Без введення в експлуатацію майно не є нерухомістю, тому суд не може визнати право власності на об’єкт незавершеного будівництва в порядку, передбаченому ст. 331 ЦК України (ВГСУ від 15 березня 2017р. у справі №909/935/15)

Фабула судового акту: Свіжа постанова ВГСУ, яка застерігає «творчих» юристів та «суддів – підприємців» від застосування схеми визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва за певною особою через суд. Не треба намагатись створити за допомогою суду із недобудови нерухомість – буде скасовано. Особливо, коли недобудова побудована із порушеннями проекту, норм ДБН, земельного та містобудівного законодавства, тощо. Або коли, зацікавлені особи, таким чином, намагаються змінити власника і при цьому обійти встановлений законом порядок. Незаконно визнавати право власності на недобудову та називати її нерухомим майном без введення цього об’єкту в експлуатацію за участю ДАБІ та державної реєстрації. Крапка.

Стаття 331 ЦК України – «набуття права власності на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва» передбачає, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття об’єкту до експлуатації і після його державної реєстрації, тобто ДАБІ та державний реєстратор.

Слід додати, що позивачем для визнання права власності було надано у справу рішення місцевого органу самоврядування про надання дозволу на будівництво об’єкту нерухомості, договір оренди земельної ділянки під будівництво об’єкту нерухомості, акт передачі частини об’єкту місцевій лікарні, як пайовий внесок, висновок судової інженерно-технічної експертизи про те, що ступінь готовності об’єкту незавершеного будівництва складає 97%, тощо. Всі ці документи задовільнили суд першої інстанції, який визнав право власності на об’єкт незавершеного будівництва за позивачем. Проте, ВГСУ скасував це рішення і підкреслив, що об’єкт необхідно вводити в експлуатацію.

Аналізуйте судовий акт: Майнове право – це «ПРАВО ОЧІКУВАННЯ» - обмежене речове право, яке засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому і є складовою частиною майна, як об’єкта цивільних прав. (ВСУ у справі 6-265цс16)

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав немає підстав для визнання за інвестором прав на нерухоме майно (об’єкт інвестування) на підставі статей 331, 392 ЦК України (ВСУ у справі № 6-290цс16 від 16 березня 2016р.)

Право власності на новостворений об’єкт нерухомого майна неможливо визнати на підставі рішення суду до державної реєстрації цього права власності (Правовий висновок ВСУ від 18 лютого 2016р. у справі № 6-244цс14)

Інвестор не може визнати право власності на нерухомість - новозбудоване майно, оскільки юридично таке право виникає з моменту державної реєстрації прав у реєстрі після прийняття будівництва в експлуатацію згідно ст. 331 ЦК (ВСУ від 10.02.2016р.)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 909/935/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Бондар С.В. (доповідач),суддівГрека Б.М., Селіваненка В.П.,розглянувши матеріали касаційної скарги Богородчанського районного споживчого товаристваза участю представників: від позивача: Іванців М.В. від відповідача:не з'явились від Підприємства споживчої кооперації "САМ":Косар М.Є. на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року у справі№ 909/935/15за позовом Богородчанського районного споживчого товариства до Старунської сільської ради, за участюПідприємства споживчої кооперації "САМ",про визнання права власності на торговий комплекс

ВСТАНОВИВ:

Богородчанське районне споживче товариство (далі позивач) звернулось з позовом до Старунської сільської ради (далі відповідач) про визнання за позивачем права власності на торговий комплекс площею 1297,6 кв.м., розташований за адресою: Івано-Франківська обл., с. Старуня, вул. Лучака, 1 Б.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Богородчанським райвиконкомом було дозволено позивачу здійснити будівництво вказаного торгового центру. Будівництво було завершено, однак частина будівлі не була здана в експлуатацію, і на даний час відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності споживчого товариства на даний об'єкт нерухомості.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2015 року позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на торговий комплекс загальною площею 1297,6 кв.м., розташований за адресою: Івано-Франківська обл., с. Старуня, вул. Лучака, 1 Б.

Підприємство споживчої кооперації "САМ" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказане судове рішення.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року апеляційну скаргу Підприємства споживчої кооперації "САМ" було задоволено, рішення суду першої інстанції - скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що в 2006 році незавершене будівництво частини торгового комплексу в с. Старуня, вул. Лучака, 1 загальною площею 1461 кв.м. було передано Підприємству споживчої кооперації "САМ", згідно акту приймання-передачі від 26.10.2006 року, підписаного між позивачем та Підприємством споживчої кооперації "САМ" (т. 1, а.с. 120).

Не погоджуючись з постановою, прийнятою господарським судом апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі. Позивач, зокрема, стверджує, що спірне майно не передавалось ним до статутного капіталу Підприємству споживчої кооперації "САМ", а, отже, у останнього не виникло права власності на дане майно. Позивач також, звертає увагу суду на те, що в подальшому ним було прийнято рішення про вихід із складу засновників вказаного підприємства.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача та Підприємства споживчої кооперації "САМ", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

До матеріалів справи залучено рішення виконавчого комітету Богородчанської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області "Про дозвіл на будівництво об'єктів соціально-культурного та виробничого призначення в населених пунктах району" № 64 від 14.03.1985 року(т. 1, а.с.33). Даним рішенням позивачу дозволено будівництво торгового центру в с. Старуня.

Виконавчим комітетом Івано-Франківської обласної ради народних депутатів також було надано позивачу дозвіл на створення комісії по вибору земельної ділянки під будівництво торгового центру пл. 0,12 га в с. Старуня і універсального приймально-заготівельного пункту площею 0.05 га в с. Раковець за рахунок присадибних земель колгоспу ім. Руднева і колгоспу "Верховина" Богородчанського району (т. 1, а.с. 35).

В подальшому, частину приміщення торгового комплексу в с. Старуня по вул. Лукача, 1 загальною площею 182,2 кв.м. передано безоплатно Богородчанській центральній районній лікарні під сільську лікарську амбулаторію (т. 1, а.с. 54).

В матеріалах справи міститься копія акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 26.12.2006 року, яким прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, а саме: Реконструкція частини торгового центру під лікарську амбулаторію в с. Старуня (т. 1, а.с. 57-60).

Рішенням Старунської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 27.11.2014 року затверджено проект землеустрою та надано позивачу та Богородчанській центральній районній лікарні земельну ділянку площею 1842 кв.м., кадастровий номер 2620488801:01:001:0190 в оренду терміном на десять років за рахунок земель Старунської сільської ради для обслуговування торгового комплексу та лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини в с. Старуня по вул. Лукача Богородчанського району Івано-Франківської області (т. 1, а.с. 36).

На підставі вказаного рішення Старунською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області (орендодавець), позивачем та Богородчанською центральною районною лікарнею (орендарі) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1842 кв.м., кадастровий номер 2620488801:01:001:0190 в с. Старуня по вул. Лукача Богородчанського району Івано-Франківської області (т. 1, а.с. 37-41).

Рішенням Старунської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області № 6 від 10.02.2015 року торговому комплексу присвоєно поштову адресу: с. Старуня, вул. Лукача, 1 Б (т. 1, а.с. 9).

Позивач стверджує, що вищевикладені обставини свідчать про те, що він є власником торгового комплексу в с. Старуня, вул. Лукача, 1 Б загальною площею 1297, 6 кв.м.

Місцевим господарським судом прийнято рішення, яким заявлені позивачем вимоги задоволено.

В процесі апеляційного перегляду даного рішення, апеляційним господарським судом було встановлено, що в 2006 році було створено Підприємство споживчої кооперації "САМ" із часткою позивача у статутному капіталі підприємства в розмірі 178 013 грн., що становить 20% (постанова правління позивача № 18 від 11.04.2006 року (т. 1, а.с. 135), протокол загальних зборів засновників № 1 від 17.08.2006 року (т. 1, а.с. 106).

В матеріалах справи міститься копія акту приймання-передачі незавершеного будівництва торгового комплексу в с. Старуня від 26.10.2006 року, яким посвідчено передачу позивачем Підприємству споживчої кооперації "САМ" незавершеного будівництва частини торгового комплексу в с. Старуня по вул. Лукача, 1, загальною площею 1461 кв.м., в тому числі підвальні приміщення - 521 кв.м., інші надземні приміщення - 939 кв.м. на I та II поверхах (т. 1, а.с. 120).

В постанові апеляційного господарського суду, прийнятій у даній справі, зазначено, що вказані обставини не потребують доведення, оскільки вже були встановлені в рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2012 року у справі № 5010/93/2012-26/4 (т. 1, а.с. 107-111).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку предметом судового розгляду є спір щодо права власності на нерухоме майно. Позивач вважає себе власником, оскільки (за його твердженням) ним було створено (збудовано) спірне майно. Факт передачі даного майна у власність (до статутного капіталу) Підприємства споживчої кооперації "САМ", позивачем заперечується.

До матеріалів справи залучено висновок 12/10-15 судової інженерно-технічної експертизи від 16.11.2015 року (далі Висновок) (т. 1, а.с. 76-79). У Висновку зазначено, що ступінь готовності об'єкта нерухомості, а саме торгового центру (вул. Лучака, 1 Б, с. Старуня, Богородчанський район, Івано-Франківська область) становить 93%.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про те, що спірне майно введено до експлуатації.

Статтею 331 ЦК України (Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва) не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Приймаючи рішення у даній справі судом як першої інстанції, так і апеляційної інстанції, не враховані приписи ст. 331 ЦК України.

Враховуючи викладене, рішення прийняті у даній справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно надати належну оцінку взаємовідносинам сторін, з урахуванням приписів ст. 331 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Богородчанського районного споживчого товариства задовольнити частково.

2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2015 року, прийняті у справі № 909/935/15, скасувати, а справу № 909/935/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області в іншому складі суду.

Головуючий С.В.Бондар

Судді Б.М.Грек

В.П.Селіваненко