Верховний Суде, досі не може дійти остаточного висновку, щодо фіктивності господарський операцій за ч. 1 ст. 205 КК України!

Верховний Суде, досі не може дійти остаточного висновку, щодо фіктивності господарський операцій за ч. 1 ст. 205 КК України!

На даний час позиція Верховного Суду (надалі по тексту – КАС/ВС) неоднозначна та суперечлива, щодо фіктивності господарських операції у відповідності статті 205 КК України.

«Новий» КАС/ВС у постанові від 02.10.2018 №826/6146/16 (адміністративне провадження №К/9901/57852/18); КАС/ВС від 27.02.2018 у постанові №813/1974/17 (адміністративне провадження К/9901/1391/17); КАС/ВС у постанові від 29.03.2018 № 826/3498/15 зазначив, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Відповідно до обставин справи, підприємство-позивач укладено договір поставки продукцію своїм контрагентам. Посилаючись на вироки, якими директорів цих контрагентів визнано винними у фіктивному підприємництві, податковий орган встановив, що операції з поставки є начебто нереальними, а кошти, отримані позивачем як оплата від таких фіктивних підприємств.

КАС/ВС спростував такі висновки податкового органу, зазначивши, що "сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили".

Однак, раніше і зараз КАС/ВС у своїх рішеннях звертає увагу на правові позиції «Старого» Верховного СудуУкраїни, що первинні документи, надані позивачем в підтвердження господарських операцій, виписані контрагентом-постачальником, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, а тому дані документи не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів.

Найчастіше суди вважають такі відносини необгрунтованими, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 1.12.2015 №826/15034/14, Верховного Суду від 20.06.2018 № 818/4137/13-а.

Однак, зі змісту вироків найчастіше встановлюється, що даний вирок стосується незаконних дій конкретної фізичної особи, а не юридичної особи, ним не було встановлено факту створення фіктивного підприємства.

Крім того, у вироках судів відсутні факти, які підтверджують нереальність господарських операцій позивача із його контрагентами. Відсутність у вироку конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи спростовує доводи контролюючого органу, що цей вирок є належним доказом нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами та беззаперечно свідчить про наявність податкового правопорушення платником податків при формуванні податкового кредиту.

Вказана позиція суду узгоджується з висновками вкладеними в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 №805/649/15-а (адміністративне провадження №К/9901/36020/18).

Отже, вищенаведені позиції як «Нового», так і «Старого» Верховного Суду є досі незрозумілі, і підлягатимуть великої дискусії у правничому осередку.

Дане правозастосування знайшло своє відображення у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 №826/6146/16 (адміністративне провадження №К/9901/57852/18); постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2018 №820/1817/18; постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 №820/855/18; постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2018 №820/1808/18; постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 №816/842/18; постанова Львівського апеляційного адміністративного від 27.09.2018 №876/4971/18.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович