020 року,неправильно застосував положення Закону № 393/96-ВР. На думку скаржника, вказане управління секретаріату ВРП не мало компетенції на вирішення порушеного у його клопотанні питання, оскільки відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1798-VIII ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом, та згідно з пунктом 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту питання про трансляцію вирішуються виключно на засіданнях ВРП з ухваленням відповідного рішення (зазвичай протокольного). До того ж раніше мав місце випадок, коли ВРП (її Дисциплінарна палата) розглянула клопотання про здійснення відеотрансляції під час засідання. Це підтверджується листом ВРП від 28 грудня 2019 року та витягом з протоколу засідання Дисциплінарної палати ВРП як додатком до нього, що міститься в матеріалах справи. Крім цього, саме на засіданні ВРП розглядалось клопотання ОСОБА_1 від 10 липня 2020 року щодо трансляції засідання ВРП, на якому відбувся розгляд проєкту Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки. Листом від 13 липня 2020 року № М-4074-26940/0/9-20 (наявний у матеріалах справи) ВРП поінформувала позивача про те, що його клопотання про трансляцію було розглянуто ВРП та відхилено. Відтак ВРП допустила неоднакове правозастосування одних і тих же законодавчих норм при розгляді клопотань, що суперечить вимогам правової визначеності та законних очікувань.
10. Скаржник також указує на те, що з його клопотання очевидно вбачалося, що ВРП повинна розглянути його до початку розгляду відповідного питання порядку денного 09 квітня 2020 року (відставка судді ОСОБА_2 ). Це було зрозуміло та не потребувало додаткового письмового прохання про скорочення терміну його розгляду. Отже, ВРП на порушення вимог частини першої статті 15 Закону № 393/96-ВР не розглянула клопотання позивача вчасно. Крім цього, відмовляючи йому в задоволенні клопотання, ВРП допустила протиправну бездіяльність, оскільки не роз`яснила порядок оскарження відмови, чим порушила вимоги статті 19 Закону № 393/96-ВР.
11. На переконання ОСОБА_1 , рішення суду в частині визнання протиправним і нечинним оскаржуваного рішення ВРП (в частині пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту) є немотивованим, а ключові аргументи позову проігноровані. Зокрема, позов базувався на обов`язку ВРП здійснювати свою діяльність на засадах верховенства права та його складових - правової визначеності, легітимних очікувань, належного урядування. Однак в оскаржуваному рішенні суду ці аргументи позову згадуються лише один раз у загальному реченні (пункт 67), де без жодних мотивів зазначається, що ВРП не порушувала вказаних принципів. На думку скаржника, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами, а важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла. Загалом суд мав відповісти на ключове питання: чи відповідає принципу верховенства права кардинальна зміна державним органом своєї ж практики діяльності всупереч легітимним очікуванням суспільства, без належного обґрунтування та врахування інтересів суспільства, що призвело до конкретних порушень прав позивача. Також скаржник зазначив, що суд не надав жодної оцінки великій кількості клопотань про трансляцію різних питань порядку денного засідань ВРП, які були залишені без задоволення, а більшість просто проігноровані. Ці клопотання засвідчують, що внесення оскаржуваних змін фактично повністю припинило практику трансляції засідань, яка тривала понад чотири роки.
12. Скаржник також вважає помилковим розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки однією з позовних вимог було оскарження частини Регламенту, який є нормативно-правовим актом, а відтак розгляд справи мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.
13. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
Рух апеляційної скарги
14. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 вересня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, а ухвалою від 29 вересня 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін.
Позиція інших учасників справи
15. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами й вимогами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими.
16. На думку відповідача, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду апеляційною скаргою не спростовані.
17. Представник ВРП стверджує, що доводи ОСОБА_1 щодо нерозгляду його клопотання ВРП є безпідставними, оскільки ВРП як колегіальний орган на засіданні розглядає питання, віднесені до її повноважень стосовно осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного. Після з`ясування тієї обставини, що позивач не є особою, щодо якої розглядається питання порядку денного 09 квітня 2020 року, а також з урахуванням положення пункту 6.1 наказу голови ВРП від 03 жовтня 2019 року № 90/0/1-19 «Про розподіл повноважень» надання відповіді на клопотання позивача від 04 квітня 2020 року за резолюцією заступника голови ВРП було доручено управлінню по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян секретаріату ВРП. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що клопотання ОСОБА_1 (як одна з форм звернення громадян відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР) розглянуто в межах строку, визначеного статтею 20 цього Закону. Крім цього, доводи позивача про те, що лист ВРП від 29 квітня 2020 року № 18118/0/9-17 має містити порядок оскарження рішення за результатами його розгляду, є також безпідставними, оскільки такий обов`язок відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР покладено на орган державної влади у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою.
18. Відповідач також указав, що порушення питання про внесення змін і доповнень до Регламенту є правом членів ВРП. Статтею 21 Закону № 1798-VIII визначено гарантії діяльності членів ВРП, зокрема член ВРП у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. До того ж зміни до Регламенту були внесені ВРП з дотриманням процедури їх внесення, норм Конституції та законів України, а також з урахуванням висновків та рекомендацій європейських інституцій, зокрема: Висновку № 7 (2005) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) про правосуддя та суспільство, де висвітлено питання відкритості у роботі судових органів; експертного звіту за результатами аналізу положень Регламенту, наданого у вересні 2017 року, проведеного експертами за підтримки Програми USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя».
19. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду - без змін.
20. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
21. Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції
22. 04 квітня 2020 року на електронну пошту відповідача надійшло клопотання ОСОБА_1 про відеотрансляцію засідання ВРП від 09 квітня 2020 року щодо розгляду питання про відставку судді ОСОБА_2 (вхідний № М-146/44/7-20) з проханням ухвалити відповідне рішення.
23. 29 квітня 2020 року секретаріат ВРП надав позивачу відповідь за № 18118/0/9-17 з відповідними роз`ясненнями, зокрема про те, що чинне законодавство України не передбачає обов`язку ВРП, її дисциплінарних палат здійснювати відеотрансляцію засідань, та повідомив про те, що інформація, викладена у клопотаннях ОСОБА_1 , доведена до відома членів ВРП.
24. Вважаючи, що ВРП протиправно не вжила заходів щодо призначення відеотрансляції засідання від 09 квітня 2020 року стосовно розгляду питання про відставку судді ОСОБА_2 , ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність відповідача до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
27. Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені цією статтею Конституції та статтею 3 Закону № 1798-VIII.
28. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
29. Статтею 21 Закону № 1798-VIII закріплено гарантії діяльності членів ВРП, зокрема частиною четвертою цієї статті визначено, що член ВРП у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
30. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 1798-VIII ВРП затверджує регламент ВРП, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень.
31. Рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 затверджено Регламент.
32. 07 листопада 2019 року набрав чинності Закон № 193-IX, яким внесено зміни до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та Закону № 1798-VIII. У зв`язку із цим у ВРП виникла необхідність внесення змін до Регламенту.
33. Предметом спору у справі є правомірність внесення ВРП змін до свого Регламенту, а самедоповнення пункту 6.1 глави 6 розділу II Регламенту абзацом, відповідно до якого відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення.
34. Відповідно до пункту 24.6 глави 24 Регламенту зміни чи доповнення до Регламенту затверджуються у порядку, визначеному пунктами 24.1-24.3 цього Регламенту.
35. Так, пунктами 24.1-24.3 глави 24 Регламенту визначено, що Регламент затверджується на засіданні ВРП. Регламент вважається затвердженим, якщо за нього проголосувала більшість членів ВРП, які брали участь у засіданні ВРП. Регламент ВРП розміщується на офіційному вебсайті ВРП.
36. Суд першої інстанції встановив, що за результатами засідання ВРП у пленарному складі 11 листопада 2019 року прийняла рішення № 2912/0/15-19 «Про внесення змін до Регламенту Вищої ради правосуддя», яким затвердила зміни до Регламенту. Таке рішення підтримано 15 членами ВРП, що брали участь у засіданні, тобто усі члени конституційного органу одноголосно дійшли висновку про необхідність внесення відповідних змін до Регламенту (а. с. 105-110, т. 1).
37. Регламент зі змінами і доповненнями, внесеними рішенням ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19, оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП.
38. Пункт 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту, яким установлено, що на засіданнях Ради, дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування технічними засобами, за винятком тієї частини засідання, що проводиться у нарадчій кімнаті (абзац перший), доповнено згідно з рішенням ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19 абзацом другим, відповідно до якого відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення.
39. Отже, абзац другий пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту конкретизує умови проведення відеотрансляцій засідань Ради.
40. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, порушень процедури прийняття змін до Регламенту не виявлено. До того ж спірна норма Регламенту не суперечить нормам Закону № 1798-VIII.
41. Так, відповідно до частин першої, восьмої статті 30 Закону № 1798-VIII (у редакції законів № 2447-VIII та № 193-IX) засідання ВРП та дисциплінарних палат проводяться відкрито. Особи, які бажають бути присутніми на засіданнях, допускаються до зали до початку засідання за наявності вільних місць. Особи, присутні в залі засідання, мають право робити письмові записи, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі засідання фотозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускається за згодою головуючого, якщо інше не передбачено законом.
42. У Висновку № 7 (2005) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» у пунктах 46-48 зазначено, що принцип відкритості судового процесу передбачає, що громадянам та працівникам засобів масової інформації (далі - ЗМІ) повинен дозволятися доступ до судових зал, у яких проходять слухання, але новітнє аудіовізуальне обладнання надає подіям, що передаються, такого широкого розголосу, що саме поняття відкритих слухань повністю змінює своє сутнісне наповнення. Це може мати певні переваги в плані підвищення громадської обізнаності про те, як проводяться судові процеси, та покращення іміджу судової системи, але поряд із цим існує також ризик того, що присутність телевізійних камер у суді може зашкодити провадженню та змінювати поведінку осіб, які беруть участь у слуханнях (судді, прокурори, адвокати, сторони, свідки тощо).
43. КРЄС рекомендувала, що під час здійснення телевізійного запису судових слухань повинні використовуватися стаціонарні камери, а головуючий суддя повинен мати можливість приймати рішення щодо умов зйомок та переривання трансляції у будь-який час. Ці та будь-які інші необхідні заходи повинні захищати права осіб, які беруть участь у слуханнях, та забезпечувати, щоб слухання проводилися належним чином.
44. КРЄС наголошувала, що слід також брати до уваги думку осіб - учасників процесу, зокрема в певних типах судових процесів, які стосуються приватних справ людей.
45. З метою захисту осіб - учасників слухань, зокрема через забезпечення того, що методи зйомки не заважають належному проведенню слухань, КРЄС констатувала, що такі обмеження можуть бути застосовані, оскільки ЗМІ іноді можуть втручатися в приватне життя людей, руйнуючи їхню репутацію або порушуючи презумпцію невинуватості, тобто здійснювати дії, щодо яких окремі особи мають юридичні підстави вимагати судового захисту своїх прав. Попит на сенсаційні статті та комерційна конкуренція серед ЗМІ несуть загрозу перебільшень та помилок. У кримінальних справах відповідачі іноді публічно змальовувалися або сприймалися ЗМІ як винуваті особи ще до того, як суд встановлював їхню вину. У разі подальшого виправдання таких осіб повідомлення ЗМІ можуть до того часу вже завдати непоправної шкоди їхній репутації, а це жодним рішенням суду виправити вже неможливо (пункт 51 Висновку № 7 (2005) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство»).
46. Окрім цього, в експертному звіті за результатами аналізу положень Регламенту ВРП, наданому у вересні 2017 року, проведеному експертами за підтримки Програми USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя», зазначено, що відкритий розгляд усього спектру питань, пов`язаних із притягненням судді до відповідальності, може зашкодити незалежності судді: якщо суддя, кримінальне або дисциплінарне провадження щодо якого є предметом розгляду ВРП, не відсторонений від посади і продовжує відправляти правосуддя, у цей час, коли таке провадження триває, він не може бути достатньою мірою незалежним. Тим більше, якщо сторони у справах знатимуть, що суддя є суб`єктом відповідальності, - а така ситуація буде неминучою, якщо усі засідання ВРП транслюються в Інтернеті. Такий суддя стає вразливим для будь-яких форм непроцесуального тиску на нього. Повна відкритість процедури притягнення до відповідальності судді порушує цілу низку особистих прав судді, презумпцію невинуватості, право на приватність, право на повагу до людської гідності тощо.
47. Застосовуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) до діяльності ВРП у частині дотримання принципу гласності, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Проте в цій статті існують застереження, відповідно до яких судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
48. Крім того, інтереси запобігання розголошенню конфіденційної інформації та підтримання авторитету і безсторонності суду відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції можуть бути підставою для обмеження прав і свобод, визначених пунктом 1 указаної статті Конвенції, зокрема права одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади.
49. Щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції Велика Палата Верховного Суду враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Претто та інші проти Італії» (Pretto and others v. Italy) від 08 грудня 1983 року (заява № 7984/77), у якому в пунктах 21, 22 Суд зазначив, що публічний характер судочинства, про який ідеться у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від таємного здійснення правосуддя поза контролем з боку громадськості; він служить одним зі способів забезпечення довіри до судів - як вищих, так і нижчих. Зробивши відправлення правосуддя прозорим, він сприяє досягненню цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме справедливості судового розгляду, гарантія якого є одним з основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства в розумінні цієї Конвенції (див. рішення у справі Голдера (Golder) від 21 лютого 1975 року, а також рішення у справі Лолесса (Lawless) від 14 листопада 1960 року). Усі держави - члени Ради Європи визнають принцип публічності, але їх законодавчі системи та судова практика показують певні розбіжності у ставленні обсягу і способу його реалізації як стосовно проведення слухань, так і оголошення судових рішень. Формальний аспект питання має, однак, другорядне значення в порівнянні з метою, яка лежить в основі вимоги публічності, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції. Важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає справжній Суд з метою контролю, який він повинен здійснювати в цій сфері, уважно аналізувати конкретні судові процедури (див. mutatis mutandis рішення у справі Адольфа (Adolf) від 26 березня 1982 року).
50. При цьому ЄСПЛ наголошував, що в усіх випадках форма оголошення судового рішення повинна оцінюватися відповідно до національного законодавства держави-відповідача у світлі особливостей його системи судочинства, з урахуванням предмета та мети пункту 1 статті 6 Конвенції.
51. Отже, із зазначеного слідує, що, підтверджуючи необхідність дотримання принципу публічності, слід здійснювати аналіз судової процедури та наявних обмежень у контексті відповідності національному законодавству та вимогам Конвенції.
52. Наголошуючи на особливій ролі судової системи у суспільстві як гаранта справедливості й основоположної цінності в державі, в якій панує верховенство права, та яка має користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх функцій, ЄСПЛ у рішенні «Праґер і Обершлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria) від 26 квітня 1995 року стверджує, що може виникнути необхідність захистити суддів від безпідставних і деструктивних нападок, особливо з огляду на їхній обов`язок утримуватись від реагування на критику.
53. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, щопосилання позивача на наявність порушення принципу юридичної визначеності не знайшло свого підтвердження з огляду на те, що першим абзацом пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту передбачено, що на засіданнях Ради, дисциплінарних палат ведуться протоколи та здійснюється повне фіксування технічними засобами, за винятком тієї частини засідання, що проводиться у нарадчій кімнаті. З метою конкретизації умов проведення відеотрансляції цей пункт доповнений абзацом другим, відповідно до якого відеотрансляція засідань Ради може відбуватися лише за наявності клопотань (згоди) всіх сторін (осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного), за результатами розгляду яких Рада ухвалює відповідне рішення, що не суперечить нормам Закону № 1798-VІІІ.
54. Суд першої інстанції правильно зазначив, що право особи бути присутньою на засіданнях ВРП та її органів регламентовано на законодавчому рівні, однак у період карантину доступ до приміщення ВРП здійснюється з деякими обмеженнями. Для безпечного розміщення в залі засідань визначено для представників ЗМІ та громадськості 10 місць, в інших залах - 4 місця. Допуск надається особам у порядку черговості відповідно до списку акредитації за умови використання відвідувачем засобів індивідуального захисту. Водночас особи з ознаками респіраторних захворювань не допускаються до приміщення ВРП.
55. Оцінюючи дії ВРП щодо внесення змін до свого Регламенту (доповнення пункту 6.1 глави 6 розділу II абзацом другим), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані зміни були внесені ВРП до Регламенту з дотриманням процедури їх внесення та відповідно до Закону № 1798-VIII, а тому підстав для визнання протиправним і нечинним рішення ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19 у частині внесення доповнень до пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту немає. При цьому ВРП врахувала експертний звіт за результатами аналізу положень Регламенту, проведеного експертами за підтримки Програми USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя», положення Конвенції та рекомендації КРЄС, а тому посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення відповідачем засад верховенства права та його складових - правової визначеності, легітимних очікувань, належного урядування - не можуть бути визнані обґрунтованими.
56. Наведені позивачем підстави для визнання частково протиправним і нечинним указаного рішення відповідача ґрунтуються на його незгоді з відповідними змінами, внесеними до Регламенту. Проте ця обставина не є безумовною підставою для скасування рішення ВРП.
57. Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо нерозгляду його клопотання від 04 квітня 2020 року про відеотрансляцію засідання ВРП від 09 квітня 2020 року з розгляду питання про відставку судді ОСОБА_2 . Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
58. Як установив суд першої інстанції, 04 квітня 2020 року на електронну пошту ВРП надійшло клопотання ОСОБА_1 про відеотрансляцію засідання ВРП від 09 квітня 2020 року стосовно розгляду питання про відставку судді ОСОБА_2 (вхідний № М-146/44/7-20) з проханням ухвалити відповідне рішення.
59. На вказане клопотання Секретаріат ВРП листом від 29 квітня 2020 року за вихідним № 18118/0/9-17 надав позивачу відповідь з відповідними роз`ясненнями, зокрема про те, що чинне законодавство України не передбачає обов`язку ВРП, дисциплінарних палат здійснювати відеотрансляцію засідань. Водночас позивача повідомлено й про те, що інформація, викладена у його клопотанні, доведена до відома членів ВРП.
60. Крім того, позивачу було повідомлено, що з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» (зі змінами) у ВРП вжито низку відповідних заходів, зокрема обмежено доступ до приміщень ВРП відвідувачів, а запроваджені заходи мають тимчасовий характер і діють до завершення установленого на території України карантину.
61. У листі також указано, що представники ЗМІ та громадськості за бажанням можуть безпосередньо взяти участь у засіданнях ВРП та її органів у період карантину, встановленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.
62. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1798-VIII організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності ВРП та її органів здійснює секретаріат.
63. Частиною сьомою статті 22 Закону № 1798-VIII визначено, що голова ВРП з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
64. Голова ВРП видав наказ від 03 жовтня 2019 року № 90/0/1-19 «Про розподіл повноважень», відповідно до пункту 6.1 якого начальник управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян секретаріату ВРП підписує листи за результатами розгляду звернень, що опрацьовуються відповідно до Закону № 393/96-ВР.
65. Після з`ясування тієї обставини, що позивач не є особою, щодо якої 09 квітня 2020 року розглядається питання порядку денного, а також з урахуванням пункту 6.1 наказу голови ВРП від 03 жовтня 2019 року № 90/0/1-19 «Про розподіл повноважень» надання відповіді на клопотання позивача від 04 квітня 2020 року за резолюцією заступника голови ВРП було доручено управлінню по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян секретаріату ВРП.
66. За викладених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не є учасником розгляду питання щодо відставки судді ОСОБА_2 , а також матеріалами справи не встановлено, що позивачу створювалися перешкоди щодо його присутності на засіданні ВРП 09 квітня 2020 року, то Секретаріат ВРП, надавши 29 квітня 2020 року відповідь на звернення позивача (клопотання від 04 квітня 2020 року), діяв на виконання вимог Закону № 393/96-ВР, а відтак немає підстав для визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо нерозгляду клопотання позивача від 04 квітня 2020 року стосовно відеотрансляції засідання ВРП від 09 квітня 2020 року з розгляду питання про відставку судді ОСОБА_2 .
67. Доводи скаржника про те, що управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян секретаріату ВРП не мало компетенції на вирішення порушеного у його клопотанні питання, оскільки відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1798-VIII ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом, та згідно з пунктом 6.1 глави 6 розділу ІІ Регламенту питання про трансляцію вирішуються виключно на засіданнях ВРП з ухваленням відповідного рішення (зазвичай протокольного), - Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки ВРП як колегіальний орган на засіданні розглядає питання, віднесені до її повноважень стосовно осіб, щодо яких розглядається питання порядку денного.
68. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначив, що в деяких випадках ВРП (її Дисциплінарна палата) розглядала клопотання про здійснення відеотрансляції під час засідання, а відтак відповідач допустив неоднакове правозастосування одних і тих самих законодавчих норм при розгляді клопотань, що суперечить вимогам правової визначеності та законних очікувань. На підтвердження вказаного позивач послався на лист ВРП від 28 грудня 2019 року та витяг з протоколу засідання Дисциплінарної палати ВРП від 20 грудня 2019 року як додаток до нього (а. с. 46, 47, т. 1).
69. Проте, як убачається з витягу з протоколу засідання Дисциплінарної палати ВРП, до порядку денного 20 грудня 2019 року було внесено питання щодо розгляду дисциплінарної справи, відкритої, зокрема, за скаргою ОСОБА_1 , тобто останній був учасником цієї дисциплінарної справи, що свідчить про відмінність фактичних обставин, пов`язаних з розглядом клопотань позивача.
70. Посилання скаржника на лист від 13 липня 2020 року № М-4074-26940/0/9-20 (а. с. 245, т. 1), відповідно до змісту якого 10 липня 2020 року ВРП відмовила в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відеотрансляцію засідання ВРП під час розгляду питання щодо проєкту Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки, не є достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини розгляду ВРП такого звернення, оскільки позивач не надав суду протокольного рішення ВРП, прийнятого в цьому засіданні.
71. В апеляційній скарзі позивач указує на те, що на порушення частини першої статті 15 Закону № 393/96-ВР ВРП не розглянула його клопотання вчасно, а також допустила протиправну бездіяльність, оскільки не роз`яснила йому порядок оскарження відмови в задоволенні клопотання, чим порушила вимоги статті 19 Закону № 393/96-ВР.
72. Так, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина перша статті 15 Закону № 393/96-ВР).
73. Статтею 20 Закону № 393/96-ВРпередбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
74. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
75. Зважаючи на викладене, а також ураховуючи, що за результатами розгляду заяв (клопотань) відповідь в обов`язковому порядку має бути надана не пізніше місяця від дня надходження звернення (заяви, клопотання) і що Закон № 393/96-ВР не конкретизує, які саме звернення не потребують додаткового вивчення, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушення Радою вимог цього Закону. При цьому нероз`яснення секретаріатом ВРП у відповіді на звернення позивача порядку оскарження прийнятого рішення не може бути підставою для визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо нерозгляду клопотання позивача.
76. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відсутність підстав для задоволення заявлених у справі позовних вимог.
77. Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, а не за правилами загального позовного провадження з таких міркувань.
78. Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом цього спору є, зокрема, рішення ВРП від 11 листопада 2019 року № 2912/0/15-19, яким затверджено зміни до Регламенту в частині того, що у главі 6 розділу ІІ Регламенту пункт 6.1 доповнено абзацом другим, який конкретизує умови проведення відеотрансляції засідань ВРП.
79. Матеріалами справи установлено, що Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 травня 2020 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
80. Відповідно до приписів пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
81. Водночас статтею 266 КАС України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України.
82. Згідно з пунктом 3 частини першої цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності актів ВРП.
83. На підставі частини другої статті 266 КАС України адміністративні справи, зазначені в пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.
84. Отже, всупереч доводам скаржника, розгляд цієї справи Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду як судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження відповідає наведеним вище вимогам процесуального закону.
85. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
86. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
87. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
88. Оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення внаслідок повного з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з додержанням норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду залишає апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року - без змін.
Керуючись статтями 266 308 310 315 316 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет
В. В. Британчук Л. М. Лобойко