Відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення юридичної особи від відповідальності за порушення договору, а його пункти, що встановлюють виключення, можуть бути визнані недійсними (справа № 910/1459/16, 26.10.16)

Фабула судового акту: Укладаючи господарські договори з юридичними особами державного сектору економіки, контрагент практично завжди зустрічає приблизно такі, або подібні пункти в договорі: «У разі відсутності коштів на оплату виконаних етапів (роботи), початок фінансування і остаточні розрахунки можуть бути перенесені», чи «У разі належного бюджетного фінансування...», або «...з моменту надходження таких коштів на реєстраційний рахунок замовника», та «...з урахуванням бюджетних призначень».

В цій справі Товариство з обмеженою відповідальністю (позивач) просило визнати недійсними пункти договору саме такого змісту, який було укладено між позивачем та Державним підприємством "Держекоінвест" (відповідач).

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю.

За результатом розгляду касаційних скарг заступника прокурора міста та Міністерства екології та природних ресурсів України Вищий господарський суд України судові рішення залишив без змін, виходячи з наступного.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ч. 1-ї ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч.3).

Отже за двостороннім правочином правами та обов'язками наділяються обидві сторони договору. Частиною 5-ю цієї статті передбачено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За вказаних обставин оскільки спірні умови договору суперечать положенням Цивільного кодексу України щодо того, що двостороннім є договір, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, та визначають, що виконання обов'язку відповідача пов'язане із волевиявленням законодавчого органу, і без волевиявлення цього органу у відповідача не настає обов'язок із оплати за виконані роботи, суди малі всі підстави для задоволення позову.

Аналізуйте судовий акт: ВГСУ: відмовився застосувати ст. 1212 ЦК України і стягнути кошти в сумі 6 521666, 67 грн, що були отримані Міноборони на підставі визнаного недійсним договору з суб’єктом господарювання (ВГСУ від 09 серпня 2016 р., справа № 6/363)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 910/1459/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скаргизаступника прокурора міста Києва та Міністерства екології та природних ресурсів Українина постановуКиївського апеляційного господарського судувід27.07.2016у справі№910/1459/16Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго"доДержавного підприємства "Держекоінвест"третя особаМіністерство екології та природних ресурсів Україниза участюпрокуратури міста Києвапровизнання частково недійсним договоруза участю

- позивача:Степаненко О.М. (довіреність від 08.12.2015)- третьої особи:Шимкус М.О. (довіреність від 03.08.2016)- прокурора:Збарих С.М. (посвідчення № 028728 від 05.09.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" (далі - позивач) просило визнати недійсними пункти договору про закупівлю від 27.06.2013 № 3003/06, який укладено між позивачем та Державним підприємством "Держекоінвест" (далі - відповідач), а саме: пункт 1.3 договору у частині речення "У разі відсутності коштів на оплату виконаних етапів (роботи), початок фінансування і остаточні розрахунки можуть бути перенесені"; пункт 3.3 договору у частині словосполучення "У разі належного бюджетного фінансування..." та "...з моменту надходження таких коштів на реєстраційний рахунок замовника"; абзац 2 пункту 3.8 договору в частині словосполучення "...з урахуванням бюджетних призначень..."; пункт 3.10 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти договору суперечать вимогам частини першої статті 854 Цивільного кодексу України, оскільки надходження коштів від Державного бюджету України не є обставиною, яка має неминуче настати, а тому наведені пункти договору є недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Михальська Ю.Б., Тищенко О.В.), позов задоволено повністю.

У касаційних скаргах заступник прокурора міста Києва та Міністерство екології та природних ресурсів України просять скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційні скарги без задоволення, вказуючи, що суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.06.2013 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) на основі пропозиції конкурсних торгів, яку визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки, що оформлено протоколом засідання комісії з конкурсного відбору відповідача від 18.06.2013, укладено договір про закупівлю №3003/06, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на власний ризик, своїми та залученими силами, засобами та закупленими матеріальними ресурсами виконати роботи з капітального ремонту об'єктів соціальної сфери у АР Крим (теплостанція 23 об'єктів), та здати закінчені роботи у порядку і строк встановлений договором, а замовник зобов'язується прийняти закінчені роботи і їх оплатити.

Відповідно до пункту 1.3 договору обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. У разі відсутності коштів на оплату виконаних етапів (роботи), початок фінансування і остаточні розрахунки можуть бути перенесені.

Згідно пункту 3.3 договору у разі належного бюджетного фінансування замовник здійснює попередню оплату у сумі не більше 34907351,46 грн., у тому числі ПДВ на суму 5817891,91 грн. на розрахунковий рахунок підрядника протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту надходження таких коштів на реєстраційний рахунок замовника.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що виконання підрядником робіт оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, складеними за формою №КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт", та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, складеними за формою №КБ - 3.

Відповідно до пункту 3.8 договору оплата проводиться за фактично і якісно виконані роботи, які відображені в підписаних сторонами актах приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в. Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, які не відповідають установленим вимогам замовником не оплачуються. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником протягом 10 (десяти) робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами зазначених документів.

Пунктом 3.10 договору передбачено, що всі виплати за цим договором здійснюються після отримання замовником відповідних бюджетних коштів.

Сторони у пункті 12.1 договору, у редакції додаткової угоди від 26.08.2013 № 1 до договору, обумовили, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і надання підрядником забезпечення виконання зобов'язання та діє до 01.10.2014, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що спірні пункти договору не відповідають вимогам статей 617, 854 Цивільного кодексу України та відповідно до вимог статті 217 цього кодексу підлягають визнанню недійсними.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні виходячи із наступного.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1).

Положеннями частини 1-ї статті 203 зазначеного кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно частини 1-ї статті 215 наведеного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч.3).

Отже за двостороннім правочином правами та обов'язками наділяються обидві сторони договору.

Частиною 5-ю цієї статті передбачено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 837 наведеного кодексу, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Із приписів наведених норм права вбачається, що договір підряду є відплатним, а правами та обов'язками за таким договором наділяються обидві сторони договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції спірними пунктами договору сторони визначили порядок та умови виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт, яке залежить від можливих бюджетних призначень.

Відповідно до приписів статті 39 Бюджетного кодексу України розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України (ч.1).

За вказаних обставин оскільки спірні умови договору суперечать положенням Цивільного кодексу України щодо того, що двостороннім є договір, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, та визначають, що виконання обов'язку відповідача пов'язане із волевиявленням законодавчого органу, і без волевиявлення цього органу у відповідача не настає обов'язок із оплати за виконані роботи, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.05.2016 зі справи Господарського суду Харківської області №922/228/15, господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Вказаний висновок щодо застосування норм права суд касаційної інстанції враховує при розгляді касаційної скарги у даній справі, та вважає за необхідне застосувати наведені вище норми права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини, що не тягне за собою скасування судових рішень у зв'язку із тим, що зазначені недоліки не призвели до прийняття неправильних по суті спору судових рішень.

В той же час, суди попередніх інстанцій у мотивувальних частинах своїх висновків безпідставно послалися на правові позиції, які викладені у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446 та рішенні Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", оскільки ці рішення стосуються бездіяльності органу державної влади щодо невиконання рішень судів через відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік та вони не містять правових висновків щодо правомірності укладення договору, який вчинений з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилання заявників у касаційних скаргах на постанову Вищого господарського суду України від 15.10.2015 у справі № 910/2996/15-г, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у справі, що розглядається, є відмінними від обставин у справі, на рішення у якій посилаються особи, що звернулися із касаційними скаргами.

Так, згідно наведеної постанови Вищого господарського суду України предметом спору є стягнення грошових коштів за неналежне виконання договірних зобов'язань, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, її предметом є визнання недійсним договору у відповідних частинах.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційних скаргах, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Міністерства екології та природних ресурсів України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/1459/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

Л.І. Рогач