Відчуження земельної ділянки на підставі державного акту визнаного судом недійсним із проставленням відмітки про таке відчуження не змінює суті такого державного акта як недійсного (Постанова господарської та цивільної палати ВСУ, справа № 6-142)

Правова позиція ВСУ: Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв’язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов’язковим одержанням її власником державного акта на право власності, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності, який був виданий на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування.

Вчинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсним рішення селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та визнання за державою права власності на землю заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л и :

У січні 2013 року прокурор м. Ірпеня в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею S_1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель на АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку. 22 липня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_2 і на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім’я ОСОБА_1, зроблено відмітку про перехід права власності. Однак зазначене рішення Коцюбинської селищної ради прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, тому що земельна ділянка знаходиться за межами смт Коцюбинського, і перебуває у постійному користуванні комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство.

Прокурор просив визнати недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року, державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_1, з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію акта і визнати за державою право власності на спірну земельну ділянку.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 8 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8 липня 2014 року, позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1; у задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилено, зазначені судові рішення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування його державної реєстрації, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 125 126 152 155 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), статей 215 216 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, 21 січня, 25 лютого, 11 березня та 22 квітня 2015 року, постанови Вищого господарського суду України від 15 вересня, 15 листопада 2011 року, а також постанови Верховного Суду України від 22 травня 2013 року (справа № 6-33цс13), 20 травня (справа № 6-216цс15), 3 червня (справи № 205цс15, № 6-412цс15, № 6-217цс15) 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею S_1 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель на АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. 22 липня 2009 року ОСОБА_1 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_2, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.

Задовольняючи позов частково й визнаючи недійсними рішення Коцюбинської селищної ради, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що це рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з перевищенням її повноважень, оскільки селищна рада розпорядилась земельною ділянкою, яка розташована за межами населеного пункту.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування його державної реєстрації, суди виходили з того, що за положеннями ЗК України правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності правочину як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акта, виданого на підставі цього правочину, у цьому випадку є необґрунтованим. Оскільки на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності на землю до ОСОБА_2, зазначений державний акт був реалізований як правопосвідчувальний документ ОСОБА_1 і набув статусу правопосвідчувального документа іншої особи, тому він не може бути скасований з цих підстав

Проте в наданих для порівняння судових рішеннях зроблено такі висновки:

- у постанові від 22 травня 2013 року Верховний Суд України виходив з того, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов’язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку;

- у постановах від 20 травня та 3 червня 2015 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що оскільки норми земельного законодавства встановлювали нерозривний зв’язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов’язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, то позовні вимоги про визнання недійсним державного акта, виданого на підставі недійсного рішення органу місцевого самоврядування, підлягають задоволенню;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, 25 лютого та 11 березня 2015 року суд касаційної інстанції керувався тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано. Вчинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про відчуження земельної ділянки новому власнику підлягають задоволенню;

- у постанові Вищого господарського суду України від 15 вересня 2011 року суд касаційної інстанції керувався тим, що правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, є такими, що порушують публічно-правовий порядок, тобто є нікчемними;

- у постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2011 року суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення міської ради про передачу спірної земельної ділянки для житлової забудови не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка розташована в зоні охоронюваного ландшафту Національного музею народної архітектури та побуту України, а тому державні акти, які видані на підставі зазначеного рішення, теж підлягають визнанню недійсними.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 125 126 ЗК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції наведених вище норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв’язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов’язковим одержанням її власником державного акта на право власності, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності, який був виданий на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування.

Вчинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.

Саме до таких висновків щодо застосування статей 125 126 ЗК України дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 22 травня 2013 року (справа № 6-33цс13), 20 травня (справа № 6-216цс15), 3 червня (справи № 6-205цс15, 6-412цс15, 6-217цс15) 2015 року.

Відповідно до статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

За таких обставин заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 травня 2014 року, ухвала Апеляційного суду Київської області від 8 липня 2014 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Питання щодо перегляду судових рішень в іншій частині позовних вимог у заяві не порушується.

Керуючись статтею 360³ ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 травня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 8 липня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку скасувати.

Позовні вимоги прокурора м. Ірпеня в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею S_1 га для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1, виданий на ім’я ОСОБА_1, з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.