Якщо споживач комунальної послуги ухиляється від підпису Типового договору після отримання оферти і двох примірників, суд визнає такий договір укладеним за позовом виконавця послуги (ВГСУ від 16 травня 2017р. у справі № 910/14243/16)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Якщо споживач комунальної послуги ухиляється від підпису Типового договору після отримання оферти і двох примірників, суд визнає такий договір укладеним за позовом виконавця послуги (ВГСУ від 16 травня 2017р. у справі № 910/14243/16) - vgsu_yakshcho_spogivach_komunalnoi_poslugi_uhilyaetsya_vid_pidpisu_tipovogo_dogovoru_pislya_otrimannya_oferti_i_dvoh_primirnikiv_59247ebe5e33a.jpg

Фабула судового акту: Недобросовісний споживач комунальних послуг завжди ухиляється від укладання договору, в даному випадку про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, при цьому постійно користується такою послугою. Ну невигідно споживачу, коли послуга фактично надається, підписувати документ, який формалізує його відносини з виконавцем послуг , зокрема щодо оплати таких послуг та відповідальності за порушення строків оплати.

Цей спір між споживачем та виконавцем про визнання договору про надання послуг з центрального водопостачання та постачання гарячої води укладеним через суд без фізичного підпису споживача на такому договорі. Виконавець звернувся до суду із таким позовом посилаючись на ст. 179 ГК України - "загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання", ст. 184 ГК України та Постанову КМУ № 630 від 21.07.2005, яка затверджує Типовий договір (про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення). До позову також були додані листи виконавця із пропозицією укласти договір, які були проігноровані споживачем та примірники договору, які споживач не підписав.

Суд першої інстанції задовільнив позов та визнав договір укладеним, суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили це рішення без змін.

Слід відмітити, що суду відкинули доводи споживача про те, що між ним та виконавцем не відбулась досудова процедура укладання господарського договору, і спору щодо укладання договору не існує. Тобто, позиція споживача «я не відповідаю на оферту (листи виконавця із примірниками договору) та ігнорую всі подальші звернення, і спору немає» не працює. Виконавцю достатньо довести у суді, що споживач послуги отримав пропозицію та примірники типового договору, і надалі вважається, що спір існує, і споживач ухиляється від укладання типового договору. А укладання договору типового договору є обов’язковим для споживача, якщо він користується послугую і сторони не домовились про інші умови.

Аналізуйте судовий акт: Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг та відсутність членства в ОСББ не можуть бути підставою для звільнення споживача від їх оплати (справа № 212/4917/15-ц, 05.04.17)

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання (ВГСУ у справі № 904/4858/15 від 28.02.17)

Оплата споживачем частини завищеної суми у рахунку ЖЕКу НЕ свідчить про визнання ним всієї суми та НЕ є підставою для переривання строку позовної давності при стягненні невизнаної ним частини суми (ВСУ від 22 березня 2017р., у справі № 6-43цс17)

Договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інфраструктури визнається судом укладеним без підпису замовника (ВГСУ від 28 липня 2016 року у справі № 909/1416/15)

У зв’язку із безпідставним збагаченням міська рада стягнула з ФОП доходи, отримані від набутої без достатньої правової підстави земельної ділянки, в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України (ВГСУ від 12 січня 2017р. у справі № 922/51/15)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Справа № 910/14243/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "АСТЕЙС", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2016

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017

у справі № 910/14243/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ"), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "АСТЕЙС" (далі - ТОВ ВФ "АСТЕЙС"), м. Київ,

про визнання договору укладеним.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Якуб Г.О. предст. (дов. від 13.12.2016)

відповідача - Фещенко В.А. предст. (дов. від 01.11.2016)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ ВФ "АСТЕЙС" про визнання укладеним договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі -Договір), в редакції позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2016 (суддя Демидов В.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (судді Калатай Н.Ф. -головуючий, Жук Г.А., Чорногуз М.Г.), позов задоволено частково.

Прийняті судові рішення мотивовано відповідністю вцілому запропонованого позивачем Договору Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Типовий договір).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ ВФ "АСТЕЙС" просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- згідно із затвердженим Головою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 20.08.2015 переліком, позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01.07.2014 і, серед іншого, в будинку по вул. Алма-Атинська, 107/2 у м. Києві;

- відповідач є власником нежитлового приміщення площею 177,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 107/2, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відповідно є споживачем комунальних послуг, в тому числі і послуг з централізованого опалення, які надаються у цьому приміщенні;

- листами від 24.05.2016 № УНПН-1211 та від 31.05.2016 № УНПН-1258 позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, додавши два примірника, та просив належним чином оформити вказаний договір, один примірник якого повернути на адресу позивача;

- відповідач на вказану пропозицію не відповів, спірний договір не підписав.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору укладеним у судовому порядку в редакції позивача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим стаття 4 Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас частиною першою статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок кореспондується з обов'язком виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" (далі - Постанова № 630).

З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19-21 Закону, Постанови № 630 вбачається, що умови Типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень, врегулювати свої відносини на власний розсуд, а лише мають право конкретизувати його умови.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає Типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України, статей 19, 20 Закону (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 № 6-110цс12).

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права та з наведенням відповідного мотивування, встановивши, що запропонований позивачем Договір вцілому відповідає Типовому договору (містить лише окремі розбіжності, у зв'язку з чим підлягає виключенню пункт 32 запропонованого позивачем Договору та дата укладення такого Договору); запропонований позивачем Договір не встановлює прав та обов'язків щодо постачання гарячої води (у Договорі зазначено про те, що у відповідача відсутнє гаряче водопостачання); Типовий договір не містить обов'язку включення до його умов методики розрахунку вартості надання послуг (формул, тарифів тощо), як для споживачів, які мають лічильники теплової енергії, так і для тих, у кого такі лічильники відсутні; відповідач як споживач послуг з централізованого палення ухиляється від укладення відповідного Договору з позивачем як з виконавцем послуг з централізованого опалення, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (з виключенням із запропонованого позивачем Договору пункту 32 та дати його укладення).

Доводи ТОВ ВФ "АСТЕЙС" не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи, переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 зі справи№ 910/14243/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "АСТЕЙС" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя І. Васищак

Суддя В. Селіваненко

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
1