Верховний Суд як суд права переглядає рішення, що мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави

Судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім окремих випадків, передбачених КАС України, повідомляє court.gov.ua.

Про це зазначено в рішенні Верховного Суду в адміністративній справі за позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про стягнення з фізичної особи витрат, пов’язаних з утриманням у вищому навчальному закладі в розмірі 55 629 грн 13 коп.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, зробивши висновок, що таке судове рішення прийнято у справі незначної складності, водночас скаржник не зазначив та не обґрунтував виняткових обставин для перегляду цієї справи у касаційному порядку (ст. 328 КАС України).

Адміністративною справою незначної складності (малозначною) є справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування і склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та судового засідання для повного і всебічного встановлення обставин такої справи.

Колегія суддів звернула увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні – це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз’яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав’язуючи при цьому судам нижчої інстанції результату вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики – це реалізація принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської декларації, схваленої 12–13 квітня 2018 року в Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Також суд врахував позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції.

Читайте статтю: Касаційне оскарження особою, яка не брала участі у справі: спірний момент

УХВАЛА

19 липня 2018 року

Київ

справа №П/811/1170/16

адміністративне провадження №К/9901/55820/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Гриціва М.І., перевіривши касаційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року

за позовом першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах Міністерства оборони України, Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

до ОСОБА_4

про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2018 року Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року.

До касаційної скарги скаржником додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.

В обґрунтування пропуску строку скаржник вказує на те, що вже звертався в передбачений законом строк з касаційною скаргою. Однак, ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року останню було повернуто на підставі пункту першого частини п'ятої статті 332 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що скаржником касаційну скаргу подано повторно в строк, що не перевищує 10 днів з моменту винесення ухвали про повернення касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.

Так, згідно з частиною першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак, лише у визначених законом випадках.

Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктами 6, 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності віднесено, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (пункт 24 частини першої статті 4 КАС України).

Станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 гривень (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік").

Враховуючи викладене, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 176200 гривень віднесені чинним процесуальним законом до категорії справ незначної складності, а також справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність й судові рішення, ухвалені у таких справах, не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що у даній справі позовна заява подана з приводу стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі в розмірі 55 629 грн. 13 коп.

Тобто, зважаючи на приписи частин третьої, четвертої, пунктів шостого та десятого частини шостої статті 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб'єктного складу учасників справи, її складності, ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Крім того, підстав для застосування підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у даному випадку, не вбачається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене також у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не зазначені та не обгрунтовані у касаційній скарзі, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 18 червня 2018 року у справі № 813/3844/17, від 21 червня 2018 року у справі № 813/3052/16, від 26 червня 2018 року у справі № 813/4169/17 та від 11 липня 2018 року у справі № 806/3744/17.

Керуючись статтями 248 328 333 355 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та поновити строк на касаційне оскарження у справі № П/811/1170/16.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року за позовом першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах Міністерства оборони України, Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_4 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я.О. Берназюк

М.М. Гімон

М.І. Гриців

Фото: amarujala.com